Вірші та пісні про українську сорочку-вишиванку та вишиті рушники (частина друга)


 

 

На відео: українські воїни на передовій розповідають вірш про вишиванку.

 

 

 

        Тетяна Строкач

ВИШИВАНКА — ВКРАЇНА І ДОЛЯ

Вишиванка — Вкраїна і доля.
Не лише в ній барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.

Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благословляли
Батько й мати, від щирих сердець...

Вишиванко моя, вишиванко,
Ти — як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім...

 

                    * * *

 

               Надія Козак

           Давня вишиванка

                     Вероні Гутор присвячую...

Вишиванку я виймаю зі старої скрині
Та й дивлюся – в ній відбита доля України:

Вимочена в зимних водах, витрясена вітром, 
Випрядена, висукана на промінні світла;

Перекраяна віками, часом перешита,
Увібрала в себе взори давні й розмаїті...

Полотно сиробіленьке вишите хрестами,
То сорочка так сплакнула чорними нитками.

І листочки потемнілі як сліди лишились...
А на весни повернуло – пагінці ожили;

Заврунились між колюччям пуп’янки на пруттях –
Дивні ружі зайнялися на жіночих грудях...

Рукави, мов ясні крила, взялись квітоньками.
Наче пісня чорнобрива, що живе між нами, –

Сокровенна вишиванка з дорогого краю. 
Отакі мережу думи, як її вбираю...

…Ці реліквії правдавні – в долях наших з кров’ю.
В них-бо серце України – зіткане любов’ю.
     

 

                        * * *

 

                Сергій Мостюк

              ПРО ВИШИВАНКУ

Чому  вишиванка така дорога українцю?
Чому на сорочці той мак найдорожчий йому?
Чому розсип хрестиків, зшитий рукою умільця,
Вшивається в душу, як нитка лягає в канву?

Чому полотно, що ткане із прядених ниток,
Що зроблені з льону, що виріс на рідній землі,
Майстриню схиляє над п’яльцями довго сидіти,
Фарбовані жилки ладнати на білому тлі?

Щоб потім цей витвір потрапив до рук патріота.
Можливо у спадок, а декому як сувенір.
Щоб ця досконала, майстерна, мистецька робота
Вдягнулась на свято, як гарний, святковий мундир.

Так, дійсно,  вдягати сорочку за честь патріоту.
Вдягати — на себе. Носити 
 глибоко в собі.
Червоний 
 несе в ній любов. А чорний  скорботу.
А разом це суміш народного щастя й журби.

Це прояв колись пережитого предками болю,
Розказаний у візерунках для всіх поколінь.
Це втілення міцності духу, любові до волі.
Найбільше з надбань і найбільш важливіше з творінь

Це ще один привід пишатись, що ти — українець.
Нащадок князів, і славетних бійців-козаків.
Це спосіб усім показати, що ти 
— не чужинець.
І знаєш всю сутність та значення цих кольорів.

Тож саме тому вишиванка і стала такою
Священною річчю впродовж довгих років,
Такою важливою та надзвичайно близькою,
Частиною пам’яті й спадщини наших батьків.

За матеріалами: http://www.poetryclub.com.ua/    

 

 

 

 

  Тетяна Строкач

 РУШНИК

Переплелися чорне і червоне
Мов радість і журба на рушнику.
З народження і до самого скону
Ми з рушником ідемо по шляху.

Із хлібом-сіллю всі гостей стрічають.
На рушнику святковий коровай.
В дорогу мами дітям їх вручають
На щастя і повернення в свій край.

Дівчата до весілля вишивали
Найкращі, наймиліші рушники.
І на заручинах сватів ними в'язали,
В народі й нині звичай є такий.

На щастя нареченим розстеляють
Весільний, гарно вишитий рушник.
І малюка на рушнику тримають,
Ікони прикрашати теж він звик.

Безмежжя візерунків, ліній, квітів,
Мережок різних, символів, хрестів…
Душа народу в цьому розмаїтті,
І доля, і любов, і піснеспів.

Стелися, наша доле, рушниками,
Квітчай домівки, бережи від бід!
Любов і вірність, і родинну пам'ять
Даруй рушник — наш справжній оберіг!

 

* * *

 

Тетяна Строкач

ВИШИВАНКА

Одягну я вишиванку зраночку-раненько, 
Що мені подарувала моя люба ненька. 
Підбирала візерунки, ниточки яскраві, 
Заясніли на сорочці квіти різнобарвні,
Сонця промінь золотистий і блакитне небо, 
Пам'ять, сила, мудрість роду — вічні обереги. 
Одягаю вишиванку в будні і у свята. 
В мирі й щасті хай розквітне Україна-мати!

 

 * * *

 

Наталя Хаммоуда

РУШНИКИ
    
Попрала баба рушники в цебрі*,
Вона завжди  знімала їх до свята,
Чистесенькі  сушились у дворі,
Буде весела до неділі хата.

А потім прасувала як колись,
Качалась магільниця* по бамбетлі*,
Не ті  вже роки, але що ж робить?
І руки від роботи так  потерпли...

Над образами, наче білий птах,
Розкинувся рушник-ворота раю.
Спинились сльози в баби на очах:
— На світі Ти один мене тримаєш.

Дивилась баба на Небесний лик,
І дякуючи Богу за прожите,
На інший образ вішала рушник-
На нім цвіла весна й волошки в житі...
18.05.2015

Примітки:
Цебер* - дерев'яна ємкість для прання, напівпобка з ручками. 
Магільниця* - стародавня дерев'яна праска.
Бамбетель* - дерев'яний диван.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

 

 

 

           Леся Гук

Малює мама нитками життя

Малює мама нитками життя,
На полотно уміло викладає. 
І сяє в візерунках вишиття –
Матусі доля буйно розквітає.

На білім полотні – її роки,
Що проминули в радощах чи болі,
Червоно-чорні мами рушники –
Мов посмішки і сльози її долі.

Усе сплелось у тому вишитті: 
Квітки і сонце, біле й кольорове,
Все сокровенне, що було в житті,
На рушнику розквітло веселково.

У кожнім хрестику живе любов,
Тепло матусі і життєва сила.
Я по житті іду з тим рушником,
Що гріє душу і дарує крила!

 

 

 

 

 

 

 

Марія Деленко 

Мальована скриня 

Дивиться в вікна калина в намисті,
В хаті живуть лише спогади чисті.
Рідно так пахне свячений віночок,
Хвостика ловить ниточок клубочок,
В печі ховається горщик гладущик,
Тихо на лавку присів собі свищик,
Пісню в кленовій колисці гойдає,
Загадку десь у куточку ховає.
В білій світлиці усім господиня – 
Бабці старенька мальована скриня.
В ній рушники, наче крила лелечі,
Витинка-казка – забавка малечі,
В стрічках барвистих до свята віночок,
М’яти й любистку духмяний пучечок.
Очі милує горсетка розшита
Квітами мальвами, стеблами жита.
Чорні й червоні в сорочки кольори – 
Давні предивні забуті узори.
В тих вишиванках –  бабусина казка,
Глянь, кучерявиться рожею казка,
Смуток за руку веде чорна нитка,
З радості вся розквіта маргаритка.
Стеляться стежки барвінком хрещато,
Роки летять понад світом крилато.
Квіти й узори з життям поєдналися,
Згадкою світлою, пам’яттю сталися. 


* * *


Марія Деленко

Рушник

Зупинились під вікном
Черевички сині,
Задивились на рушник
З мальованки-скрині.

А він личко запишив,
Примостивсь на лавці,
І цвітуть собі на нім 
Нагідки й ласкавці.

Між барвінку і квіток
Вигляда калина,
Материнкою цвіте
Розмережана стежина.

Я на тому рушникові 
Всі узори знаю,
Про любов до України
Я між  них читаю.

Рушничок, рушничок,
Ой квітчастий рушничок,
По боках мережка,
Цей бабусин рушничок –  
         Наша обережка.


* * *


Марія Деленко

Росяничка, грайлик і веселик 

Квіти у вишневім листі
І калина у намисті – 
Рушничок той росяничка,
Ним втирається сестричка. 
Хмелик і листки дубові,
Оксамитки чорноброві – 
Рушничок такий є грайлик,
Ним втирається Михайлик.
А ось цей рушник – веселик,
Тут ласкавці і метелик,
Й садові дзвіночки сині,
Любий він усій родині.
Ну а той із стежечками – 
Для гостей він є у мами.
Рушничок, скажу вам, діти,
Кожен вміє говорити. 

 

* * *

 
Марія Деленко

Вишиванка

Внучечці маленькій,
Дівчинці Ганнусі,
Новеньку  сорочку 
Вишила бабуся. 

Швидко-швидко голку
Нитка здоганяла,
Бабця від веселки 
Всі узори брала.

Клалися рівненько
Чорні, червоненькі,
Сині і зелені
Ниточки тоненькі.

Ось ці  ніжні срібні
Дали їй зірниці,
Сонце ж золотенькі
Клало між китиці. 

Долі павутинка
Хрестики-мережки,
Вишивка бабусі —
Внучці обережки.

І піде дівчатко
У неділю вранці
До церкви святої
В новій вишиванці. 

 

* * *
 
 
Марія Деленко

Скатертинка

А в маленької Мартусі
Вишивальниця матуся.
Мамі доня помагає,
Скатертинку вишиває:
Незабудок два рядочки
І волошок сині очка,
Квітку мальву, панну пишну,
Ще й нагідочку розкішну.
По куточках скатертини – 
Грона спілої калини.
Буде люба всім обнова – 
Вишиванка кольорова,
Бо збере в святкову днину
Українську всю родину. 

(Збірка віршів "Мальована скриня")

 

 

Марія Деленко. Мальована скриня. Збірка віршів для дітей.

 

 

 

Юлія Хандожинська

ВИШИВАНКА – СИМВОЛ УКРАЇНИ

Вишиванка – символ України,
Віддзеркалення вкраїнської душі,
Де рясніють кетяги калини
Й мамина сльоза на полотні.

 

* * *


Юлія Хандожинська

ВИШИВАНКА
 
Вишиванко, моя вишиванко,
Скільки в тобі любові й тепла,
Темні ночі і сонячні ранки,
І калиновий обрій села.

Барвінкова стежина від хати,
Синя ниточка — джерело.
Вишиванко, моя вишиванко,
Вишивалася ти на добро.

Вишиванко, моя вишиванко,
В нас з тобою ще безліч доріг,
Та куди б не водили дороги,
Повернемся на рідний поріг.

Одягну я тебе, вишиванко,
І на свято, і на щодень,
Заспіваю усім — хай почують
Українських найкращих пісень.

 

* * *

 

Юлія Хандожинська

ВИШИВАЮ РУШНИЧОК 

Вишиваю рушничок     
Ось — калина, ось — мачок
І листочки зелененькі
Батіжком біжать рівненьким.
Незабудки сині–сині
Так, як небо в Україні.
Мабуть досить, мабуть все
Хай красу у світ несе.

 

* * *

 

Юлія Хандожинська

РУШНИКИ

Не забуду, матусю, ніколи
Я ті ночі і ті рушники. 
Вишивала мені ти в них долю,
Не на день, не на два — на роки.

Рушники, рушники, рушники —
Це дороги, які нас єднають,
Це прожиті з тобою роки, 
Які в спогади нас повертають.

Рушники, рушники, рушники — 
Це родини життя оберіг,
Це птахи, в яких виросли крила,
Повертають завжди на поріг.

Ти всю душу і серце вкладала,
І всміхались веселі рядки,
Ти всі ночі у них проживала,
Всю любов віддала для доньки.
 
І куди б не пішла я в дорогу,
Зігрівають мене відчуття — 
Я у мріях повернусь додому,
Де висять рушники на життя.

Поезії надіслано авторкою для "Малої Сторінки".

 

 

 

Вірші про українську вишиванку та вишивані рушники.

 

 

 

Олекса Терен

ВИШИВАНКА

Вишиває Доля кожному сорочку
То хрестиком, то стіжком щодень по кусочку.
Кожен день свій колір має і свої узори,
То долини, то рівнини, то високі гори.
Одні світлі, другі темні і сірих багато,
Бо не кожен день буває лиш смуток чи свято...

Все життя, як вишиванка, спершу чисте полотно
Світлі днини, світлі ранки, безтурботність,
все одно
Куди йти і що робити навкруги безмежний світ,

Навкруги усе прекрасне, попереду многа літ... 
Але з часом  уплітає Доля нитку й з чорних бід.
Й вже мережить полотно різнокольорАми,
Затягує з серЕдини міцними вузлами,
Що карбуються на серці, гудзують нам душі
Забирають спокій, — на морі й на суші.
Коли шиється сорочка, то не треба нити,
А що вишито до цього, то треба й носити,
Бо  усе то наше, — усі кольори,
Що вплiтає Доля рiзної пори.

Нехай буде білий світ до всіх лиш  привітним,
Хай життєве полотно буде більше світлим !
03.10.2011 р.

За матеріалами: 
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Віталій Войтко

Вишиванка

На сорочці білій хрестики червоні,
Мов вогонь гарячі калинові грони,
Вишиті з любов'ю ненькою святою,
Щоб життя стелилось стежкою легкою.

Приспів:
Ниточка до ниточки,
Квіточка до квіточки,
Голочка малює в маминих руках.
Не доспала ніченьки,
Утомила віченьки
Та усмішка сонцем сяє на вустах!

