Вірші та пісні про українську сорочку-вишиванку та вишиті рушники

Зоя Міщук

ЯК МОЖНА НЕ ЛЮБИТИ ЦЮ КРАСУ?!!
  ·
Як можна не любити цю красу,
Мою Вітчизну, Україну милу?
Це сонце вранішнє і цю росу,
І землю рідну, що надає нам силу?

Як можна не любити цю весну,
Спів у садку вишневім солов'я?
Цю незрівнянну українськую красу,
Що нею так багата ця земля?

Як можна не любити рідний край,
Де народився ти і де живеш?
Де пісня лине чарівна за небокрай,
Де мова ніжна - кращої ти не знайдеш?

Poetryclub

* * *

Валентина Пошкурлат

ВИШИВАНКУ МАМИ БЕРЕЖУ

Вишила матуся вишиванку,
Червоніли нитки – радість і любов,
Хрестиками шила аж до ранку
Й начитала стільки молитов!

Чорна нитка – це родючі землі,
Щоб достаток завше в доні був,
Традиційні кольори воскресли
Й дух історії із хрестиків війнув.

Вишиванка вийшла в стилі ретро –
Приміряла вранці вже її.
Як же мама вишила за ніч усе це,
Щоби вранці одягти мені?

Хоч і сорок літ з тих пір минає,
Вишиванку мами бережу,
На сучасну нізащо не проміняю,
Ще і правнукам своїм я покажу.

Poetryclub

* * *

Валентина Пошкурлат

ОДЯГЛА Я МАМИ ВИШИВАНКУ
    
Мені мама вишила сорочку
І дала її на світлу долю.
Хай несе для тебе вона щастя,
Моя люба, рідна моя доню.

Малювала матінка узор,
Кольори ретельно підбирала,
Вишивала вона світлий день,
І вночі чарівні стьожки клала.

Одягла я мами вишиванку
І назустріч з легенем  пішла.
Він чекав у лузі, де калина,
Білим цвітом ніжно зацвіла.

Poetryclub

* * *

Тетяна Ліщенко

ВИШИВАЛА ДОЛЮ....

Вишивала долю в полотні
Нитками барвистими, світлими,
В неспокійнім і воєннім дні
З думами чистими і щемними.

І молилась хрестик кладучи
На рушник яскравий та іскристий,
Так мистецькі по шляху йдучи,
Візерунку гарнім, як намисто!

І полотнище світилось те
І любов'ю, й радістю, і щастям.
Попросила: "Перемога хай прийде!
Зникне чорний біль війни з пристрастям."

Вишивала долю в полотні.
Загадала в ньому миру сонце.
У нелегкім смутнім оцім дні,
Хай загляне він в наше віконце!

* * *

Любов Курганська

СВЯТИНЯ НАЦІЇ — МОЯ ВИШИВАНКА

Славна, віками і епохами обрана,
Моя кохана ненько Україно!
Барвиста ти і калиново вишивана,
Ладо моя співоча солов'їна!
В твоїй скарбниці українського народу —
Сорочка вишиванка — символ роду.

    Іскриста, промениста
    Сорочка та барвиста:
    Блакитно-барвінкова,
    Маково-калинова...
    Хоч цілий світ зійди —
    Такої не знайти!
    
Ту вишивану, неповторну, дивну вроду
Для нас неслИ з історії віків
Скіфи, трипільці — вихідці із мого роду.
Там корінь нації від козаків.
Там Долю для дитини вишивала мати,
Щоб щастям на життя коронувати.

    Сорочка  вишиванка —
    То Долі колисанка:
    Любов  — то нить червона,
    Журба — ниточка чорна.
    Є радості суцвіття,
    Є горя лихоліття.
    
Сорочка вишиванка — то паспорт дивосвіту.
Там проквітає магія країни.
Сорочка — то візитівка, що презентує світу
Минуле й сьогодення України:
Мужній і героїчний нині подвиг роду
За мир, за волю, правду і свободу.

    Стікають каплі крові
    У макові червонім.
    Голгофа на хресті
    У чорному вбранні —
    Хрестик там вишиває
    І рід мій прославляє.
    
Вберуся гордо я в ту витончену вроду,
У найдовершеніший символ — оберіг.
Сьогодні всьому світу він диктує моду,
Що генетичним кодом в серце ліг
І гідно представляє славний мій народ —
Вберуся в історичний нації дрес-код.

    Сорочка, мов Жар-птиця:
    Чорно-червоні крильця
    Хрестиком лягли,
    Душеньку обняли.
    Волошки розквіли —
    З неба блакить взяли.
    
У вишиванці вийду в благодатний ранок,
Вільної волі в нього попрошу.
Миром палаючий я обійму світанок,
Щедротами країну одарю,
Вишиту чорними й червоними нитками.
Країно вільна! Я тебе люблю!

    І ви у вишиванку
    Вберіться на світанку,
    У роду берегиню —
    Вишиту святиню,
    Дитя і сивочубий,
    В сорочку нашу любу!
    
    
    
* * *

Любов Курганська

МОЯ ВИШИВАНКА

Серця мого співанка
Хрестиком вишита вся.
Символ душі — вишиванка,
В ній Україна моя.

Творець вишиванки моєї —
Код генетичний її.
Всі візерунки барвневі
Країни на тім полотні.

Ниточки чорна й червона
Тую сорочку плетуть.
То України корона:
Дух і душа в ній живуть.

Хрестик червоної нитки —
Символ любові, краси.
Чорний — то доленки вітки,
Плач то і сльози журби.

Чорна — уся від неволі
Панщину в'яже тяжку
І прошиває у долю,
Вплітає в сорочку мою.

Та укріпилася воля,
І піднялись кріпаки.
Духом розшилася доля,
Волею рве ланцюги.

Вже помінялася нитка,
Зникла печаль і журба.
Пишна червоная квітка
На вишиванку лягла.

Там проростає калина,
Тихо колишеться мак —
То до любові стежина
Хрестиком в'яжеться так.

Тільки настане неділя,
Сорочку свою одягну.
Духу й душі в ній весілля
Радують душу мою.

На ній — України простори,
Що крила вдягають душі.
Барвисті, квітучі узори
Звеличують душу мені.

Вдіну свою вишиванку —
Дух піднімається мій.
Буду в ній в мирнім світанку,
Там, де нема вже війни.

* * *

Євген Юхниця

ДОМОТКАНЕ ПОЛОТНО З КОНО́ПЕЛЬ І ЛЬОНУ

(«До Дня вишиванки»)

З коно́пель і льону — домоткане полотно.
І прошивається з нас український код    
Неначе, нотами вуста – пісні народні.
Як одягаємось — торкаються долоні...

…Тече тепло від добрих пращурів незнаних.
До них, у вишитому,  ближче, поруч стану:
Одна родина у мережках полотняних!
…Я б, поетично звав би нас — україня́ни.
(19.05.2021 р.)

Poetryclub