Статті для дітей та батьків

"поміж загравами
крізь дим і крізь пітьму
йде в безмір кільчик сну
поза тремтіння
лишає болі
і вогні 
і тління
співбути з вічністю
хоч мить
на цій землі"

(Галина Мирослава)

 

"усе що є
за мить збуває
розплющиш очі
вже й нема
час твій до подиху стискає
війна
ані паркану
ні обійстя
ані води
ані хлібця..."

(Галина Мирослава)

 

"В українському садочку
Розцвiла духмяна м'ята,
Українська господиня
Занесла її до хати..."

(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)

 

 

 

 

Читаймо казочки для наших малят від Лілії Гудзь: 1.    Зозуля-мандрівниця 2.    Горішкова мрія 3.    Чому метелик барвистий 4.    Мрія росинки Русі  5.    Хоробре слоненя 6.    Пригоди котика Мисика 7.    Справжній друг 8.    Михайликові хитрощі 9.    Китеня-прибиральник 10.  Чому мухомор червоний  11.  Як літери посварилися 12.  Калинове серденько 13.  Чим пахне зима 14.  Черевички для лисички 15.  Чому ведмедик смокче лапу 16.  Новенькі санчата 17.  Гостинці для метелиці 18.  Жадібні мишки 19.  Ґудзик і темрява 20.  Чарівний сон

 

"Зненацька почувся легкий плескіт. Уля простягнула руку й натрапила на стінку. Провела долонею вище — стінка обірвалася. Повітря біля пальців відчулося теплішим, ніж біля обличчя. Це, напевно, акваріум. Розплющила очі. Так, це він. «Не люблю акваріумів», — подумала дівчина. — Зачекай, я скоро, — сказала пані Зоряна і вийшла в коридор, м’яко торкаючись підлоги підборами. Уля озирнулася — вона була в кабінеті пані Зоряни, завідуючої бібліотекою Університету історії.  На великому настінному екрані змінювалися старовинні мапи. Їх загадково освітлювало сонячне проміння, що мерехтіло крізь жовто-блакитно-зелений вітраж. Неподалік, на одному зі стільців, сидів поважний чоловік, — він із цікавістю поглянув на дівчину. Уля кивнула, чоловік відповів. Вона присіла поруч..." (Олена Більчук)

 

"твоє поле засіяне
давниною
житами
жити б
літаючи
роками
віками
вільним небом 
у вільному світі"

(Галина Мирослава)

 

З усіх книг Старого Завіту Книга Псалмів найяскравіше показує віру окремих людей у Господа. Псалми – це натхненні відповіді людських сердець на те, як Бог відкриває їм Себе в законі, історії та пророцтвах. Святі всіх віків широко послуговувалися текстами цих молитов та хвалебних пісень під час  привселюдних поклонінь та в особистих зверненнях до Бога.

 

 

 

 

"Я розшукую одного хлопчика. Скоро буде рік, як намагаюсь його знайти. Це дивна історія. Одного літа ми з батьками гостювали цілісінький тиждень у маминої двоюрідної сестри в Одесі, в центрі Лузанівки*. Я вперше побачила море саме тут і вперше саме тут на великому пляжі спробувала креветки, їх пропонували місцеві люди, що ходили поміж лежаками, матрацами, рушниками, розстеленими просто на піску.  Креветки були надзвичайно привабливі, і ми їх лузали як насіння, ще й сміялись:"От звідки назва Лузанівка''. Щодня на лузанівському пляжі на березі Чорного моря ми бачили худенького хлопчика, який мимоволі ставав центром уваги відпочивальників. Він мав незвично білу шкіру, чимось схожу на вершкове морозиво, від погляду на яку ставало дещо холодно..." (Галина Мирослава)

 

"Кожен день — життя і смерть, 
кожен день — на волосині...
Ну, допоки буде так, 
що країна вся в руїнах?.."

(Карина Гусельникова)

 

 

 

 

 

"спи спи спи
сни сни сни
любий мій маленький
славний козаченьку
спи спи спи
сни сни сни
зірку в небі досягни
місяця торкнися
хмарами пройдися.."

(Галина Мирослава)

 

"за хрестами колючого дроту
у ''фільтраціях'' концтаборів
без вини відбирає свободу
хто до неї сам не дозрів
ґвалтувати готовий тіло
розтоптати пройтись по тобі
жеб відчути що має силу
над тобою
о ні
далебі..."

(Галина Мирослава)

 

"Рада вітати Вас, дорогі друзі! Сподіваюся, що Ви в доброму настрої і почуваєтеся незле. Щиро Вам того бажаю. Триматися. Думалося мені нині, як розвивати просторову уяву. Є різні рецепти. Писанка, виявляється, покращує не тільки естетичний смак, додає знань про символіку і наші традиції, допомагає привести в рівновагу внутрішній світ. Писанка вміє багато. Вона вміє навіть давати відповіді на запитання. А ще писанка знайомить із всесвітом рослин. У дитинстві ми куди тісніше спілкуємося з рослинами ніж у дорослому житті. Дорослі придумали, що є корисні рослини, а є бур'яни. Дорослі цінують знання про консервацію овочів, приготування повидла, лікувальних сиропів з рослин. Дорослі добре вивчили, якими зелами приправляти сири. З допомогою дикорослих трав дорослі поправляють здоров'я. Чого ж бракує у стосунках дорослих із рослинами? Напевно, саме стосунків і бракує, бо ж із рослинами люди поводяться часто як користувачі..." (Ірина Михалевич)

 

"Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння, працювати від щирого серця, із натхненням і радістю, що така праця – не щось марне, а потрібне людям. У цьому я вбачаю красу життя..." (Сергій Губерначук)

 

 

 

 

"чи впізнаєш її після злочину
коли вона відсиджується
у шовковистому коконі
з ниточок брехонь
шарами яких повністю обмоталася
тиха
завмерла
непомітна майже..."

(Галина Мирослава)

 

"Любімо Україну,
І що б там не було,
Не зрадимо її ми,
Творімо злагоду й добро!.."

(Вероніка Кремінна)

 

 

 

 

"На пташиному дворі завжди було весело й галасно. Тут були і курки з курчатами, і качки з каченятами, і величезний пихатий індик, і півень Красень, і собака Сірко, і кіт Мурко. Всі жили дружно і ніхто нікому не заважав. Кожного ранку курка Рудка радісно кудахкала, коли зносила яйце, курка Чуня поважно вигулювала курчат, собака Сірко голосно гавкав, привітно мотиляючи хвостиком. Індик нічого не робив, він був настільки пихатим, що постійно задирав голову догори і міг бачити лише блакить неба. Через це йому було важко ходити і він стояв у кутку двору, подалі від усіх. Для качок з каченятами дід Андрій вкопав у землю величезне корито, в яке кожного ранку доливав чисту воду. У цьому кориті качки з каченятами із задоволенням плавали і пірнали. Дід Андрій виводив їх поплавати й на велике озеро край села, де вони їли ряску та ловили рибу, але і качкам, і каченятам понад усе подобалося саме домашнє корито..." (Ольга Лапушена)

 

"чи та ти
котра
стоячи по  вуха в шумах 
уміє читати простір
занурений з головою в хустини* туманів
що приховують сльози на очах..."

(Галина Мирослава)

 

 

 

"Жив у лісі їжачок. Невеличкий на зріст, нестрашний зовні. Але була у їжачка зброя – голки на спинці і вміння згортатися в грудку. Коли він відчував небезпеку, то вмить перетворювався на колючу кульку. Що з нею зробиш? Не схопиш, не вкусиш. Так їжачок спокійно жив у своїй норі й нікого і нічого не боявся. Та одного разу до лісу разом зі своїми батьками завітала маленька Даринка. Вона вперше потрапила до лісу й тому її все цікавило. Їжачок тим часом пішов до лісового озера, водички попити. Аж раптом його побачила Даринка. Дівчинка вмить опинилась біля їжачка й міцно схопила його обома руками.  Але  голки у їжачка виявилися гострими і вона сильно вкололася. Зойкнувши, Даринка впустила його прямісінько в озеро. Опинившись у воді, їжачок одразу вирівнявся і поплив. Весь його захист зник. Даринка швидко побігла до батьків розповісти, що з нею трапилося. А їжачок доплив до берега і подумав..." (Ольга Лапушена)

 

"Він пишеться Швайка. І не випадково. Шило, як кажуть, не в тому місці. Шварний, однак не швайкало — не шейкається з місця на місце без потреби. Казали, що він шваб, може й так. Вимову має нечітку, тому кличуть його в містечку Швельбавий, та він не ображається. Добрий дуже. З усіх сил старається говорити гарно, не швандрикати, не шварґотати, а коли швидкає — не виходить, змазується. Для його роботи важливіші руки. Працює шевчиком. Має свою шевню, там і шевцює, і готує чоботи до шварцу. Часом принесуть такі, що вже варто швирдиць або швиг, а він шварунок знайде, шварком постукає, щось швигне, десь замінить, швари попідтягує — ніколи не зноситься. І все швидко-швидко. Знайшов собі пару шевчина. Тепер працюють удвох з шевчихою. А ще він, можете від здивування шваркнути, мій шваґер. Отак!" (Галина Мирослава)

 

"...Тільки-но жінки піднялись сходами до Славка, під ногами земля пішла ходором – по селу вдарила артилерія. Один за одним посипались будинки, а з їхньої хати залишилась лише половина. 
– Сідайте, – гукнув до них сусід Сергій зі своєї машини, виїжджаючи неподалік на дорогу. 
Усі Сергієнки вскочили до машини. Перестрашені й розгублені. 
–  Слава Богу, що живі, – кинув Сергій, теж Сергієнко, хоча й не родина, і помчав по дорозі, віддаляючи й віддалюючись від страху й небезпеки, – Все буде добре. Головне – живі. Решта  – наживне. Якось наладиться. Нам уже нічого не страшно.
– Слава Україні! – виголосив Славко.
– Героям Слава! – відповіли як один всі разом." (Галина Мирослава)