Ти у ту сорочку душу свою вклала,
Щоб на віки вічні оберегом стала.
Вишита з любов'ю на щасливу долю,
Відганяє смуток, береже від болю.

Приспів. (2)
 

За матеріалами: 
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Віталій Войтко

Вишита сорочка

Ти мені сорочку вишивала...
Спогади пливуть з дитячих літ.
Наче пензлик, голка малювала
В біле полотно калини цвіт.

Приспів:
Малювала мама щастя-долю
В час, коли ще зорі мерехтять.
Похилилась в сні струнка тополя,
А на травах роси лебедять.

На столі свіча вже догорає,
Сонця промінь гладить по лиці.
Хоч у неї сил не вистачає,
Та співає голка у руці.

Приспів.

Ти мені сорочку вишивала.
І любов, і ласка в ній була.
З нею моя доля розквітала
І вона у далеч понесла.

Приспів.

За матеріалами: 
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Віктор Охріменко

Українська вишиванка 

Чи вишИ́ванки, чи вишивА́нки –
буде правильно, як не скажи.
Носять їх і селянки й панянки.
Ритуал цей і ти бережи.

Візерунки – то символи й коди,
предковічні магічні скарби
спілкування зі світом Природи,
знаки вірності чи боротьби.

«Коло», «Хрест», «Повна Рожа», «Шеврони»,
«Ромб», «Квадрат», «Безконечник», «Спіраль»,
«Стебла», «Квіти», «Листки» і «Бутони» –
має значення кожна деталь.

Вишивалась сорочка руками,
тому справжній це був оберіг.
Десь ховалися там між нитками
і любов, і зажура, і сміх.

За матеріалами: 
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

 

 

 

 

Тетяна Волошина

ВИШИВАНКА
    
А як білу вишиванку
Бабця одягала —
То аж квіти біля ганку 
Голови схиляли.

Сонце заздрило, і весни,
І туман світання. 
Пасував до лику хрестик,
До душі
кохання.

Гладдю шите біле плаття,
Та нерівна доля...
Поховали в дев'ятнадцять.
"Бог забрав",
говорять.

Бо найкраще, бо так треба,
Бо суцвіття крину. 
Місце янгола
— на небі,
А земля
людині.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Руслана Ставнічук-Остаховська

Бабусина вишиванка

Довгими і холодними зими вечорами
Онукам долю бабуся мережить нитками.
Старенька уже стала, та й зір підводить часто,
Але у вишиванках вся її радість й щастя.

Вправно голкою виводить за стібком стібочок
Й постають картини дивні перед наші очі.
Вишиває бабуся долю барвами ясними, —
Щоб щасливими стрічали і лі’та і зими.

Вишиває бабуся долю кольором веселки, —
Щоби людяність і вдячність мали внуки в серці.
Вимальовує бабуся дуба і калину,

Хай внучата пам’ятають Неньку-Україну.

Вишиває бабуся шлях нитка’ми шовковими,
Нехай буде онучатам рушник оцей спомином.
Мережить бабуся стежку онукам нитками
І малює її  щедро диво-кольорами.
Й тихо-тихо, щоб не почув ніхто із сторонніх
Для нащадків вимолює щасливої долі.
 
 

* * *


Руслана Ставнічук-Остаховська

Мережила мама рушники ночами…

Мережила мама рушники ночами
І думу гадала про свої печалі.
Життя, наче кадр, пролетіло  узором -
На згадку змахнуло крилом кольоровим.

Ох доленько-доле, чому ти пекуча?
Людьми і словами караєш і мучиш.
Стікає сльозина бальзамом на душу…
Вулкан всередині, вуста
непорушні.

Життя різнобарвне: то чорне, то біле.
Лиш діти, мов сонечка, шлях освітили.
Прогнали утому, негоду, зневіру,
Серденько розбите любов»ю зцілили.

…Мережила мама рушники ночами,
Далеко сховала думу про печалі.
Й на білосніжнім полотні рушниковім
Розцвітали квіти добра і любові.


* * *


Руслана Ставнічук-Остаховська

Вишивала мати синові сорочку

Вишивала мати синові сорочку,
І лягав стібочок рівно до стібка.
Тихо промовляла: «У житті, синочку,
Хай тебе боронить Господа рука.

Сильним будь, розумним, вправним, вірним, добрим,
Хай серденько щире не впускає зла.
За хвилину кожну завжди дякуй долі,
Помовчи
хай скажуть все твої діла.

Поважай родину, що тебе зростила,
Мамі й тату дякуй за усі труди.
Хай завжди не бракне і часу і сили:
Де б не був ти, сину,
завжди приїзди.

Полюби цю землю, де твоє коріння
Крізь віки і бурі проросло на дні.
Батьківщина в світі є одна-єдина,
Тож пишайся нею і цінуй її.

Не цурайся мови, знаної з колиски,
Бо вона твій ключик до усіх доріг.
У житті буває холодно і слизько,
Май терпіння й розум гідно йти по ним.

Ти добро і щирість бережи у серці,
Всім, хто потребує
прагни помогти.
Будь же справедливим і тобі озветься, 
І вернеться згодом, що посіяв ти.»

Вишивала мати синові сорочку,
І лягав стібочок рівно до стібка.
Настанови мами виконай, синочку,
І щаслива буде доленька твоя.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Анна Стоєва 

Вишиванка

Яскраві сорочки,
У сина і дочки.
Та це ж вишиванка,
Вона, як співанка.
Я в ній пригорнуся
До тебе, матуся.

І в серці так дивно,
А зараз ще й стильно.
Змужніли синочки,
Вдяглися в сорочки.
Червоні, блакитні,
Зимові та літні.

Узори і квіти,
Сплелися у віти.
Спідниці і сукні,
Також незабутні
Старі вишиванки
І навіть фіранки.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * * 


Віталій Назарук

ВИШИВАНКА

Підберу нитки в сільмазі,
Візьму біле полотно.
І при сильному морозі,
Все що мріяв я давно

Сяду тихо вишивати.
Враз картина оживе…
Будуть вдома міцно спати,
Поки сонце не зійде.

Нитка клалася до нитки,
Шилась золотом земля,
Місяць, зорі в небі виткав,
Мак червоний на полях.

Вишивалися узори:
Разом груші і сливки.
Вишивалось синє море,
Вишивалось залюбки.

Вишив я  коней на лузі,
Крила дав комусь –літай!
Ще колись можливо, друзі,
Вишию  наш  «РІДНОКРАй».


* * *


Віталій Назарук

ВИШИВАНКА

Чи то рушник, чи то сорочка,
А чи доріжка з полотна.
По квіточці і по листочку,
Життя тут вишите до дна.

Червона нитка — то кохання,
А чорне нитка — сум в душі.
Лягає біль, любов, страждання,
Тут є і сонце, і дощі.

Тут синє небо й білі хмари,
Тут мами вишита любов.
В душі оспівані стожари,
В них вознесіння хоругов.

Землі моєї вишиванка,
В ній України є душа.
У ній молитва і співанка,
У ній вітання від коша.


* * *


Віталій Назарук

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Одягнімо свою вишиванку,
У  якій  українська душа.
Де захований ніжний серпанок,
Вона рідна для нас - не чужа.

В ній дві нитки, неначе дві долі,
Чорна – смуток, червона – любов.
Вишиванка – це вітер у полі,
Від якої бурлить в жилах кров.

Породила вона нашу волю,
Це, як прапор для кожного з нас.
Їй  Господь дарував таку долю,
Щоб для неї прийшов нині час.

Україно!  В твоїй вишиванці,
Наші рідні цвітуть кольори,
Ти на волі тепер, ти не бранка,
Тож  цвіти, як цвітуть прапори…


* * *


Віталій Назарук

Виший мені гладдю сорочину,
Мамо…

Бо хрести у мене на душі,
Хоч червону квітку, а листки –
Словами,
Щоб лише добро в житті вершив.

Приспів:
Гладдю, щоб звивалася дорога,
Щоб було кохання у житті,
Щоб не заростала до порогу,
Доля на життєвому путі.

Не клади, матусю, чорну нитку –
Долю…
Чорним вишиваються хрести,
Щоб зелене листя несло звістку-
Волю…
А мене за все, за все — прости.

Приспів.

Гладдю, мамцю, гладдю вишивай сорочку,
Виший  мені небо у тиші.
Я у цій сорочці  вийду у садочок,
Там де соловейко для душі.

Приспів.

Слухаймо пісню:

https://soundcloud.com/


* * *


Віталій Назарук

МАМИНА ВИШИВАНКА

Одягну яскраву вишиванку,
Бо сьогодні свято у душі.
Крізь вікно, відсунувши фіранку,
Подивлюсь на розові кущі.

Приспів:

По житті мене оберігає,
Силу, як стомлюся додає.
І на сонці кольорами грає,
Ця святині в серці мому є…

Цю сорочку вишила матуся,
Крім калини крапельки журби.
Я на свято в неї одягнуся,
Бережу її немов скарби.

Приспів.

Вишиванка гріє мені душу,
Додає краплиночку тепла.
Берегти її я завжди мушу,
В ній любов матусина лягла.

Приспів.


* * *


Віталій Назарук

МАТУСИНА ВИШИВАНКА

На кожній висять іконі,
Матусині рушники,
І скатерка на ослоні,
Оздоба її руки.
А скільки картин у хаті,
Народні герої тут,
Вони для родини свято,
Вони оберіг несуть…

Приспів:
Матусина вишиванка, тут доленька у хрестах,
Червоні хрести – кохання,
А чорні – це крах чи страх…
На стінах у перемішку, червоні висять, як мак,
А поруч мовчать в затишку,
Як острах людський, чи ляк.

Літа пролітають швидко,
Матусі давно нема,
Червона і чорна нитка,
Узором в рушник лягла.
Беру рушника у руки,
Горну його до грудей,
Я їх бережу для внуків,
Як пам'ять для всіх людей…

Приспів:
Матусина вишиванка, тут доленька у хрестах,
Червоні хрести – кохання,
А чорні – це крах чи страх…
На стінах у перемішку, червоні висять, як мак,
А поруч мовчать в затишку,
Як острах людський, чи ляк.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 


* * *

 

Галина Коризма

ВИШИВАНКА

Вишива́нка серце гріє,
В першім хрестику — надія,
В другім хрестику
тривоги,
А у третьому
дороги.

У червоному кохання, 
Чорні хрестики
зітхання.
Кольори сплелися густо,
Обнялися з голки дружньо. 

І лягають в світлі руна  
Прикарпатський візерунок.
Моя бабця вишивала
Й мати доню научала. 

Шила, шила, вишивала, 
Голка спати не давала.
Пригортала полотно,
Знаю,
милому воно.

Ця сорочка вишиванка
Вся з любові до світанку.
Жовтий колір
ясні зорі, 
Синій колір
небо Боже.

Тихо-тихо промовляла,
Хрестик з хрестиком єднала,
Щоб сорочка серце гріла
За ким серденько леліло.
З ким прожити життя маю,
Свою долю вишиваю.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

На відео: вірш та пісня Галини Коризми про вишиванку.

 

 

 

Василь Надвірнянський

Мамина сорочка

Мама шили сорочку мені,
Були нитки і чорні й червоні.
На біленькому полотні,
Мою долю тримали в долоні.

Чорні нитки були муліне,
А червоні були із акрила.
Щоби доля любила мене,
Щоби доля не була безкрила.

Між червоним і чорним взяла,
Й помережила ще голубою.
Щоби доля щаслива була,
Щоб світилася завжди любов’ю.

Кольори і веселі й сумні,
Все до себе вона приміряла.
Щоби доля всміхалась мені,
Щоби завжди в житті помагала.

Мама шили сорочку мені,
Наче долю мою гаптувала.
На біленькому полотні,
Сину щастя вона дарувала.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Марія Сладкова

Свята сорочка

Свята сорочка вишивана – 
Це оберіг і захист мій.
З любов’ю вишивала мама,
Як символ віри і надій.

Як символ звичаїв народних,
Як подарунок дорогий,
Лягав стібок,легкий,як подих:
Червоний, жовтий, голубий.

Червоний колір – то кохання,
Чорніє кольором рілля,
Жовтіє в полі нива рання,
А синій – ріки і моря.

І на свободі, і в неволі
Свята сорочка кожну мить
Під час випробування долі
Від негараздів захистить.

Той зміст барвистих візерунків
В житті – основа всіх основ,
Повічний символ тих малюнків:
Свобода, щастя і любов.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Галина Ярмульська

Сорочка
    

́Важко працювала мама у житті,
Гарну вишивала сорочку мені.
Голкою колола рученьки свої
Й сльози витерала плакала вночі.

Вишила сорочку ніжно-голубу,
Голову вклонила низенько свою.
Візьми, мій синочку, бери,це тобі,
Буде тобі, сину, щастя у житті.

Нехай тобі доля прокладає шлях,
Щоб ти був синочку хоробрий козак.
Покотились  сльози з маминих очей,
Та ж мама не спала  багато ночей.

Витер мамі сльози, обняв за плече,
Вдячний тобі,  ненько,  дякую за все.
Цю гарну сорочку я буду  носить,  
Згадувати буду й все життя любить.

Дякую, матусю, рідненька моя,
Що буде зі мною сорочка твоя. 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Надія Таршин

Сорочка для сина

Вишиваю сорочку для сина,
Щоб була в усім світі єдина,
Кожний хрестик, щоб дихав
                                     любов’ю,
Додавав йому сили й здоров’я.

Хай у ній йому затишно буде,
І красою милуються люди,
Та відверне вона всі напасті,
А додасть і удачі, і щастя.

В кожний хрестик вкладу 
свою ніжність,
А в узори традиції й пишність,
На сорочці і дуб,і калина,
Щоб була гарна доля у сина.
2012 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Олександр Яремчук

Вишиванка

На білому, на чорному, різними нитками. 
З ниви жовтоспілої, синіми хмарками...
Сумом вишита, із горя, з глибини віків. 
Бережеш ти від бід лютих доньок та синів. 

Вишита, плекана серцем, мріями століть 
В тобі є чарівна сила, від зла й лихоліть! 
У червоно-чорних нитках віра є в добро, 
Рідний край, широке поле, місто та село! 

Велич й мудрість є Держави, слава вікова, 
Є мелодія з дитинства, поколінь канва. 
Є весіль шалена радість, щебет немовлят,
Також біль є від розлуки, гіркота від втрат...

Маєм в тому вишивані дуже давній код, 
Нас він скоро об'єднає у один народ! 
Тож нехай той код у серці кожен понесе! 
Україна має бути в нас понад усе! 

За матеріалами:

http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Надія Бойко

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Українська вишиванка –
Для Галинки, для Іванка,
Для Ганнусі, і не тільки.
Є ще гарна й для Надійки.

Розквіта на ній ромашка,
Мак буяє, сіла пташка.
І пшеничні колосочки
Попросились на сорочку.

Ще й волошками розквітла,
Увібрала стільки світла
На біленькому серпанку
Українська вишиванка.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Наталі Косенко-Пурик

Неповторна вишиванка

Вишивала ніжно милим ранком
Неповторно милу вишиванку,
Малювала нитками стежину,
Що вела до рідної хатини

Дивину творила та й співала,
Як мене навчала, люба мама,
У рядки вкладала спів пташиний,
Щоб звучав привітної години

Вишивала ніжно кущ калини,
Ніби образ милої дівчини,
Біля неї дорогу криницю,
Той ковток цілющої водиці

Дивину творила та й співала,
Як мене навчала, люба мама,
І картина миттю оживала,
Бо її з любов'ю вишивала.

 

* * *

 

Наталі Косенко-Пурик

Вишиванка

Є у мене вишиванка
Одягаю її ранком,
А на ній дорога, стежка
Відображена мережка

Довша стежка йде додому
Найкоротша до порогу,
Все на ній від А до Я
Відобразило шиття

Наполегливо творила 
Вийшла славная картина,
Хрестик з хрестиком у ряд
Вже розквітнув дивний сад

І любуюсь з вишиванки
Зустрічаю у ній ранки,
Тож чи вдало я створила
Оцініть, яка картина?

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Віктор Варварич

Вишиванка
    

Вишивала мати долю
Світлими нитками.
І заклала нашу волю, 
Поміж пелюстками.

Вишиванка — Україна,
Житом золотіє.
У ній мова солов'їна,
Що любов'ю гріє.

У ній світить ніжне сонце,
Вишукані квіти.
Світло сяє у віконце
І веселить діти.

Україну величає,
І наш славетний рід.
Молоду пару вінчає
Й береже від бід.


* * *


Віктор Варварич

Вишиванка твоя незбагненна
    
Твоя вишиванка зачарувала,
У ній чимало ниточок.
Людську долю закодувала,
В життєву мить із пелюсток.

Ниток багато, розмаїттих,
Як мрій звитих у клубок. 
В долю орнаментом вшитих,
І візерунками з казок.

Нитки малюють захід сонця,
Пшеницю, і життєві береги.
Закоханих, які дивляться з віконця,
В свою любов, що у віки пронесли.

У твоїй вишиванці вклались гори,
Живуть надії і безмежні шляхи.
Незвідані миті, неосяжні простори,
Повні любові в яких цвітуть сади.

Коли ти вишиванку одягаєш,
Сонечком сяєш в ранковий час.
Мене своїм теплом зігріваєш,
Дякую долі, що звела нас.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Тетяна Глінчук (Ващук)

Вишиванка

Травневе небо зорями вишите,
Небесні ниткИ одягли полотно,
Там клаптик неба глибоко-блакитного,
Частинка серця роду твого.

І Україна на вишиванці,
ЇЇ душа – то омріяний світ.
Картина серця – журба й кохання.
Політ лелеки і зореліт.

Сплетіння кольору – творіння слова.
Малюнок пращурів – сила Землі!
В травневім небі зоря світанкова –
Це вишите серцем слово вгорі!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Любов Пікас

СОРОЧКА ДЛЯ СИНА
    
Пальці робота спікала.
Ткала матуся тканину.
Щире бажання плекала
Зшити сорочку для сина,

Ласки своєї улити
В неї, любові ясної,
Щоби могла захистити
Сина від долі лихої.

Ткала матусенька, ткала,
Зшила біленьку сорочку.
Шовком на ній вишивала 
Щастя барвисті шматочки.

Синє — це віра і небо.
Жовте
слід сонця, раїни.
Чорне і сіре не треба
Світлим  синам України!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Любов Пікас

ВИШИВАНКА

Вишивала матуся сорочку.
Рівно хрестики клала в узір.
Я її не сховаю в куточку.
Бо у ній – я  душею  до зір.

ПРИСПІВ:
Одягну вишиванку красиву – 
Мого тіла й душі оберіг.
В ній тепло материнське  і сила,
Блиск очей, що в орнаменті ліг.

Одягну у театр і до школи, 
Чи до храму святкового дня.
Стан свій  випрямлю ввись смереково.
На мені  ж українське вбрання!

ПРИСПІВ: 
Я ношу вишиванку красиву – 
Мого тіла й душі оберіг.
В ній тепло материнське  і сила,
Блиск очей, що в орнаменті ліг.

    
Ту сорочку, що мама розшила,
Збережу – це дарунок душі.
До грудей її ненька тулила, 
Вишиваючи долю мені.

ПРИСПІВ: 
Я ношу вишиванку красиву –       }
Мого тіла й душі оберіг.                 }  2 рази
В ній тепло материнське  і сила,  }


За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: пісня "Матусина вишиванка" (слова — Любов Пікас, музика — Микола Шевченко).
Виконує Марина Романович.

 

 

 

Ганна Верес (Демиденко)

Літа мої у вишиванках долі

Літа мої у вишиванках долі,
Що зморшками рясними розцвіли,
І миті там, відомі й невідомі,
У борозенки пам’яті лягли.

Літа мої, мов перелітні птахи,
Котрі прямують в вишині ключем,
Минаючи випробування-плахи,
Бо непокірна кров в мені тече,
Гартована і війнами, і потом,
Освячена любов’ю праотців,
Що знала неабиякий супротив
І часто потрапляла під приціл.

Літа мої і в вузликах недолі,
Які завжди непросто розв’язать,
Та пам’яттю і совістю ведомі
Летять у невідомість, де гроза.
11.06.2019.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua


* * *


Марія Кушніренко

Вишиванка

Вишивала мати нам вишиванку
Звечора потроху, трохи — зранку.
Вишивала мати нам і співала —
В кожен хрестик піснею душу слала.

Пісня українська — душа народу.
Отой витвір-хрестик є символ роду.
Вишивала мати і говорила:
"Пісня українська — це наша сила.

З нею у походи колись ходили
З нею розлучались, з нею любили
Діти, не цурайтесь свого коріння
В землю, що посієте — дасть насіння.

Якщо доля кине вас на чужбину
Там де ви і пісня — там Україна.
В час журби, чи радості її співайте
Звідки, діти, родом ви не забувайте!"

Вишиті сорочечки приміряла.
"Збережи вас, Господе! — повторяла. —
Збережи нам, Господе, Україну,
Нашу пісню, вишивку, всю родину!"

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Надія Хвиля

Мамина вишиванка

Вишивала мати донечці кофтину,
Мріяла про файну долю для дитини.
Кольори веселки – на веселу вдачу,
Хрестики рівненькі клала на удачу,
Квіточки червоні – на красу і вроду,
На любов і шану батьківського роду.

Не хотіла чорну нитку вибирати,
Щоб журби у долю доньки не вплітати.
Радість дарувала, шила візерунки,
Заполоч на щастя прикрашала лунки.
З піснею лягали хрестики на долю,
І лилася пісня з хати по роздолу.

Вишивала мати вишиванку-долю,
І вкладала пісню про любов і волю.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Ніна-Марія

Вишивана Україна

Твою я долю вишию, мій краю,
Візьму веселки гаму кольорів.
Хай барвами яскравими заграє,
А чорному не буде місця в ній.

Калини грона вишию червоним,
Хай пломеніє символ у віках.
І прапор України – синьо-жовтим,
Щоб славив рідну Неньку у світах!

Вкладу тепла шматочок в кожен хрестик
І замережу золотом поля.
Хай в нашій Україні мир воскресне
Й достатком щедрим повниться земля!


* * *


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА В ПАРИЖІ
    
Іду я гордо по Парижу,
У вишиваночці своїй.
Тут Лувр і вежа
дивовижні!
Немов із казки давніх мрій.

Старий Нотр-Дам в погожу днину
Завмер у величі своїй.
Тут помолюсь за Україну.
Вона болить душі моїй.

Монмартр... Люблю ним поблукати,
Де зібраний митців бомонд.
Художники тут, музиканти,
І для душі відкритий фронт.

Ось погляди ловлю привітні,
Що стрілами летять в мій бік.
Мадам, ви з України, звідти?..
Почула я неподалік.

І враз стає все зрозумілим...
Сльозинка в мене на очах.
Візитну картку України
Несу я на своїх плечах.

Та де б по світу не ходила,
А лиш ступаю за поріг,
Якась додому кличе сила,
Де вишиванка — оберіг!


* * *


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА ДИТИНСТВА

Дивлюсь на фото чорно-біле,
А там дівчатко
миле, миле.
Серйозний погляд оченят.
Мабуть, мені там років з п'ять...
Голівку прикраша віночок,
І стрічечок густий рядочок.
Коралів справжніх три разочки,
Й вишивана з льону сорочка,
Така гарнюня
справжнє диво!
Беру до рук її — й щаслива,
Горну з любов'ю до грудей,
Непрохана сльоза з очей...
Бо це ж матусин є доробок,
Який, немов би, ненароком,
З літами час припорошив,
І стільки спогадів лишив...
Я бережу цю сорочину,
Неначе скарб, немов святиню,
Бо скупана вона в любові.
У маминім ласкавім слові,
Яка без меж мене любила,
Ще з малечку добру навчила.
Свою любити Україну.
І в добру і в лиху годину.
Пронести гідно крізь життя
Святі ці й чисті почуття!


* * *


Ніна-Марія

МАМИН РУШНИК

З полиці мамин я рушник дістану,
До болю рідний, дорогий мені.
Мов знову долю нелегку прогляну, 
Яку лишила ти на полотні.

Узорами-орлята з голубами,
Півонії, мов зірвані в саду.
Красу творила, мамо, ти руками,
Які робили все так до ладу.

Хотіла б я до тебе притулитись
Та серце лиш стискає гірко щем…
Води з криниці рідної напитись,
З нахиленим над нею журавлем.

Між нами відстань зміряна роками.
Ти так далеко-там на небесах.
Але любов, що виткана нитками,
Довіку буде жити поміж нас.
 
Шануйте матерів своїх ви, діти,
Вони
є найдорожчими в житті.
Лелійте їх, як ранні ніжні квіти,
Слова для вас хай будуть ці святі!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Микола Серпень

Вишиванка

Що для кожного є вишиванка?
Чи то образ такий, як калина,
Чи ознака то наших світанків,
Чи то просто — душа України?!

І ні що не докажеш тут «ваті»,
З нею скептики наші, як в ділі...
Коли "вата" нас прагне  вбивати-
Вишиванки найперші в прицілі.

То наш символ святий в Україні,
Ми його бережемо недремно.
Їм затямить потрібно віднині:
Ми своїм, вільним шляхом ідемо!

В ній і код генетичний відбився,
І відбилась в ній наша душа.
Там наш ранок росою умився,
Й за майбутнім у світ вируша!

Вишиванку надівши на себе,
Кожен з нас ніби крила надів —
Відчуває безкрайність він неба,
Й силу золота спілих хлібів!


* * *


Микола Серпень

Вишиванка

Цілий вечір і, часто, до самого ранку
Під стареньким коптявим іще каганцем
По хатах розквітали колись вишиванки,
Як майбутньої  долі щасливе лице!
Піднімає життя щораз вище нам планку,
І, коли вже приходить час іспит тримать,
Придає нам наснаги нова вишиванка,
В ній готові на все часу відповідь дать!

Хрестиком розмічене шиття, 
Думи на нім вишиті й  тривоги,
З ним натхненно все своє  життя, 
Свій натільний хрест несли до Бога!

А коли вже на нас поповзли чужі танки,
Та загарбник рішив наші землі забрать,
Самі кращі із нас одягли вишиванки,
І пішли Батьківщину свою захищать!
Ще прийдуть в Україну щасливі світанки,
Небувало розквітне майстерність митців,
І одінемось всі ми тоді  в вишиванки,
А в найкращі одінем за волю борців!

