На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

"Вишивані квітки". Казка Лесі Храпливої-Щур для дітей


Леся Храплива-Щур

ВИШИВАНІ КВІТКИ

Казка

 

дитячі казки Лесі Храпливої-Щур, Вишивані квіткиБуло це давним-давно на нашій Україні. Жили у городі Чернігові брат із сестрою. Брат називався Яромир, а сестра — Доброслава.
Яромир був лицар славний, тисяцький у війську княжому. Коли виїздив, було, ранком із двору у степ — на білому коні, у блискучій зброї, попереду війська свого, то здавалося, що сонце ясніше світить і буйна трава степова до ніг йому стелиться.
На вулицях города всі з пошаною уступалися Яромирові з дороги, бо знали, що немає лицаря над нього. А найбільше боялися його люті половці у степах. Бо знали, що як тільки вийде він у чисте поле, як тільки махне мечем, то горе буде їм, поганим.
А Доброслава гляділа крізь мале віконце у своїй хоромині, як проїздив Яромир вулицями, і раділа, що ніхто не має такого хороброго брата, як вона.
Та ось вирушив великий князь київський на лютих половців. Пішов з ним і Яромир із своїми дружинниками.
Пройшло багато днів, аж ось повертаються княжі вої і кажуть Доброславі:
— Із сумною вісткою прислав нас до тебе князь київський: взяв лицаря Яромира живцем хан половецький у неволю. Повіз його в далекі степи половецькі. Даремно старалися ми його догнати...»
І заплакала Доброслава. А ранком, коли ще челядь спала, пішла у світ шукати свого брата.
Ще весело їй ішлося, поки проходила селами українськими. Тут люди радо її гостили, на ніч приймали, та ще показували, кудою їй у степи половецькі мандрувати. Ще неважко було, коли вийшла в степи українські. Трава там така буйна-буйна, а квітів барвистих так багато, аж за очі бере. А понад степом різної птиці стада, і всі летять на схід. Пішла за ними і Доброслава, бо знала, що туди дорога до половців.
Та вийшла у степи половецькі, а там уся трава жовта, зів'яла, гарячим сонцем спалена. Ні квітів, ні птичок не видно. А сонце пече, і йти важко. Та не приставала Доброслава, а все спішила, щоб якнайшвидше до Яромира дістатися.
Довго блукала вона степом, уже з утоми та голоду ледве ворушитись могла, аж ось — стоять у степу гострокінчасті половецькі шатра. Підійшла вона ближче і стрінула сторожу половецьку. Розказала їй, хто вона та чого шукає. Посміхнулися злобно половці і повели її до свого хана.
А хан і справді держав Яромира у себе, в наметі замкненого. І щоразу питав його:
— Чи хочеш, лицарю руський, Яромире, мені на службу стати, разом зі мною русичів воювати? Дам тобі, чого лиш забажаєш, ще й за сина свого тебе прийму».
А Яромир відказував:
— Немила мені твоя служба, хане. Я — руський лицар, а русичі вірні до смерти князеві своєму та землі своїй. Не буду я задля твоїх багатств наші звичаї прадавні ламати!»
І розлютився тоді хан дуже, сказав замкнути Яромира в окремому шатрі, куди ні один промінчик сонця не заходив, і наказав його самою водою та сухим хлібом кормити. І мучився Яромир, чорнів та охлявав з кожним днем. Вже здавалося: не то що мечем орудувати, а навіть кроку поступити не зумів би. А все таки, коли хан питав його знов, чи готовий він князя свого зрадити, Яромир відповідав: «Ні!»
Коли хан побачив Доброславу, задумав їй з помсти великого болю завдати. Сказав він:
— Є у нас лицар Яромир, та не хоче він сестри ні бачити, ні знати. Він уже до половців пристав і давно забув про Русь і про князя свого. І ти, дівчино, найкраще теж поклонися мені; тоді він, може, і з тобою говорити захоче».
І запалало личко Доброслави гнівом, і сказала вона:
