"Якби ви знали, москалі,
Що засідали у кремлі.
Як вас Бандерівці чекали
І що для вас приготували.
Ви не напали б уночі.
Якби хоч трохи мізки мали.
І добре все прорахували.
Ви не пішли б нас «захищати»,
Себе вам треба рятувати.
Спецоперація у вас?
Покажемо вам майстер-клас!.."(Людмила Федорова)
"Сонечко–жучок сів на вухо Вогника, легенько залоскотав ніжками. Стріпнувши його, коник весело хвицнув копитцями і помчав полем, потім лугом, перестрибуючи рівчаки та копички землі, які нещодавно нарили кроти–копачі. Вони із жучком були давні друзі і часто так гралися. Вогником його назвали через те, що умів викрешувати копитцями зорі. Щойно народився, відразу так стукнув ними одне об одне, що навколо полетіли маленькі зірочки. Сонце лагідно світило з неба раз у раз ховаючись за хмаринку, огортало, обіймало його теплом і ніжним маминим дотиком. Сама ж матуся паслася неподалік і тільки зрідка підіймала голову, щоб побачити свого хвацького козачка, глянути чи все з ним добре і знову опускала її до соковитої травички..." (Ірина Мацко)
"бомба не розрізняє кольори шкірибомба не відрізняє тебе від твого ворогане бачить націй і народностейрелігій і безбожництваїй байдуже скільки тобі роківхто твої предкиде ти народивсячого досягнув..."(Галина Мирослава)
"Та замовкніть, нелюди земні.
Ваші звірства видимі, їх бачать
Очі, скам’янілі від жахні,
Душі з неба, зорі, вічність.
Плачем
Ріки розбивають береги
І крізь камені проходять,
І над ними,
І змивають бруд..."(Галина Мирослава)
Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"замовкає сигнал тривоги
на екрані читаєш
відбій
тільки серце не чує того
всіх питає а ти живий
дай-но вістку
на милість Бога
аж благаєш
мовчати не смій
зараз вискочить серце з нього
на всі боки частинки як рій мить..."
(Галина Мирослава)
"І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою..."(Олена Горголь-Ігнатьєва)
"бомба не розрізняє кольори шкіри
бомба не відрізняє тебе від твого ворога
не бачить націй і народностей
релігій і безбожництва
їй байдуже скільки тобі років
хто твої предки
де ти народився
чого досягнув
скільки в твоєму серці любові..."(Галина Мирослава)
"До пітьми не звикли очі.
Та одначе – пам’ятаймо:
Найгустіша темінь ночі –
За годину до світання.
Йди поволі, але вперто.
Не оглянься, не спіткнися.
Не шукай доріг затертих:
Ними ходять темні й ниці.
Вмій навпомацки впізнати,
Друг чи ворог із тобою.
Не спокушуйсь на принади.
Переймись лиш боротьбою..."(Любов Сердунич)
Любов Сердунич — письменниця, просвітянка, дослідниця голодоморів, краєзнавиця. Входить до Національних спілок письменників України, журналістів, краєзнавців, Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Очолює районні організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, ВТ «Просвіта» імени Тараса Григоровича Шевченка та творчі гурти для дорослих і дітей. Наставниця молоді. Волонтерка з 1995 року. Переможниця літературних конкурсів. Редакторка, співредакторка, авторка передмов, співавторка багатьох міжнародних та всеукраїнських альманахів, антологій і збірників, як літературних, так і краєзнавчих. Публікується у ЗМІ України й за кордоном, на літературних сайтах і в соцмережах, у збірниках та альманахах.
"Моє сонечко, моя квітонька,
Моя радість, моє зайченятко,
Чом всміхаєшся, моя донечко,
Мабуть знову наснився татко?
Моя зіронька, моє серденько
Уві сні шепотіла тихенько:
Я чекаю на тебе татечку
І молюся щодня, як і ненька..."
(Марія Дем'янюк)
"Дай, Боже, миру нашій Україні.
Помилуй нас, і край наш бережи.
Твоя любов велика і безмірна,
і наші молитвИ всі чуєш Ти...
Хай постріли вже більше не лунають!
Достатньо їх! Від тисячі ракет,
вже полягло багато невинних душ,
прийми до себе їх…"(Валентина Мірошник)
"Мій Київ, рідний Київ, Україно,
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло,
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра,
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."(Карина Гусельникова)
Людмила Федорова. «Мені наснився сон...» — вірш про дитячу тугу за рідною домівкою у воєнний час
"Мені приснився мирний сон:Я був удома, у своїй кімнаті,Зі мною робот і блакитний слон,І радісно всміхались мама й тато.В садочок уві сні ходив.Про Кожум'яку казку нам читали.Із пластиліну я ведмедика зліпив.І у піратів весело ми грали..."(Людмила Федорова)
«Повстань, народе мій!» (пісня криворізьких повстанців УНР, 1919 р.) — текст, акорди, відео
"Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Іде війна народная,
Священний бій кипить!
Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!"
"Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство. Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити..."
"Вітаю, дорогі та близькі моєму серцю друзі. Дякую Вам за підтримку, за спілкування. І за те, що продовжуєте цікавитися українською традицією писанкарства. У перші дні війни я замовкла. Потім продовжила створювати тематичні дописи про писанки, бо зрозуміла, що культурний контент у цей час значно важливіший аніж раніше. Одна моя знайома з Польщі написала, що хвилювалася за мене, бо не бачила моїх нових дописів. Зараз пишу писанки і записую відео у проміжках між сигналами повітряної тривоги. А дописи часом створюю з укриття. Не будемо опускати руки. Будемо боротися і робити все від нас залежне, щоб Україна перемогла. Відтепер писанкувати складніше. Бо ж фарбувати рослинами зручно тоді, коли поруч вдосталь дерев і трав (або аптека з трав'яними зборами). А ще, коли вдома є алюмокалієві квасці. А що ж робити, якщо квасців нема, а по аптеках шукати ніколи? Є вихід і тут. Без квасців фарбує цибулиння та коріння марени красильної..." (Ірина Михалевич)
"In a glorious country
Hard working people
Flourish happily
Ever after.
Their houses are decorated
With flowers and gardens.
In the spickandspan homes
Songs to the Sun are sang..."(Galyna Rymar)