Хрестиком розмічене шиття, 
Болі на нім вишиті й тривоги,
З ним нам легше все своє життя, 
Свій нелегкий хрест нести до Бога!

Вишиванка нам душі теплом зігріває,
Та наснаги на кручах життя надає!
Вишиванка — то знак працьовитого краю,
Що віками мережить тут  щастя своє!
Хай над світом щаслива вже доля злітає,
Скільки можна усім натикатись на зло?
Вишиванок для всіх Україна надбає,
Щоб  планету чарівне шиття вберегло!

Хрестиком розмічене шиття, 
Долі на нім вишиті й  тривоги,
З ним і далі в широчінь  життя 
Понесемо свій ми хрест до Бога!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Леся Геник

Вишиванка
    
І наче світ увесь на полотні
вмістився тут дрібненькими стібками:
он мама виглядає у вікні
за доцями своїми і синами.

Он яблуня розлила молоко -
аж на межу упали білі бризки,
он плесо повесняне розтеклось
і сонечку дарує гойні зблиски.

Дитяко он побігло у поля
збирати для матусі диво-квіти,
а он синіють радісно моря,
чекаючи у гості знову літа.

А он калина кетяги рясні
убрала, мов зібралась до вінчання,
а он рядочком вилились пісні
про батькіщину, юність і кохання...

І все це візерунками лягло
на дивовижній рідній вишиванці,
я під її налюблене крило
вмощуся завтра затишно уранці.
17.05.17 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Любов Таборовець

Мамина сорочка
    
— А хто вишивав тобі, мамо, сорочку?...

 Бабуся твоя цю творила красу.
Коли колисала мене в сповиточку,
зорею мережила долю ясну.

— А хрестики чорні, чому уплелися?...
 Мабуть, було тяжко в хвилину оту…
М’о біль і тривога в думках заплелися,
хотілося хрестиком скрить гіркоту.   

 А квітів червоних чому так багато?...
 То радість і мрії, дитино моя…
Стібки кольорові старанно й завзято
з молитвами  шились під спів солов’я.

 А чом полотно таке біле, матусю?... 
 Світанки у нитці й проміння ясне…
Душею коли до сорочки  горнуся,
в думках все дитинство за мить промайне.

 Чом ніжності скільки в барвінковім листі?...
 Співала, гаптуючи  всі завитки…
Щоб шлях мій життєвий таким же був чистим,
як вдало підібрані нею нитки.  

 Ти виший й для мене, матусю, сорочку,
щоб тілу й душі оберегом була…
Щоб, мовби весною, у тихім садочку,
на ній щедро квітами доля цвіла.
19.05.2021

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Білоозерянська Чайка

Сорочка
    
Бабусю, Вами вишита сорочка –
Родинний скарб та справжній оберіг.
І як би швидкоплинно час не біг –
Тепло душі – у кожному рядочку.

Торкнеться тіла мальовниче диво
Орнаментом барвистим з муліне –
Немов до серця горнете мене,
Моя голубко, мудра, ніжна, сива.

Немає Вас… Та спогад буде не́сти
З мистецтвом вишиваним у село:
Над п’яльцями схилили Ви чоло,
Любов вкладаєте в дрібненький хрестик.

В раю Ви, певно, пташко сизокрила!
Біжить сльоза тремтлива по щоці, –
Я вишиваю вже своїй дочці
Сорочку… як мене бабуся вчили.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Ольга Калина

Сорочка бабусі
    
Перед очима зараз нині
Мого дитинства ще весна,
В ній витягає бабця з скрині
Сорочку шлюбну з полотна.
 
А полотно те домоткане

Самі робили з конопель,
Та на станку, таке бажане, 
Творилось чудо з рук майстринь.

Адже коноплі вимакали*, 
Білились сонцем й вітерцем, 
А потім в клоччя вже чесались
Старим дідівським гребінцем. 

І на станку із клоччя нитки 
Стелились в ніжне полотно,
Й талант майстрині ніс відбитки
 
Наскільки вправно все було.  

Із полотна вже шила бабця 
Сама сорочку під вінець.  
Трудомістка та була праця 
Та мала світлий промінець. 

А потім нитки гаптувала
На цій сорочці в полотні 
Й узори вправно вишивала,
Щоб під вінець іти у ній. 

Я роздивлялась візерунки 
На тій сорочці в полотні, 
Й були ті вишиті малюнки
Незрозумілі ще мені. 

І вже коли сама навчилась
Я вишивати рушники, 
Барвиста нитка з рук стелилась
У той орнамент залюбки. 

* Щоб з конопель зробити полотно, то потрібно було 
  довгий час вимочувати бадилля  у воді. 
  Це робилось біля річки чи ставка. 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Наталі Косенко-Пурик

Дорога сорочка

Вишивала я сорочку душу всю вкладала,
Із рідненької стежини творчість починала,
Хрестик чітко так лягав, кожная хвилина,
Так створилась у рядках дорога родина

Потім ласку і любов в вишивку вкладала
І картина від тепла миттю оживала,
Ось хатину дорогу я намалювала
Де в криниченьку верба стиха заглядала

Тут матусенька з відром йде вже по водицю
Відобразила її милу білолицю
І картина усе більш ніжно забриніла,
А сорочка дорога в серці защеміла.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Іван Смик

Вишита сорочка

Вишивала мати для сина вишиванку,
З вечора до ночі, з ночі аж до ранку.
Всю любов вкладала, очі не стуляла,
Щоб та вишиванка сину пасувала!

Вибрала для неї нитки кольорові,
Вишила узори
для доброї долі.
Та сорочка вишита з добрими думками,
Щирий подарунок від рідної мами !

Одягайте, діти, вишиванку мами !
Вишиту з любов'ю, довгими ночами.
Коли вишивала — свою душу вклала,
Щоб та вишиванка, вас оберігала!
04.12.2018 р.         

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

 

Українка. Картина Василя Хвостенка, 1952 р.

"Українка". Картина Василя Хвостенка, 1952 р.

 

 

 

Наталя Боднарук

Мамина сорочка
    
Матусю виший доленьку мені.
І хрестиком ложи на полотні
Ти, веселкові барви України,
Степи розлогі, співи солов'їні.

Пшеничне поле, неба синю вись
І ріки що між рогами сплелись,
Жита зелені й цвіт калини в лузі,
Приший любов до України й друзів.

Намисто зший з краплин джерельця,
Додай ще щедрості й добра від свого серця,
На довгий вік й щасливу долю
Ти вишиванку ший на доню свою.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Юрій Ноєвий

Вишивана сорочка

Вишиванка – голос століть,
Русі не спідлений знак.
Не дає віра предків зотліть
Волі, що б’є як кулак.

Заряджені вірністю крові
Міцно стоять на землі:
Заповіти карбують у слові,
Чесноти готують війні.

Їх одяг у променях сонця
Різнобарвить знаками сили.
Присягу дали оборонця,
Ножі в Холод’ярі святили.

Одягай сорочку у свято, у бій.
Чужакам – заборона носити.
Стій за Русь звеличених мрій,
Козакам – майбутнє творити!
26-28.05.2016 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Дідо Миколай

Вишиванка — код нації

Приспів:

Милу серцю вишиванку,
одягаю спозаранку.
Вишиванка, вишиваночка, 
мого серденька коханочка.
Жовті, сині білі квіти, 
як мені не захмеліти,
Вишила Оксаночка.

Гладдю, хрестиком узори,
Виноград на полотні.
Ружі, мальви, матіоли,
Візерунки…  неземні.

Вишиванка — код Вкраїни,
Із Трипілля рушники.
Мої нації…  клітини,
Як печать у стільники.

Тут Полісся й Буковина,
Холм, Полтава і Волинь.
В Ружі, Сонечку й Калині,
Дон, Кубань, Зелений Клин.

Нитка чорна смуток долі,
Цвіт зелений Божа кров.
Білий скромність чиста в полі,
Мак червоний то любов.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Світлана Імашева

Гріє серце моя вишиванка

Солов'ями щебечуть світанки
У поліській моїй стороні...
Із любов'ю ясну вишиванку
Дарувала матуся мені.

Гріє серце моя вишиванка,
Пломеніють узори палкі...
Україночка я, полісянка,
Донька милої серцю землі.

Чорна ниточка сумом озвалась,
І червона бринить - то любов...
Щоб надія моя вишивалась,
Одягну вишиванку ізнов.

Сивокосу матусю згадаю,
Той святий оберіг у руці...
Нині доленьку я вишиваю —
Вимережую квіти ясні.

Гріє серце моя вишиванка,
Пломеніють узори палкі...
Україночка я, полісянка,
Донька милої серцю землі.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Надія Семена

Сорочка 
(до Дня Вишиванки)

Колись Мар’яна вишивала долю,
На полотні, що виткала сама,
Із тих льонів які синіли в полі,
І її пісня линула сумна.

Про тополину згублену з навіту,
Про край умитий росами-слізьми,
На полотні стелилось стигле літо,
Світило сонце, гримали громи.

Цвіли волошки в жовтому колоссі,
Краса і хліб – національний код,
Злітала пісня усе вище в просинь,
На полотні і в пісні жив народ.

Горіла свічка на вікні до рання,
І звеселявсь тканини білий шмат,
Сорочку шила милому Мар’яна,
Щоб з подарунком встигнути до свят.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Олександр Мачула

Вишита сорочка

    
       Пам‘яті героїв неоголошеної
       в Україні війни з рашизмом
       присвячується

       

Вишита сорочка,
ніби оберіг.
Щоб сини і дочки
стали на поріг.

З дальньої дороги
повернулись в дім.
Всі шляхи й тривоги
скінчувались в нім.

Доля-вишиванка,
мудра і проста.
З вечора до ранку
з чистого листа.

Вишита сорочка, 
то ще не усе.
Хрестики рядочком
нам життя несе.

Квітку вишиває
молода рука.
Косу заквітчає
дівчина струнка.

Ти чекай дівчино
любого свого.
Не в‘яжи хустину
на портрет його.

Стан душі твоєї –
ось у чому суть.
Ненька-Україна
Батьківщину звуть.

Вишиту сорочку 
гордо одягни
Хай радіють дочки
і її сини.

Доля-вишиванка,
смуток на вустах.
Матінка на ганку,
а в зіницях страх.

Страх за Україну,
за її людей.
Біль за Батьківщину
і своїх дітей.

Хай ідуть синочки
у життєву путь.
Вишиті сорочки
щастя їм несуть.

Як життя б не склалось,
серце все ж болить.
Мати вишиває
й котру ніч не спить.

Синку мій соколе,
залишись живим.
Та зостався в полі
вічно молодим…

Вже хрести рядами
на горі встають.
Проводжають мами
у останню путь.

У дорогу вічну
видатних синів,
нашу біль дворічну, 
Данків наших днів.

Вишита сорочка,
доля непроста.
Пам'ять про синочка,
смуток на вустах…
19.05.2016

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Олександр Мачула

Доля-вишиванка

За зраду гіршого в житті нема нічого,
нема нічого гірше неї для людини.
Однак ще болячіше горя того –
це тільки зрада рідної дитини…

Так сталося, залишив рідний дім,
слідом пішов у мандри по квартирах.
Не в силі я збагнуть умом своїм,
змінилось що у цім шаленім мирі.

У пам‘яті спливають ті часи,
коли ми ще один одного розуміли.
Мов крапельки ранкової роси
узори синьо-голубі на білім.

І кожен день, коли встаю я зранку,
перед очима бачу з тих часів 
ту голубу красиву вишиванку,
яку ти, синку, так і не носив…
2016


* * *


Олександр Мачула

Мамина вишиванка*

Мамо, рідна моя, ти ночами не спала,
ти трудилась як раб, щоб дітей прокормить.
А увечері пізно узор вишивала
на сорочці для сина, щоб мав що одіть.
А увечері пізно яскравий узор вишивала,
на сорочці для сина малого, щоб мав що носить.

Ту сорочку візьму, одягну ніби спомин
і полину в дитячі щасливі роки.
Мамо, люба моя, як я марю тобою,
ніби зорі горять на сорочці квітки.
Любо, мамо моя, я й донині ще марю тобою,
мовби зорі у серці горять ті твої квіточки.

Хай вони все життя так палають і квітнуть,
ніби рання зоря, як ті маки в житах.
Мамо, люба моя, рідна нене привітна,
юна горлице сиза, голубка в літах.
Любо, мамко моя, рідна нене сумна і привітна,
юна горлице сиза, голубка в дитинства літах.

Знов до тебе спішу як завжди, моя ненько,
а уява малює щасливі роки.
Що минули з тобою, матусю рідненька,
і твою вишиванку ношу залюбки.
Що минули в дитинстві з тобою, матусю рідненька,
і твою вишиванку ношу до сих пір залюбки.
02.06.2016

* За мотивами пісні "Про рушник"

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Леся Утриско

Моя вишиванка
    
Я сьогодні спозаранку
одягну знов вишиванку,
ту красу, що вишивала

Цілий світ туди вкладала.

Ясні зіроньки небесні,
що із місяцем облесні,
промінь сонця золотий-
а у ньому день ясний.

І калину, і ліщину,
стан дівочий
яворину,
степ широкий та луги,
і безмежні береги.

Показати світу хочу
всю красу свою жіночу,
Батьківщину, що люблю

Україноньку мою.