— Може й поклонився вам мій брат, коли ви його чи то голодом, чи мукою приборкали. Та я вам не поклонюся ніколи!»
І, мов вітер степовий, вибігла з ханового шатра і помчалась у степ. А там упала на землю, від степового сонця гарячу, і гірко-гірко заридала, що відцурався братік її Яромир і землі рідної, і сестри своєї.
А потому встала і пішла, куди ноги понесли. І так зайшла знов у степ український. Почула знов, як заспівали хором пташки, побачила квіти барвисті, пахучі. І подумала: як же це міг братік мій такої краси відцуратися? От якби я змогла йому хоч трохи цих квіток передати!
Почала зривати квіти, сіла і заходилася плести з них сорочку для брата. Що білі квітки — то полотно, а що сині, червоні, жовті — то дивні взори, які вона на плечиках,1) на пазушці  2) та на дудах 3) повимережувала.
Скінчила вона робити сорочку, завинула її в ніжне павутиння, щоб дорогою не понищити, і пішла знов у степи половецькі.
Підійшла до табору половецького темної ночі і стала сторожів благати:
— Занесіть цю сорочку лицареві Яромирові, що у вас пробуває!
Довго — довго не хотіли половці вволити її волю, а вкінці один із них змилосердився і сказав:
— Давай сюди, дівчино. Занесу я її твоєму братові, коли так дуже просиш!
дитячі казки Лесі Храпливої-Щур, Вишивані квіткиПриніс сорочку, квітами українськими мережану, до шатра Яромира, кинув йому, а сам швидко пішов, щоб, бува, хто не підглянув.
Одягнув Яромир на себе цю сорочку і — диво дивне!
Що ось і ворушитись не мав сили, — а нараз знову сила давня, лицарська повернулася йому. Що колись здавалося йому, що вже ось-ось на землі половецькій йому марно загинути доведеться, — а тепер туга за рідною землею і на місці всидіти не давала.
Нічкою невидною викрався Яромир із намету ворожого і буйним вихром погнав у степ. Дарма, що половці на конях його здогнати хотіли. Він добре поміж травами високими ховався і їх щоразу зі сліду зводив.
Аж знайшов він у степу сестру свою Доброславу. Розказав їй, як то квіти українські, що з них вона своїми руками йому сорочку сплела, йому силу та відвагу дали, щоб із половецької неволі врятуватися.
дитячі казки Лесі Храпливої-Щур, Вишивані квіткиТоді пішли вони обоє в Україну. Де небо синє, де ясні зорі, де тихі води, де квітки — найкращі в усьому світі. А в городі славному Чернігові дожидали Яромира його дружинники.
І з того часу всі українки залюбки вишивають-мережають квіти барвисті. І хто лише гляне на ці квіти, хто їх рукою торкнеться, тому стає радісно на серці — бо така вже дивна сила тих квіток...

1) Плечики — рамена в сорочці.
2) Пазушка — розріз у сорочці спереду.
3) Дуди — долішнє закінчення рукавів.


За матеріалами: Леся Храплива. "Вітер з України". Оповідання та казки для дітей. Мюнхен, Українське видавництво, 1958, стор. 37 - 41.

 

 

Читайте також на нашому сайті інші твори Лесі Храпливої-Щур:

Леся Євгенівна Храплива - українська письменниця, пластова діячка і педагог на еміграції
Леся Євгенівна Храплива - українська письменниця, пластова діячка і педагог на еміграції. Лесі Храпливій судилося стати українською письменницею. Вона – тонкий лірик, майстер художнього слова. Грунт, на якому зростали її таланти, - це народ і вірна любов до нього.
 
 
 
 
Великдень. Леся Храплива. Казочки
Леся Храплива-Щур написала велику кількість віршів, казок і оповідань для дітей, передусім, для тих маленьких українців, хто волею долі опинився далеко від України, в імміграції, або вже там народився.

Останні коментарі до сторінки
«"Вишивані квітки". Казка Лесі Храпливої-Щур для дітей»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар