На відео: Валентина Матвіїв. "Матері воїна".
|
|
Валентина Матвіїв МАТЕРІ ВОЇНА Одні казали їй: "Пишайся сином!" Ну, як таке ви можете казати Чи ж не бажала б мати йому долі, Та він обрав собі таку дорогу, Отож коли лунає сміх дитячий (09.05.2020 р.)
* * *
Господи, важкі Твої хрести!.. Борсаюсь під надважким хрестом... Хто ж мене кував би, як не Ти? Значить, не така вже я й слабка —
* * *
Я почекаю, доки засумуєш... Коли холодне небо вкриють хмари Як знову стане ніч нестерпно довга Як вчуєш шепіт листя під ногами Я дочекаюсь, поки засумуєш... (01.08.2019)
* * *
Вертаюсь... Щоб у снах крилом метелика Де в небесах, підпертими смереками, Де різнотрав'я, сонцем заціловане, Вертаюсь... у турботи моїх днів... (02.08.2017 р.)
* * *
Тут не болить, не тривожить... Все ж, що рвалось на волю, — Справді, так мало треба, (Карпати, 2017 р.)
* * *
Тільки дзвін не мовчить у дзвіницях церков. (06.08.2022 р.)
* * *
Коли йдуть найкращі |
|
На відео: Валентина Матвіїв. "Того літнього дня розминулися наші планети...".
|
|
*** Я не знала, пробач... що мовчання буває з Любові... Я й забула уже... А тоді чомусь їх пригадала... Та чого б це? — подумалось тихої тої хвилини. Тож не спалося вже... І не падали заспані зорі... А коли задрімала, вколихана сивим серпанком, Відтоді не люблю й не любитиму ночі липневі! (Липень, 2022)
* * *
Серце, як ти ще б'єшся (02.08.2020 р.)
Може, ти ще мене пам'ятаєш, Може, й ви ще мене не забули, Може, й ти пригадаєш, ліщино, Ну а ти, білокрилий лелеко: Та присядь коло мене з дороги, Розкажи, чом ці луки розлогі (27.07.2019 р., Волинь)
* * *
Так не хочеться їхати звідси! Бо вже завтра покличе дорога, А як сонце сніги переможе (28.07.2019 р., Волинь)
* * *
І, може, знов побачиш неба вись, Не все ж судилось литися сльозам, Віддай себе в надійні руки Бога. (06.08.2018 р.)
* * *
У СИНА В НЕДІЛЮ Ми, як завше, були на могилі, Хтось зупиниться, стане молитись, А хтось прийде навмисне до сина, Хтось свічки принесе і запалить, Але хтось та й пройде — не спинившись... Мабуть, просто не має хвилини, Мабуть, просто не взяв нині свічки? Де з портрета — ще юний хлопчина, І його, і дітей, і онуків, * * *
* * *
"СЛІПИЙ" ДОЩ Пишу про дощ. Чи він про мене пише... Й такий вже він по-літньому лінивий: Бзичить оса — не встигла заховатись — Уплівся дощ у яблуні духмяні, Аж тут зійшло корОмисло веселки — Запозіхали сонно й ми з землею: (Волинь, 02.08.2021 р.)
* * *
Ранок почну з молитви, Згодом малі й великі Та цю щоденну битву (08.08.2019 р.)
* * *
І такий вже високий дім, Чи достатньо товста стіна, Може, треба навколо рів, Тільки от здається мені, Та й до неба вже буде зась, Чи сховає від серця могО Краще вивільню почуття — Краще плакатиму навзрид, Краще... горе моє нехай (09.08.2021 р.)
* * *
А вже осінню пахне в повітрі... Духмяніють сади терпким медом, Добрий ґазда чатує в городі Літо ще не спішить відступати З ледь помітними нотками смутку Гай-гай, літо!.. Не йди, забарися!.. Дай наніжитись ще під промінням, (10.08.2019)
* * *
Коли усе геть валиться із рук — Вони ще десь живуть своїм життям, Чуєш: цвіркун почав вечірній спів? Ще трохи — й стихнуть звуки у селі, Засне усе навкруг глибоким сном (Волинь, 09.08.2021)
* * * ЩАСТЯ — В ПРОСТИХ РЕЧАХ... Від знайомих почула сьогодні, А і справді, життя — то турботи, А що ж робить людина лежача? Або та, що не може сказати Як же жити таким — "особливим"?! Зовсім ні! Я дивилась їм в очі! В них — ні натяку навіть на скарги: І коли мені ліньки вставати — (12.07.2019)
Мені сказали, синку: "Як невчасно! А я послухала і так сказала: (12.08.2021) |
|
На відео: Валентина Матвіїв. "Сину".
|
|
СИНУ... Що тобі дати в дорогу?!.. Може, повітря ковточок А, може, стяг тобі треба Чи, може, кетяг калини Краще: візьми моє серце — Так хочу що-небудь дати, Аби душа твоя знала (13.08.2020)
* * *
ЄДИНА ЗУСТРІЧ... Ти стояла в промінні сонця, В мить оцю пронеслАсь ціла вічність... Ні відвести, ні втупити погляд... (11.08.2017)
* * *
Я багато писала про сонце і небо, Щоб моя гіркота розпалила вам душі, Хай заплачуть вони за недолю лихую, Ну а потім хай кров зануртує у вас Скільки крові уже, скільки сліз, скільки куль, (14.08.2020)
* * *
Мені болить. Так, так, мені болить, Та це не значить, що я стала зла, Бо, як раніш, любитиму цей світ. Зустрінемось: скажіть тих кілька слів Бо я така ж: із плоті і кісток, Але вони все ті ж, хоч їм щемить, (15.08.2021)
* * *
Сину, моя Неосяжносте... Скільки ще мрій жило в тобі, Ні, ти не зміг інакше, І коли нашу землю І як москаль-кровопивця За чорноземи і гори, Так, ти не міг інакше: Зболені Мами Вкраїни,
* * *
То я зцілилась?! Мабуть, не зцілилась... Я вже не плачу... майже... а дощами І хай хлюпочуть бризкітками щастя — Та й не сміюсь вже... просто усміхаюсь
* * *
В того, хто поруч - крила? Хай летить! І хай розправить крила ще отут — А можеш навіть трішки підштовхнуть, А той його підхопить на шляху, Не всім дано ходити по землі — (18.08.2018) Цей вірш я присвятила синові #4_роки тому після
* * *
Що я шукала в західному дні?!.. Стояла я під куполом небес (18.08.2021, Волинь)
* * *
Доспіли яблука у бАтьківськім саду, Навіє спомин їх медовий дух (Волинь, 19.08.2021)
* * *
Тату, а я в нас вдома! (19.08.2017, Волинь)
* * *
ЗА КРОК ДО ОСЕНІ Повіяв вітер подихом осіннім. Гілля обвисло яблуком налитим. Пожухли трави навіть на осонні. А ще за мить дощами замережить,
* * *
Не співайте оди Україні - Не кажіть, яка вона вам люба Не кричіть, що та у ваших жилах, Засадіть від Сяну і до Дону,
* * *
Вже деінде жовтіє позолота Старий вожак поважно походжає "Дивися, сину, не відбийсь від зграї, Малий лелека слухає уважно То чи не краще вдома нам зостатись Старий вожак поглянув скоса грізно, За ним знялась уся лелеча зграя. Аж тут іще хтось вибився із зграї, А що ж вони - хто дім свій не покинув? І хоч їх залишилось небагато - Правда, не знали ще, що їх чекає, Кажуть, у рідній хаті й стіни гріють, PS. Колись, ще коли Тарас був зовсім малим,
* * *
САМОТНІЙ ЗІРЦІ... Чом моргаєш ти мені крізь шибу? Все ти знаєш... І чому не сплю я, Сяй собі... і дай мені заснути...
* * *
МОЯ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ Що таке незалежність? Ви певні, що знаєте?! Все це добре...Але... я її бачу дещо іншою... Моя незалежність - родом з давніх часів А взагалі на нашій землі було мало причин для свята... І тому до сих пір на моїй землі лунають набати - ЗА НЕЇ, ЗА МОЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
* * *
УКРАЇНА МАЄ СВЯТКУВАТИ Україна має святкувати Бо за-віщо голови зложили Бо за-віщо ллється кров на Сході Що не топче ворог наші землі, Може, саме в нім тепер надія Може, в нім воскреснув українець, Може, десь дитина сиротою Може, Мати десь у чорній хустці Може, вояку, що повернувся Чи юнак з правицею на серці То хіба нема що святкувати?! Ми не маєм права лити сльози, Підіймімо голови в зневірі Зі Святом нас, українці! (24.08.2018) |
|
P. S. Це моя відповідь тим, хто вважає, що зараз святкувати День Незалежності недоречно, жорстоко і цинічно, бо іде війна, яка мало не щодня забирає найкращих синів і дочок України. Так, я теж проти святкування у звичному трактуванні цього слова.Святкувати можна по-різному. Але цей важливий для України День ми маємо прожити гідно, без розбрату, зневіри, рабського скавуління, а з високо піднятою головою. І так — з військовим парадом на Хрещатику, так - під Гімн України, так — під жовто-блакитними стягами, так — у вишиванках, бо у них - наш генетичний код, наша самоідентифікація, і, звісно, в першу чергу, так - пом'янувши тих, хто поклав за нас життя... Так ми заявивимо на весь світ, що ми є, що ми - нація, ми - держава! І що на цей раз ми неодмінно переможемо нашого заклятого ворога!
Картина Олега Шупляка.
За матеріалами: «Легкокрила» — особистий блог поетеси Валентини Матвіїв у ФБ.
Більше творів Валентини Матвіїв на "Малій Сторінці":
Валентина Матвіїв — львівська поетеса з волинським корінням. Тож, без сумніву, унікальне поєднання ментальностей цих країв вплинуло на своєрідне формування її особистості та становлення творчого потенціалу. Своє професійне життя присвятила педагогічній діяльності, навчаючи школярів рідної мови та літератури. Саме нагода щодня торкатися неймовірно щедрих на любов і добро дитячих душ допомагають поетесі дивитись на світ щирими очима дитини, щоб потім відтворити це особливе світосприйняття у поетичних рядках. Її лірична героїня завжди винятково відверта зі своїм читачем, сповнена вселенської любові до світу, до життя, до всього, що її оточує та надихає. У 2019 році побачила світ дебютна збірка поезій Валентини Матвіїв, яка має назву «Легкокрила».
Читаймо також на "Малій Сторінці":