Гарний світ, та мій найкращий!
Заквітчаю в буйнім рясті,
кожен хрестик та нитки,
в нас найкращі вишивки!


* * *


Леся Утриско

Вишита сорочка
    
Сорочка вишита барвами поля,
Цвітуть у ньому маки й волошки.
Там стелена у візерунку доля,
Де пройдені життя мого стежки.

У хрестиках вкладалися роки,
Матуся сива й батьківські пороги.
Все б повернути й спокій віднайти
В твоїй молитві,мамо,та й до Бога.

На білім полотні лягла любов,
Місячні ночі,мамина тривога.
І солов'їний спів я чую знов,
І у домівку стелиться дорога.

Одягнена в красуню вишиванку
Ту,що колись мені,матусю,шила.
Букет твоїх квіток на нашім ганку
Твоя дитина в пам'ять залишила...

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Алла Гавришко-Бабічева

Вишиванка

Вишиванка столітня,
В мою зазираючи душу,
Таємницю народження
Свого вістує мені,
У якій я усього святого
Торкнутися мушу,
Що із давніх давен
Бережуть візерунки її.

В ній щасливого літа медового
Вранішня свіжість,
Жовтоплинної хвилі колосся
Нестримний потік,
Пелюсток дозріваючих маків
Зворушлива ніжність,
Лебединої пісні кохання 
Єдине навік.

Сивина розкуйовджених кіс
У стрічках водограїв,
Первозданність цнотлива
Стежками неходжених гір.
Незборима в ній сила природи
Від краю до краю,
У житті найдорожчі для кожного
Щастя і мир.

Переспів солов’я,
Що присів на старесеньку грушу,
Ключ лелек в надвечір’я
У заході сонця вогні…
Вишиванка столітня,
В мою зазираючи душу,
Таємницю народження
Свого вістує мені…

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Галина Р.

Вишиванка

Склала я у візерунок
Моря хвилі й неба зорі,
Сонця промені ласкаві
Заплітаю в твою долю…

А іще для тебе,любий
Стану трави вишивати,
Та дороги всі життєві
Квіточками вистеляти.

Найріднішу мені душу
Щастям хочу наповняти
Світлі сни твої дитячі
Буду  я оберігати.

Вишиванку від бабусі
Ти одягнеш на світанку,
А серденько твоє ніжне
Заспіває спозаранку..

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Алла Баранкевич

Найкращий одяг — вишиванка!


Я вишивала вишиванку.... із вечора аж до ранку.
Вишивати я люблю... і дрібні хрестики роблю.


Приспів: 
Пишалась я й пишаюсь нині, ...що живу я  в Україні!
Найкраща нація - моя!...  І цим завжди пишаюсь я!


Як я  блузку вишиваю,... то .пісеньки  завжди співаю...    
Про  сім'ю свою  й родину...  і вільну нашу   Україну.

Приспів.

Вишиванку вишивала.... своє дитинство пригадала,           
Як мама вчила вишивати,... а батько пісеньки співати.

Приспів.

Всі  плаття вишивала я... і  ця робота вся моя.                                  
Люблю дуже вишивати... і вишиванки одягати.

Приспів.

Як я  блузку вишивала, ..душею й серцем я раділа.      
Що я одягну  вишиванку,... коли піду до церкви зранку.

Приспів.

Коли ікони вишиваю, ...то серцем й душею радію,             
Що навчила мене мати ... дуже гарно вишивати.

Приспів.

Ще в дитинстві мене мати... вчила гладдю вишивати.     
Теж хрестиком я вишиваю ....і  нитку  в бісер  запихаю..

Приспів.

Коли ікони вишивала...Я церковні пісні співала                  
І молилася я Богу, ...щоб прийшов на допомогу.

Приспів.

Та, щоб  дітей охороняв, ...щастя й долю їм прислав.  
Щоб захистив всіх українців.... від терористів цих - чужинців.

Приспів.

Щоб вільна була Україна... і щасливою родина.              
Мир щоб був в цілому світі, ...були всі ситі і одіті.

Приспів.

Щоб нас ніхто не переміг,.. щоб лунав дитячий сміх.    
Щоб не було вже війни.... і не загинули сини.

Приспів.
    
По вишиванках нас всі  знаю ..в цілому світі нас впізнають.   Теж вишивають мої діти,..  а зуміла їх навчити. 

Приспів.
 
Вони гарно вишивають,.. ..пишуть вірші і співають.       
Українці всі співають, ...талант мають і  танцюють.

Приспів.

Я вишиванки  обожнюю... іх дуже часто  одягаю.   
Найкращий одяг — вишиванка, ..я в ньому щира українка.

Приспів.

Пишалась я й пишаюсь нині,... що  живу я в Україні!
Найкраща нація — моя!...  І цим завжди пишаюсь я!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: "Бабусина вишиванка" (слова — А. Бінцаровська, музика — С. Родько).
Виконують Надійка та Софійка Стельмахи.

 

 

 

Олексій Тичко

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,
легенький запах ковили,
моя сорочка вишиванка,
вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ, простори,
по лівій,  правій стороні.                                                               
Червоно-чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.

Традицій пласт, легенди  роду,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти, народні,
тягучі як пісні  степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/


* * *


Василь Стасюк

Українська вишиванка
    
Українська вишиванка — це магічна пісня!
То печаль і радість
напоказ душа,
Історична повість і реальна дійсність,
Це народна правда
щира і свята!

В ній Любов і щастя, і сплетені долі,
І Благословіння, зустріч і прощання,
Невимовна туга, смуток, біль і горе,
Надія і Віра, Сила і Єднання! 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Антоніна Грицаюк

Вишиванка

Рученьки терпнуть, робота здолала,
Душа відпочинку, хоч трішки бажала.
Взяла вишиванку, поринула в діло,
Миттю на серці їй посвітліло.

Хрестик до хрестика, ось вже листок,
Ось майорить і букет квіточок,
Очі радіють – душа спочиває,
Донечка люба моя вишиває.


* * *


Антоніна Грицаюк

Вишиванка

Вишиванка, вишиванка, українська вишиванка,
Ти примхлива, як коханка,
Більш уваги і любові,
Кольори вложи казкові.

Розцвіте садок умить,
Солов`я спів задзвенить,
Розцвіте бузковий кущ,
Полетить травневий хрущ.

Жовтий колір аж палає,
Літнє сонце пригріває,
В небі жайворонок співає,
Хліб у полі достигає.

Яблука гілки вже гнуть,
Осінь вирушає в путь,
Птахи у вирій вирушають,
З сумом край свій покидають.

Більш блакитних кольорів,
Сніг додолу полетів,
Заметіль розлютилась,
Білими нитками вкрилась.

Вишиванка, вишиванка, українська вишиванка,
Ти примхлива, як коханка,
Все, що хочеш те ти маєш,
Ні на що ти не зважаєш.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Наталі Калиновська

ВИШИВАНКА

Вишиванка, вишиванка, вишиванка!
Це не просто нині модна забаганка!
Наша радість в ній і ревні сльози
У спекотне літо і морози…

Прикрашає ця сорочка нас віками, 
Виграє барвистими нитками…
Надихає на свята й розваги,
В дні суворі – додає відваги!

Вишиванка, вишиванка, вишиванка!
Це не просто нині модна забаганка! 
Наша радість в ній і ревні сльози
У спекотне літо і морози… 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Людмила Пурик (Крисань)

Вишиванка

Дарувала доця мамі
Вишиванку
І вмовляла одягти або відразу,
Або завтра ж зранку:

– Який узор!
Все аж горить і сяє!
Це зараз модно,
Та не кожна має!

Матуся пакет розгортає,
Піднімає очі:
– Та куди ж одягну?
Тут таке не носять!

– Зате в модному журналі
На кожній сторінці!
Треба людям нагадати,
Що ми – українці!

Наділа мати вишиванку,
В тон – довгу спідницю,
Широкий пояс цяткований,
Червоне намисто.

Перед дзеркалом сріблясту
Косу звично вклала...
У дворі дівча сусідське,
Як вкопане стало:

– Ой, вы такая красивая!
Жінка засміялась:
– Слава Україні! –
З вуст її зірвалось,
І дивнеє щось із самою сталось.

Бо пішла між люди гордо,
Вільно, без боязні.
Хоч підмічала погляди
Не тільки приязні.

А от купа молодиків
Вигулькує з тіні.
Один глянув, аж сторопів,
А тоді:
      – Слава Україні!

І вся група повернулась,
Довкруг неї стала.
Врізнобій той клич гукнули.
А вона, як і належить:
– І героям слава!

(26.07.2014, Дніпропетровськ)

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Сергій Ранковий

Вишиванка

Уранці вишиванку білосніжну одягну,
Що мати вишила мині в зимовий день,
Коли на дворі ще гуділи заметілі,
А в візерунках вже іскрив весняний день.

Візьму ту накрохмалену сорочку,
Вдихну на повні груди запах її рук,
І розцвіте весною зимній вечір,
Сніги покриються намистом свіжих лук.

Червоні з синіми нитками заплелися,
Немов буяння польових квіток,
Осяйне білосніжністю садів цвітіння,
То полотно льняне немов заквітчаний бузок.

Одягну вишиванку цю чарівну,
Хай захистить мене від злих очей,
Та мамина любов, що в ній зашита,
То зоряне намисто недоспаних ночей.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ігор Бойчук

Вишиванка

Щодня у полі зпозаранку
Збирала трави на сорочку
Й ночами шила вишиванку
Одному синові-синочку.

Плела на полотні узори
Нитками й щирими словами.
Вшивала небо, ясні зорі,
З близькими, рідними стежками.

І обереги малювала
На долю кращу, неповторну.
Щоб сила зла його минала
Вплела молитву чудотворну. 

Й цілющі трави полонинські
І рідну хату на горбочку,
Солоні сльози материнські,
Вкладала в вишиту сорочку.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Василь Ткачик

Вишиванка

Намалюю руді брови,
аби були чорні,
одягнуся в білі сподні –
тепер такі модні.

Білі сподні, чорні мешти –
по сквері гуляю,
та потроху, так як знаю,
дівчат обдивляю.

Шумить листя тихо, тихо,
ще терпець тримаю,
собі думаю-гадаю –
може щось вгуляю!

Впершим разом ніц не вийшло,
то піду удруге! –
Кажуть мені добрі люди:
– Мабуть, щось та буде!

Одягнувся в чорний костюм,
обпиляв си пальці –
тепер фраєр, при краватці,
шнурую на танці.

Танці, танці – до упаду,
музики не чую,
все гадаю та в вус дую –
може щось втанцюю!

Й другим разом ніц не вийшло,
щось вже втну утретє,
тепер знаю, щось не теє,
чогось си не клеє.

Пішов в баню, вимив брови,
вбрався в вишиванку,
та й думаю – собі зранку
посиджу на ґанку.

Не встиг вийти я із хати,
а дівчат – тьма-тьмуща –
одна пишна, друга вужча,
кожна з них тямуща!

Бо так здавна вже ведеться
чи руді, чи чорні –
українкам до вподоби
козаки моторні!

Розуміють усі, мабуть,
цюю заморочку:
кожен хлопець має мати
вишиту сорочку!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: лірична пісня, про юнок, яким час закохатися, і возвеличення української вишиванки, як національної гордості й величного святкового одягу. Текст Василя Ткачика (Т. Василька), музика Тетяни Кисленко. Виконує лауреат телефестивалю «Львівська фортуна - 2012» Софія Кучера.

 

 

 

Василь Ткачик

Українська вишиванка 

Веселяться ластівчата –
літо, літо вже прийшло,
вишиванки на дівчатах –
небо сонцем зацвіло.

З лісу, з поля пісня ллється,
на майдані танці, сміх,
у дівчинки серце б’ється,
воно прагне перемін.

Приспів:
Вишиванка, вишиванка,
український статний стрій;
із Поділля галичанка –
сяйвоцвітне гроно мрій!
Вишиванка, вишиванка,
українська вишиванка –
доля вишита у ній!
Українська доля в ній!!!

Вишиває небо зорі,
звичний задум у дівчат:
окидають хлопців зором –
закохатись саме час!

Світла думка, наче нитка
у барвистім вишитті,
вечоровий легіт нишком
пестить коси золоті.

Приспів.

Опубліковано: 1. "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. VIII. Дрогобич: "Посвіт", 2009. – С. 123.
2. "Час любові". Львів: "Ліга-Прес", 2012 р., 56 с. – С. 40 – 41.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Олександр Шевченко

Чорна вишиванка    

Десять років горіла земля у людей під ногами,
Десять років стогнала земля від ворожих чобіт,
Десять років карпатське село вже не спало ночами,
Десять років чекало синів своїх біля воріт.
Кожен день за селом у лісах скреготять автомати,
Кожен день умивається ранок в гарячій крові,
А холодної темної ночі до нашої хати
Принесли́ молодого хлопчину брати лісові.

А, коли партизана Карпати  покликали сині,
І, коли вже, нарешті, настав розлучатися час,
Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчи́ні, –
«Нехай носить твій син і нехай пам’ятає про нас».
Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,
Довго-довго чекала пошани й людського тепла,
І, нарешті, настала пора, – я вдягнув її нині,
По щоці у матусі тихенька сльоза потекла…
І в душі зазвучали ніколи не чувані струни,
І сама мимоволі розпрямилась гордо спина́,
Що б не сталось зі мною, і де би у світі не був я,
Передам ту сорочку онукам своїм і синам.
Чорна-чорна була́ та сорочка, чорніша від ночі,
Чорна-чорна, як смерть, чорна-чорна, як свіжа рілля,
Чорна-чорна була́ та сорочка, як хлопцеві очі,
Чорна-чорна була́, як моя українська земля.      
8.08.1990 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Оксана Максимишин-Корабель

Чорна вишиванка

Виший мені, мила, (2 р.) чорну  вишиванку.
Скоро буде, рідна, (2 р.) наш останній бій.
Ти клади узори (2 р.) до самого  ранку,
Хай печаль і радість (2 р.) заридають в ній.

ПРИСПІВ:
Вишиванка чорна, жалібна сорочка.
Вороги лютують. Вороги не сплять.
Може й сиротою стане завтра дочка...
Маскалю  ж Вкраїни зроду не видать.

В чорній вишиванці (2 р.) схоронили тата.
Сховали могилу
(2 р.) Сибірські сніги.
 А нині знов землю
 (2 р.)  орда топче клята...
Про любов й розлуку,
 (2 р.) в вишитті скажи.

ПРИСПІВ:
Чорна вишиванка, сумна наша доля:
Катують за прапор, вбивають за Гімн.
Хіба то життя, без мови  й без волі,
 Як раб  прогинатись у  домі своїм.

Споряди в дорогу, (2 р.) чорну вишиванку.
Скоро наш останній
 (2 р.) і священний бій.
Помолись, кохана,
 (2 р.) і скажи Іванку:
"Батько за Вкраїну
 (2 р.) нині згинув твій".

30 квітня 2014 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Віра Дутчак

ВИШИВАНКА МОГО КОХАННЯ
    
Хочу разом з тобою летіти
Понад хмарами в диво-краї.
Хочу тільки твоїм життям жити,
Ти ж щоб втілював мрії мої.

Щоб мене лиш одну в своїм серці
Ти беріг від незгоди і зла,
А любов в моїм серці озветься,
Наче взимку розквітне весна.

Ніжні квіти  повз кригу прорвуться
І мороз їм не буде страшний.
Пелюстки їх, мов сонце проллються 
На холодний сніг, мертвий, німий.

І розтає той лід і струмочком
Заспіває про літо пісні,
Як орнамент на білій сорочці,
Квіти ті вишиваю тобі.

Вишиваю… за ниткою нитку
Я в узор заплітаю думки:
То листочок вплітаю, то квітку, – 
Вишиваю любов на віки.
ХІ.2007 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Марія Чайківчанка

Вишиванко моя, вишиванко!

До півночі вишиваю вишиванку, 
щоб на свято величне одягти її.
На полотні узор вкладаю до ранку –
сині-сині волошки, колоски золоті.

Вишиванко, моя вишиванко,
квітучо-весняна окрасо моя.
Пишайся, красуне панянко –
це співає укранська душа.

Вимережу хрестиком небо синє,
у барвистих кольорах ніжні квіти,
одіну, намисто із червоної калини,
щоб теплом землі зігріла у світі.

Заквітчаю, вишиванку пишноцвітом,
і струмочком задзвенить водограй...
Сизокрилим птахом злечу у моє літо,
де цвіте вічна весна, мій тихий рай.


* * *


Марія Чайківчанка

Мамина вишиванка

Вишивала мати сину вишиванку,
виводила хрестиком ниточку золоту,
щоб сяяли кольори, як пречисті ранки,
і стелилась доля, як на вишитім рушнику.

Козаку до лиця мамина вишиванка,
на ній ясне сонечко, синя блакить,
немов мати усміхається світанком,
дарує щастя і радість прекрасну мить.

Бережи мамин подарунок, любий сину, 
що мережили гладдю тобі руки золоті!
Тут колосяться жита, а в них – волошки сині
зігріють теплом, де б не був ти на землі!

Свою душу у любові вкладала у вишиття,
щоб на ній у росах цвіли квіти запашні!
У світи злітав птахом, повертав до гнізда, 
де у садочку жде мати... співають солов'ї...

 

* * *


Марія Чайківчанка

Я ЛЮБЛЮ СХИЛИ ДНІПРА (ВИШИВАНКА)

Я люблю Київську Русь, схили Дніпра,
Як каштани цвітуть біло-біло.
Як у вишиванці іде пара молода,
Їй співає соловей українською щиро.

Хай над краєм цвіте веселкове життя
У пишне вишиття одягне діва ружа.
Два кольори — дзвенить пісня солов'я.
Сонечко, усміхається тобі, мій друже.

На білім полотні є барвисті квіти
У кожнім подиху цвіту квітує душа.
Славим тебе, мамо Україно, у світі
Бажаєм многа-многа літ щастя і добра.

Ну як не любити мову, рідне слово
Де ти робив перші кроки на землі.
Святе блаженство — мамину колискову,
Біля хати садок вишневий навесні.

На перехресті епохи сонячних доріг
Іде українка у вишиванці у світи.
Для її серця – це священний мамин оберіг.
Тож шануймо звичаї, традиції я і ти.

Цвіте сорочка барвистими нитками
На ній — сині волошки, маки червоні.
Кличе нас Україна на свято піснями
Зустрічає з хлібом ...зиче добра і любові.

Розквітай у лузі червона калино!
Нехай сяють сонцем рубінові корали.
Козак, співає пісню для тебе, дівчино
Відлунює скрипка трембіта і цимбали.

За матеріалами:

http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: Пісня "Рушники" з текстом 
(слова — Наталія Іванова-Ткаченко, музика — Анна Олєйнікова).
Виконує Софія Комарова, вокальна студія "Джерельце".

 

 


Наталія Макієвська

Рушничок майбутнього 
("Вишиванка долі")
    
Вишию на рушничкові квіти кольорові,
Запахи п'янкі,
Сонце золотаве, неба голубінь,
Калинову гілку та веселки сміх.
Та нема любові
У моїм житті,
Як зустрілись ми з тобою,
Так і розійшлись.
Вишию на рушничкові росяну доріжку,
Серед м'яти та любистку,
Щоб по ній іти, долечку знайти
У вирії життя, в темряві нічній.
Та нема любові
У моїм житті,
Як зустрілись ми з тобою,
Так і розійшлись.
Вишию я щастя, вишию я мрію,
Музику чарівну, соловейка спів,
Вишию кохання, щоб моє серденько,
Більш не сумувало за твоїм.
1998 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Віталій Назарук

МАМИН РУШНИК

Рушник, що вишила матуся,
Несу в житті через роки.
Як до святині я молюся,
Горну, як рідне, до щоки.

На ньому хліб піднесли сину,
Коли ставав він на рушник.
І клав на груди у годину,
Він був мені, як захисник.

Він, як бальзам,  лікує душу,
Родини вічне джерело.
Його я передати мушу,
Щоб у роду  добро жило.

Щоб кожен син пишався родом,
Такий рушник тримай в роду.
Тоді нас назовуть народом,
Він відведе від нас біду.


* * *


Віталій Назарук

НИТКИ НА РУШНИКУ

Відізвися ниточко червона,
Що лежиш на моїм рушнику,
Відізвись любов’ю, щоб до скону,
Не злиняла в мене на віку.

Чорна нитка потускніє з часом,
Біди заховаються в пітьму.
Посивіле чорне стане шансом
І життю повідає чому…

Краще, як любов панує в світі,
Коли сонце в небі і без хмар.
Коли на землі багато квітів,
Коли чорне – це всього піар…

Щоб завжди, у кожній вишиванці,
Слалась нитка, що несе любов.
Хай червоне сонце світить вранці
І не буде чорних хоругов…


* * *


Віталій Назарук

РУШНИКИ

Сірі полотняні рушники,
Що матуся цілу зиму ткала,
Вишивала потім залюбки
І пісень під вишивку співала.

Вишивала гладдю і хрестом,
Чорними й червоними нитками,
Хуртовина вила за вікном,
Та узори клалися думками.

Вже потому, як пройшла весна,
Тепле літо потічок прогріло,
Рушники до запинки несла,
Щоб вони на сонці побіліли.

І на кладці била їх прачем…
Полоскала у воді довгенько…
І стелила в лузі під корчем,
Із любов’ю, моя рідна ненька.

На качалці, з рубликом в руці,
Полотняні рушники співали…
Усмішка сіяла на лиці,
Коли долі рушники вінчали.


* * *


Віталій Назарук

МАМИНІ РУШНИКИ

Матусю, твої рушники на паркані,
Біленькі, легкі, чарівні,  домоткані,
Ти хрестиком їх вишивала колись,
Узори на них й дотепер збереглись.

На кладочці прала і била прачем,
Коноплі мочила в ставку під дощем,
Кострицю палила в маленькій печі
І пряжу робила при лампі вночі.

А потім, коли мала вільну хвилину,
Рушник вишивала до церкви чи сину,
З жінками співали пісень чарівних,
І вчила їх нас, тоді діток малих.

На свято стареньку ікону в кутку,
Ми бачили зранку в новім рушнику
І довго малими вивчали узори,
А потім в альбомах несли їх до школи.

Для мене твої рушники і до нині,
Сіяють, як сонце, неначе святиня,
Вони — це дитячі сторінки життя,
Коли я їх бачу, то я ще дитя.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: "Рушник вишиваний" (Наталія Цар).

 

 

 

Тетяна Горобець

Рушники для доні…
    
Вишивала мама рушники для доні,
Нитки підбирала чорні і червоні.
Нехай буде щастя, нехай буде доля,
Щоб жила щасливо моя люба доня...

І лягали квіти ніжними стібками,
Півники співали дзвінко голосами.
Хай щаслива буде доніна дорога,
Щоби незабула рідного порога.

Щоб кохання вірне з нею завжди бУло,
Серденько лихого слова не почуло.
Цими рушниками я зв'яжу долоні,
Буде усміхатись моя люба доня.

Буде в небі яснім сонечко світити,
Будуть в полі рясно розквітати квіти.
Задзвенять у храмі переливом дзвони,
Хай оберігають в рушниках ікони...

Буде завжи па'мять в серці у дитини,
Хліб на рушникові ляже на родини...
Передасться внукам мамине творіння,
Не перевелося, щоб рідні коріння...

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Руслана Ставнічук-Остаховська

Мережила мама рушники ночами…

Мережила мама рушники ночами
І думу гадала про свої печалі.
Життя, наче кадр, пролетіло  узором -
На згадку змахнуло крилом кольоровим.
Ох доленько-доле, чому ти пекуча?
Людьми і словами караєш і мучиш.
Стікає сльозина бальзамом на душу…
Вулкан всередині, вуста  - непорушні.
Життя різнобарвне: то чорне, то біле.
Лиш діти, мов сонечка, шлях освітили.
Прогнали утому, негоду, зневіру,
Серденько розбите любов»ю зцілили.
…Мережила мама рушники ночами, -
Далеко сховала думу про печалі.
Й на білосніжнім полотні рушниковім
Розцвітали квіти добра і любові.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Іван Кушнір

ВИШИВАЛА МАТИ РУШНИКИ.

Вишивала мати рушники,
Ніби свою долю вишивала,
Чорні і червоні ті нитки
На полотно хрестиками клала.

В тих узорах — ніби у житті,
Було в них усякого доволі.
Нитки чорні — то нелегкі дні, 
А червоні — сповнені любові.

В чорних вишивала всі жалі,
А в червоних радість і надію.
Порівняв узори я оті,
Аж тепер я, мамо, розумію.

Вишивала ти ті рушники,
Ними як до мене промовляла,
"Бережи, сину, свої роки,
Не розринькуй їх на що попало.

Памятай і добрим в житті будь,
Бережи любов, тепло, надію
І ніколи, сину, не забуть,
Що ніхто не вб’є у серці мрію.

Памятай, що радість і журба,
Ходять поруч ніби рідні сестри,
А від того, як поступиш Ти,
Так і будеш Хрест свій в житті нести!”

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Тетяна Шкурак

Вишитий рушник

Вишивкою ніжною, на білім полотні,
Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.
Кольорами ясними, всі лягли нитки,
В кожнім своїм  хрестику, усміхнешся ти.

Скільки серця, й радості, вишивці дала,
Щоб щаслива донечка, й радісна була.
Щоб життя веселкою, між роками йшло,
Щоб квітками й зеленню, вмаяне було.

Враз з очей скотилася, дивная сльоза,
Ось уже й покрилася, у доньки коса.
І рушник весільний твій, дорогий до болю,
З вишитими буквами: «На щастя і долю…».

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Тамара Васильєва

Рушник для долі

Вишивала гладдю я рушник для долі,
А вона поклала хрестиком узор.
Сірими нитками штопала поволі,
А з мережки склала цілий коридор.

Вишита душею, моя хресна доля,
Я ж тобі поклала білі рушники…
Квітнуло на ньому волошкове поле,
А чи знала, доле, квіти отакі?

Маки і ромашки разом з колосками
Уквітчали поле сірих рушників.
Я, жита, у парі  буду разом з вами.
Квіти мої любі… З вами – поготів!
03.06.2013

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Маг Грінчук

Рушник

Поважати кожну істоту вчили нас з давнини.
Крізь роки до нас прийшов символ — український рушник.
Він символізує донині чистоту почуттів,
Глибину безмежної любові усіх хазяїв.

У рідній хаті оберіг захищає оселю.
Добра людина все життя не черствіє душею,
Стеле рушник близьким і друзям та звичайним гостям.
Люди прагнуть правди, добра, ніхто не буде телям.

Рушники в'язали і брали, коли йшли у свати.
Своєрідні святині ідеалів і чистоти,
Невід'ємна частина родинних свят і обрядів.
Ними вітають, їх дарують на згадку, на радість.

Це щемливий спогад дитинства і пам'ять про матір.
Лаконічність, образність, неначе мислення майстра.
Розмаїття тонів, мов зорить вишивальниць Весна,
Кожна ниточка з любов'ю казково заплетена.

Рідний символ — здобуток культури нашого роду.
Український рушник, мов вишита доля народу.
Візерунками переплелися людські радість і біль,
Щастя і горе... Щирість в душі. На столі — хліб і сіль.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Ніна Незламна

Рушник для донечки 
(слова до пісні)
    
До віконця, туман сивий, ранок спочиває
Пригорну промінчик сонця, нехай засіяє
На рушнику, для донечки, щоб доля всміхалась
Скоро від батьків поїде, щоби й не цуралась

Приспів: 
Нехай в`ється стежка, по житті рівненька
Щоб добре жилося, донечко рідненька
Твої оченята, гірких сліз не знали
Щоб в чужій сторонці, завжди поважали.

Ой, лягай золота нитко, в домі на достаток
А червоная на щастя, подолати смуток
Ще й волошечки й ромашки, вишию густенько
Щоб  в любові з діточками, прожили гарненько

Приспів: 
Нехай в`ється стежка, по житті рівненька
Щоб добре жилося, донечко рідненька
Твої оченята, гірких сліз не знали
Щоб в чужій сторонці, завжди поважали.

Розстелю рушник під ноги, щоби й не боліли
Вірність,  щиреє  кохання та й не загубили….
Ясний день і темна нічка, таємниці знають
Хай ніхто їм, не наврочить, боги захищають

Приспів: 
Нехай в`ється стежка, по житті рівненька
Щоб добре жилося, донечко рідненька
Твої оченята, гірких сліз не знали
Щоб в чужій сторонці, завжди поважали.

Зеленая нитка ляже, рясніють листочки
Нехай слова тільки ніжні, джерела струмочки
Звеселяють всю родину, як весняні квіти 
Щоб  ми доню, могли з батьком, довіку радіти

Приспів: 
Нехай в`ється стежка, по житті рівненька
Щоб добре жилося, донечко рідненька
Твої оченята, гірких сліз не знали
Щоб в чужій сторонці, завжди поважали.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua

 

* * *

 

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Житиме майстриня в рушниках

На щастя-долю вишитий рушник
Мені колись хрещена дарувала.
Скільки з тих пір уже минуло літ,
Я ж бережу його як світлу пам"ять

Про жінку, її руки золоті,
Якими пестила вона мене в дитинстві.
Стелились вишиванкою в житті
Її шляхи нелегкі і тернисті.

Коли у руки брала полотно
І голочку.Та нитку заселяла —
Творила диво-дивне. І воно
Захоплювало всіх та чарувало.

А скільки тих барвистих рушників
Сільські оселі нині прикрашають
Та храм місцевий, ними сяє він,
Бо жінка їх постійно дарувала.

Прийшла пора, її чуйна душа
В Небесне Царство тихо відлетіла.
Та житиме майстриня в рушниках,
Що вишивала за життя уміло.


* * *


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Вишиваний рушник-оберіг

Як руки і серця єднають двоє,
Стають на вишиваний рушничок,
З'являється синочок в них чи доня —
Благословляють хлібом-сіллю знов.

Та на рушник кладуть той хліб рум'яний,
Ікона ще в матусиних руках,
Обрамлена вона теж вишиваним
Біленьким рушником.Минає час

І діти вже збираються в дорогу,
Яку для себе вибрали в житті,
З собою їм дає матуся знову
Рушник, що у барвистім вишитті.

Так супроводжує постійно українців
Рушник той вишиваний — оберіг,
Щоби на кожній їх життя сторінці
Всюди від лиха та біди беріг.

Коли візьмеш його, то відчуваєш
Рук неньчиних турботу і тепло,
Пахне домівкою все те в чужому краї,
Що стільки літ на рушнику цвіло.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

На відео: пісня "Рушник" 
(слова — Зоя Журавка, музика — Олена Білоконь).
Виконує Олена Білоконь. 

 

 

 

Зоя Журавка

РУШНИК

Вишивала мати рушники для доні,
вишивала маки, пелюстки червоні,
вишивала сонце, золоте колосся,
щоб коханій доні все життя вдалося.

Вишивала мальви білі та рожеві,
щоб стежки-доріжки всі були веселі,
щоб коханій доні горя й бід не знати,
голуба й голубку вишивала мати.

Вишила калину, вишила червону,
вишила стежину, щоб вела додому, 
щоб з доріг далеких завжди повертала,
оберіг на щастя доні вишивала.

Долю, долю вишивала мати,
вишивала доні щастя на рушник стати.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Наталі Косенко-Пурик

Рушник долі

Розстелю я рушник, який доля мені вишивала
Він до серця проник, бо душа його чиста, як мама
І любов, доброта, то найбільша мені нагорода,
Кожен поштовх шиття відобразив життєву дорогу

Нитка чорна - в ній сум, і журба, і страждання,
А червона - любов та приємні кохані зізнання,
Переплетено все у букет колоритної гами,
Кожна думка бринить і дарує то радість, то драми

Ось біжить так життя, пролітає написана доля,
Із любові шиття линуть образи милі, чудові
І вплітається смак, що умить переплівся роками,
Серце стукає в такт, розмовляючи сміло думками.


* * *


Наталі Косенко-Пурик

Рушник

Розстелю я рушник той, що ненька мені вишивала,
Ніжний погляд проник, бо у нього всю душу вкладала,
На святім полотні вигравали кетяги калини,
У красі неземній дарували найкращі хвилини

Ось, розкинувся двір, а на ньому рідненька криниця,
Стільки літ із тих пір, а вона мені часто так сниться
І розкішна верба, що схиляла привабливі віти,
Там сховались літа, у яких ми іще були діти

Ніжно милий жасмин заглядав у прозоре віконце,
Милувався весь світ і чарівно вже сходило сонце,
Розкривавсь тихо день, дарувавши зворушні хвилини,
Чулись звуки пісень, як відлуння прекрасне дитини.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ганна Верес (Демиденко)

Рушник 
 

                      Присвячую своїй мамі 
                      Ходак Феодосії Іванівні


Погляну на рушник, що мама шила,
Вустами до узору доторкнусь,
Так за життя вона й не відпочила,
Дитям до її серця пригорнусь.

«Літа мої твої вже доганяють,
І доля дивно схожа на твою:
Ті ж колисанки внуків забавляють,
У них вплітаю власну таїну.

Матусю, моя мила, рідна ненько,
Уже і в мене коси у снігу.
Пробач, – промовлю щиро і тихенько, –
Тепер я знаю слів твоїх вагу.»
17.01.2018.

 

* * *


Ганна Верес (Демиденко)

Доль рушники
    
Спить натомлений день
Під покровом осінньої ночі.
Зорі лиш де-не-де
Розбавляють замислену вись,
Котра мову веде
Про всебачучі вічності очі
І про те, що гряде,
І про те, що було вже колись.
Стеле й  доль рушники,
Як завжди, не прості – особливі,
На роки і віки
Для людини, держави й землі.
Цілі, як маяки,
Будуть кликати смілих, щасливих.
Саме їм завдяки,
Справи вершаться і не малі.
21.04.2021.


* * *


Ганна Верес (Демиденко)

Рушники
    
В старій хатині заховався сум
Під сірими від часу рушниками.
Узори їх ще бережуть красу,
Що маминими створена руками.

В них дивовижних маків пишний ряд,
Волошки із колоссям обнялися.
З портрета очі мамині зорять
Крізь запах чебрецю і дрібнолисту.

Он мальви заглядають у вікно:
Кортить і їм на диво подивиться.
Цим квітам теж, мабуть, не все одно:
Чи жита то колосся, чи пшениці.

Ті рушники – чарівне полотно.
В них – доля жінки, котра вишивала,
І покоління роду не одно,
Що витримало не одну навалу.

В них древо роду гіллям піднялось,
Його не знищити, ані зламати.
Усе, що малося в житті, те відбулось,
Та вище всього оберегом мати!
27.07.2018.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Вікторія Павлюк

Вишивала мати рушника для сина

Вишивала мати рушника для сина,
Доки він далеко, б'ється за Вкраїну,
День-у-день нитками більше прикрашає,
Колискову давню серцю все співає.

Хвилину за хвилиною зростало там від хрестика,
Червоні маки й сині мов небо в ряд волошки,
В думках згада щоразу, як змалку любо пестила,
Любов'ю душу гріла рідненького синочка.

Як перший раз в житті до серця пригортала,
Зростав на славу мамі, міцним ставав удало,
Та швидко промайнуло дитинство золотисте,
Забрали на війноньку, всередині щось тисне.

Багато пам'ять спогадів щоранку шле завзято,
Сльозами очі криються, самотність тільки в хаті,
Але у серці віра сильніша за страждання,
Що скоро закінчаться всі болісні зітхання.

Минали пори року, минуло скільки часу,
Ставав рушник все більше схожий на окрасу,
У ньому вся надія, любов та материнська,
Щоб оберегом вірним був сину від насильства.

Допоки голка нитку крізь себе простягала,
На Сході кров козацьку за волю проливали,
Позаду скільки років жорстокого знущання,
Попереду ж зростає перемогти бажання.

І ось весна настала, рушник таки готовий,
Заслала мати ліжко свого вона героя,
Аж дивиться на ганку стоїть її дитина,
Нарешті стала вільною козацька Україна.

Прийшов живим додому, щаслива мати з сином,
Розквітла і калина яскраво попід тином,
Висить рушник у квітах, усіх оберігає,
Нехай усі страждання скоріше забувають.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Інна Рубан-Оленіч

Рушники
    
Розійшлись рівнинами, ранками рум’яними,
Розлилися річкою-ручаєм роки,
Різними рутинами, ранніми руладами,
Розшивались радощі рідної руки.

Росами розчесані рутоньки розквітлії,
Ружі різнобарвнії рано розцвіли,
Рифами розбіглися розспівки ранимії …
Рясно розтривожили рушники рябі….

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ольга Калина

Рушники
    
Рушники, рушники, рушники...
Ті, що ненька мені вишивала
І вкладала всю душу в нитки,
Та й на долю мені дарувала.

Щоб мене по життю берегли,
Щоб завжди від біди захищали, 
А недобрі холодні вітри
Щоб родину мою оминали.

Як прощатись настала пора, 
Я з собою взяла їх в дорогу,
Оберегом щоб стали добра 
Й відганяли біду і тривогу.

Простелилося ними життя,
В них і радість, й надія, й розлуки. 
Я б до матінки йшла навмання, 
Як насняться натруджені руки.

Вже й мої пролітають роки,
Сивина заплітається в коси,
Та зі мною її рушники —
Дорогі обереги ще й досі.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Тетяна Горобець

На вишиванім рушнику…
    
Різнобарвними нитками,
Вишивала рушники.
І влягалися стібками,
Поля ніжнії квітки.

Соняхи жовтоголові
І калина у вінку.
Вишивала у любові,
Долю клала рушнику.

Він — мов символ України,
Він
неначе оберіг.
В ньому бачу небо синє,
Безліч вишитих доріг.

Ось веселка засвітилась,
А ось крапельки дощу.
В рушникові дивна сила,
В серце я її впущу.

Збережу рушник напам'ять,
Дітям силу передам.
Передасться поколінням
І онукам й правнукам.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Галина Яцків

Пісня про рушник
    
Стара ікона у старій хатині —
Їх небагато у селі вже нині.
І так врочисто світиться рушник,
І ти до нього як до брата звик.
Ці кольори
від сонця і від неба,
І маків в полі, і твоєї долі.
Ці кольори
з барвистої веселки,
Вони давно запали в моє серце.

Той вишитий рушник мій оберіг,
Він маминих долонь тепло зберіг.
Я вийду в світ за батьківський поріг,
Візьму з собою мамин оберіг.

Поважна пані в модній одежині
Якось сказала в батьківській хатині:
"Навіщо здався вам отой рушник?
Він вже немодний й кольором поник".

 Ці кольори від сонця і від неба,
Тож, перепрошую, лукавити не треба.
Я в дім новий внесу стару ікону

Надіюсь лиш на Божу охорону.

Ми так на захід котимось завзято
Нам би хоч трішки гідності узяти,
Бо в нас є пісня й вишитий рушник,
І є душа, і колір не поник.
Бо він
від сонця і від неба,
Тож в яничарів бавитись не треба.
Хай кольори з барвистої веселки
Запа́дуть в душу, проростуть у серці.

Той вишитий рушник мій оберіг,
Він маминих долонь тепло зберіг.
Я вийду в світ за батьківський поріг,
Візьму з собою мамин оберіг.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Лана Ніконова

Вишитий рушник
  
Льняний, звичайний шмат тканини
Несміло взяла в руки молода майстриня.
Недовго думала вона ,
Та голку з ниткою взяла.
І візерунок той, що в серці народився
На шмат тканини викладати почала.
Як декілька рядочків  вже пройшла,
То ниточку другого кольору взяла.
Із уст майстрині пісня полилася,
І в пісні цій вона співала,
Про те, що на тканині вишивала.
То були птахи чарівні,
І квіти небувалої краси.
Блакить небесная з’явилась,
І сонця сяйво відродилось.
Чимало  днів дівчина працювала,
Як вишивала, пісню знов співала.
А як дівчини спів скінчився,
Тканини шмат в рушник перетворився.

Про рушник
Багато гарних слів можна сказати,
Про ту красу, що створюють  дівчата. 
Про вишитий рушник.
Без котрого вже не уявиш жодного ти свята.
Яка уява тих майстринь багата.
З’єднали чорне та червоне.
Зробили рушники, щоб прикрашать ікони.
Щоби дитину похрестити, рушник для цього
Квітами яскравими розшитий, 
Без жодної, чорненької полоси,
Щоби дитині радісно було в житті.
Весільні рушники-святиня й оберіг.
На них відтворюються безліч символів своїх:
Там поєдналися калина й виноград,
Лілеї і троянди – жіноче щастя для дівчат.
А голуб і голубка – знак вірності й любові.
А шишки хмелю – символ доброти, родючості і волі.
Є рушники, щоб прикрашати хати.
На них потрібно маки вишивати.
І рушники повинні колір білий мати,
Щоб чистотою своєю дім оберігати.
То ж хочу висновок я підвести,
Що вишитий рушник – це символ святості
й природньої краси.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

 

Картина Олега Шупляка.

Картина Олега Шупляка.

 

 

 

Надія Карплюк-Залєсова

РУШНИКИ
    
Образи в моїй хаті — завжди в рушниках,
Вишиваних доброю бабцею...
Як часто тримала я їх у руках, 
Той скарб, що народжений працею

З хрестиком, вплетеним у полотні —
Любов і тепло, і мрії солодкі,
Надії далекі, у серці, на дні,
І спалахи щастя короткі.

Читаю моєї бабуні життя
З її невгамовною працею...
Як швидко пройшлося по долі життя 
З його пожертовною тацею...

Висять рушники на святих образах,
Як рідна відспівана пісня,
В ній руки жиласті, що тільки у снах
Виводять ті хрестики вістрям.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua

 

* * *

 

Ярмульська Галина

Рушник
    
Вишивала мені ненька  рушник у дорогу,
Та поклала у торбинку  вишиту хустинку.
Підеш сину, ти в солдати  в далеку дорогу,
Захищатимеш родину  й нашу Батьківщину. 
Прошу в Бога синочкові  віри та любові, 
В Богородиці попрошу миру та покрову.
Коли важко буде,  сину,  розв'яжи торбинку, 
На рушничок вишиваний   поклади хустинку.
Бо рушничок вишиваний — символ України,
А хустинка вишивана —  вільна Україна.
Я дивлюся на рушничок, аж серденько мліє,
Цвіт калини й паляниця на ньому рясніє.
Просльозився, згадав неньку, згадав всі словечка,
Що рушничок вишиваний зігріє серденько.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ніна-Марія

Мамин рушник

Дістаю з полиці мамин я рушник
З любов’ю його я розгортаю
Хоча вже за плечима десятки літ,
Кольорів своїх він не втрачає.

Виткані на нім орлята й голуби,
Півонії, мов зірвані в саду.
Красу цю, мамо творила ти руками,
Які робили все так до ладу.

Твої поцілувати хочу руки,
І пригорнутись до твоїх грудей.
Води напитись з рідної криниці,
З нахиленим над нею журавлем.

Нашу відстань не зміряти роками.
Ти так далеко – там на небесах.
Але любов, що виткана нитками
Довіку буде жити поміж нас.

Шануйте матерів своїх ви, діти,
Вони є найдорожчими в житті.
Хай це звучить завжди вам, як молитва,
Слова для вас хай будуть ці святі. 

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ольга Криницька 

Вишитий рушник

У вишитий рушник завжди вкладали
Шматочок серця, сповнений надій.
Красу своїй оселі придавали,
На ньому квіти з співом солов’їв.

Привабливість, гостинність свого краю
Живе на мальовничих рушниках,
Ним в давнину і зараз прикрашають
Весільний хліб на батьківських руках.

Із рушником в дорогу проводжають.
Це символ і родинний оберіг.
Його з любов’ю завжди вишивають
Щоб добрий спогад в серці нам беріг.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Оксана Левіна

ВИШИВАЛА ДІВЧИНА РУШНИК


   Для моєї дорогої бабусі Марусі

Вишивала дівчина рушник…
Вечорову долю сповивала.
Ниточки з благеньких одежин
Братові на оберіг шукала.

Проводжала брата на війну.
Аж за край села тим бігла степом.
І сльоза зросила цілину —
Чотирьох їх в дім приніс лелека.

Чотирьох братів і дві сестри…
Лиш меншиця залишилась в хаті.
Не розтане серце дотоді,
Доки сама в хаті сумна мати.

Йде війна … При світлі в кагані
Сіра нитка кров’ю збагрянилась,
А від сліз та нитка по війні,
Наче сива стала — побілилась.

Чотирьом братам, мов оберіг,
Вишивала мальви мила панна.
Похоронка впала їй до ніг
На Сергія брата, на Степана…

Вишивала дівчина рушник,
Образами прикрашала хату,
І за брата Федора, що зник,
Господа могла лише благати.

В травня день закінчилась війна,
Й ще здаля, коли ішли солдати,
Зрозуміла — Федора нема…
Господи. Чи ж витримає мати?

Брат вернувся мабуть через рік.
Весь змарнілий, був він у шпиталі.
Втомлено схилився на поріг:
«Хто ти, сестро, Муся, а чи Галя?

Матінко! Марусе! Сестро — ти?!
Що мовчиш, невже не упізнала?
Сиві скроні… Це все від війни.
В очі глянь! Впізнай кого чекала!

Твій рушник пробач я не зберіг.
Ним криваві рани пов’язали.
Але мальви вишиті твої
Там життя мені урятували.»

Вишивала  дівчина рушник.
На весілля! На своє весілля!.
Братів друг — вродливий чоловік,
Поведе до шлюбу  у неділю.

А життя тяжке. Ідуть роки.
І робота мабуть не скінчиться.
Доки діти сплять — горить свічник,
І узор із мальв тих майориться.

Це — для Віри парні рушники,
Для Надійки… З маками — для Йвана.
Ці під ноги слати, а вінки —
Це для хліба доля вишивана.

Тричі дім весіллячком дзвенів,
Хата в рушниках, немов світлиця.
Не палац, та навіть в бідноті.
Рушників таких нема й в цариці.

Йдуть онуки заміж з рушником.
Бо куди ж мальовані годяться?!
Ті, що бабця вишила хрестом
Перевершить годі й намагаться.

Вишива бабуся голубів —
Сині крила в злеті кришталевім.
Щоб він внуки голуб не летів —
Вишита троянда є рожева.

Правнуки коли ще підростуть —
Повна для них скриня рушниками.
Долю святі руки ці дають,
Тож, спасибі вам, бабусю й мамо!

І нехай життя, як полини,
В гіркоті несуться і свавіллі.
Синові бабусині вінки
Простелю під хліб у день весілля.
2007 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Лесь Лугінський

Рушник

Життя все вирує, все кличе у далі,
Незвідані далі незнаних доріг,
А пам’ять все крутить життєві педалі
До рідної хати, на рідний поріг.
Там батько і мати мене проводжали
В журбі і надії за рідний поріг,
Святиню вкраїнську мені  дарували
Рушник вишиваний – від зла оберіг.
Рушник вишиваний на щастя,на долю,
На щастя, на долю я вік бережу
І піснею мами, знайомою до болю,
Знайомою до болю я вік дорожу.
Ту пісню співала мені моя ненька
Про край мені рідний і неба блакить,
Про батька і матір, що будуть старенькі
Я знаю що вічно їх буду любить.
Життя все вирує,все кличе у далі, 
Незвідані далі незнаних доріг,
А пам’ять все крутить життєві педалі
До рідної  хати , на рідний поріг.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Валіко Коробкадзе

Рушник

На щастя, на долю, на вічну блакить
рушник вишивала онуці.
і нитка червоним в полотнах горить,
 і золотом — голка в бабусі.

Там голуб змахнув своїм вільним крилом,
там разом волошки й троянди,
і край рушника сивочолим добром 
всміхатиме дівчину завжди.

Нехай не тьмяніють на ньому нитки,
і очі над ним не ридають, 
і руки,  що взяли його залюбки,
ніколи недолі не мають!

 За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Ганна Станіславська

Вишитий рушник

Я вишитий рушник тримаю,
на нім, історія твоя.
Мій рідний ти, Подільський краю,
благословенная Земля.

Рушник розстелимо з тобою,
на нім наш Буг - св’ята ріка.
Скелясті схили над водою,
стоять рахуючи віка.

Рушник розстелимо в дорогу,
Усім хто з дому вируша.
Щоб ви, забули про тривогу,
в дорозі Бог вас вберіга.

Рушник розстелим на порозі,
хто в край Подільський за віта.
Щоб ще приїхать були в змозі,
Подільський край, на вас чека.

Рушник розстелим в чистім полі,
де вишиті на нім стежки.
Щоб ми цінили з вами волю,
щоб незгубили,вберегли...

Рушник розстелим, як дві долі,
як лебедині два крила.                                            
На нім наш хліб, що виріс в полі,
на нім Земля, твоя й моя...

 За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *


Надія Гуржій

РУШНИК

З якого б не світив зеніту,
А чи до скромності ти звик.
Але  рідніш нема на світі,
Ніж мамин вишитий рушник.
На ньому дума сокровенна
В віках омріяна свобода.
В нитках червоних, як у венах,
Нуртує кров мого народу.
Там лебедина вірність тихо
Дівочу ніжність  сповиває,
Любов свята — відводить лихо,
Краса душі шукає  раю.
Це оберіг земної долі,
Любов’ю   вишитий рушник.
В нім — мед від щастя, сіль — від болю —
Тепла родинного квітник.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Олена Стасюк

Український рушник

    В день 20 лютого 2014 року

Із роси живої, із води стрімкої,
Із проміння сонця, із небес ясних,
Із хмаринок білих, із землі святої
Мати-Україна виткала рушник.

Той рушник безкрайній візерунком вкритий,
Пурпуром калини, зеленню лісів,
Золотом колосся стиглого розшитий,
Щедрим урожаєм молодих садів.

В рушникові тому ниткою до нитки
Ніби рідні діти сплетені в одне:
Льону із Полісся синьоока квітка
Й Віниччини поле соняха ясне.

Над Дніпром-рікою тут веселка грає,
І трембіти голос чути з полонин.
Тут степів Донецьких широчінь без краю
Й древнього Херсону сонячні лани.

Стиглим виноградом Закарпаття й Криму,
Посміхом дитяти, що прийшло у світ,
Дивиться нам  в очі ненька-Україна,
Із благанням щирим: “Діти, захистіть!”

І орда ворожа нізащо не зможе
Розірвать на клапті той рушник святий,
Бо народ — це сила, предки — допоможуть
Захистить навіки край коханий свій!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

* * *

 

Олена Єгорова

Про рушник

Душа України —
Рушник вишиваний
Є символ родини,
 
Сімейний,
 так званий…

Від роду до роду
Несе гарну долю,
Оспівує вроду,
Добробут та волю…

У квітках та листі
Густої калини,
Червонім намисті
Та з хлібом єдиним!

На шлях на щасливий 
Напуття шляхетне 
Відводить геть зливу,
Дарує все злетне!

І дочці, і сину
Найкраще вітання,
Що піснею лине
Про справжнє кохання…

Рушник, як основа,
Де долі вітрила,
Надійна покрова,
Легка білокрила…

Що всім дає змогу
З батьківським тим щирим
Звертанням до Богу
Життя мати з миром!
23.08.2015 р.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

На відео: "Мальви рушникові" (слова — Надії Семена, музика В. Чорного).

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

"Вишивані квітки". Казка Лесі Храпливої-Щур для дітей

дитячі казки Лесі Храпливої-Щур, Вишивані квітки"Було це давним-давно на нашій Україні. Жили у городі Чернігові брат із сестрою. Брат називався Яромир, а сестра — Доброслава. Яромир був лицар славний, тисяцький у війську княжому. Коли виїздив, було, ранком із двору у степ  на білому коні, у блискучій зброї, попереду війська свого, то здавалося, що сонце ясніше світить і буйна трава степова до ніг йому стелиться." (Леся Храплива-Щур)

 

 

21 травня - День вишиванки Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки. У цей день усі українці йдучи на роботу чи навчання одягають вишиванки. У такий спосіб українці демонструють, що вишиванка - це одяг не лише на світа, адже вишиванка є генетичним кодом українців...

 

 

Усе про вишивку та вишивання: історія, традиції, техніка виконання, схеми, майстер-класи

Усе про вишивку та вишивання - історія, традиції, техніка виконання, схеми, майстер-класиВишивання — це є невід’ємна складова декоративно-прикладного мистецтва, одна із конструктивних ланок української національної духовності, морально-етичної та матеріальної культури. У цьому розділі збираємо усю найцікавішу інформацію про українську вишивку та вишивання.


Останні коментарі до сторінки
«Вірші та пісні про українську сорочку-вишиванку та вишиті рушники (частина друга)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми