2 лютого — Стрітення (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 15 лютого).
11 лютого — День святого Власа (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 24 лютого)
19 лютого — День преподобного Льва (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 4 березня)
24 лютого — "Обретіння" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 9 березня)
1 березня — "Явдохи" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 березня)
5 березня — День святого Конона (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 18 березня)
9 березня — "Сорок Святих" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 22 березня)
М’ясопусна неділя — 10 березня 2024 року;
Масляна (Масниця, Колодій) триває тиждень: з 11 березня по 17 березня 2024 року
Сиропусна неділя. Прощена неділя — 17 березня 2024 року
Великий піст триває з 18 березня по 4 травня 2024 року
17 березня — "Теплий Олекса" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 30 березня)
25 березня — Благовіщення Пресвятої Богородиці (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 7 квітня)
26 березня — Благовісника (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 8 квітня)
8 квітня — День святого Руфа (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 21 квітня)
Вербна неділя — 28 квітня 2024 року
Страсний ("Білий") тиждень — останній тиждень перед Великоднем:
Страсний понеділок
Страсний вівторок
Чиста середа
Навський Великдень
Чистий четвер Чистий Четвер — 2 травня 2024 року
Страсна п’ятниця
Великодня субота
Великодня нічВеликдень — 5 травня 2024 року
23 квітня — День святого Юрія, Змієборця та Переможця (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 6 травня)
Різні варіанти дитячої веснянки: танець-гра Подоляночка.
Веснянка "Подоляночка". Дитячий танець-гра "Гиля-гиля, селезню". Народна веснянка з альбому Тараса Шевченка. Українські веснянки та гаївки (збірка). "Веснянка" Леоніда Глібова. "Як ми співали веснянки та гаївки на Великдень" Софії Майданської. Великодні веснянки та гаївки. Гаївки на Великдень.
У давніх слов’ян рік починався весною. Весну зустрічали радісно і пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні називаються веснянками. Існують і паралельні назви: в Галичині - гаївки, гагілки, на Поліссі - маївки, магівки, на Волині - рогульки. В окремих місцевостях весняні пісні одноіменні улюбленій грі - «володар», «перепілка», «жук». Гаївкою в західних областях України називають ігрові і танкові пісні, що співаються переважно на великодні свята, а також увесь фольклорно-етнографічний комплекс весняного свята. Назва ж «веснянка» об’єднує всі пісні, які співають на вулиці, на вигоні за селом від ранньої весни аж до зелених свят.
"Ой весна, весна днем красна,
Що ж ти, весно, принесла?Принесла я вам лiтечко,
Ще й рожевую квiточку..."(З веснянки)
У книзі “Мова - народ” зібрано документи і висловлювання видатних людей про мову (понад 250 авторів та документів). Упорядник збірки, учитель і правозахисник Олекса Тихий (1927-1984), член-засновник Української Гельсінкської групи, закінчив роботу над рукописом у 1976 році, але невдовзі після того був засуджений за “антирадянську діяльність”.
Чітких рекомендацій щодо витравлювання не існує. Я просто розповім, як відбувалося витравлювання трьох конкретних писанок. Для письма я обрала лемківські зразки. Мені ще важко їх писати, але маю бажання навчитися. З інструментів та матеріалів були використані: бджолиний віск, шпильковий професійний писачок та писачок лійковий, свічки, куришка, простий олівець; бляшанка, в якій розтоплювався віск; курячі коричневі видутки, паперові серветки, ганчірка, стара чашка, щіточка, миючий засіб для посуду, оцет, важки та стаканчики, м'який рушник, чайник.
До різдвяних та новорічних свят роблять іграшки, що називаються «бички». З ними діти ходять під старий Новий рік, на Василя. З вербових патичок вирізають фігурки: молодий і молода, старости, батьки, бички, вівці, господарське знаряддя, хатки, навіть бджоли.
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей, про школу, про дівчат, про ліс, про звірят та птахів, про війну, про Дніпро та природу, про козаків-запорожців.
Читайте вірші, присвячені Святу Різдва Христового, від знаних українських авторів: Марійки Підгірянки, Зоряни Живки, Івана Франка, Василя Слапчука, Богдана Лепкого, Марії Хоросницької, Вікторії Шупортяки, Ніни Куфко, Ганни Чубач, Йосипа Струцюка, Костянтини Малицької (Віри Лебедової), Марії Хоросницької, Миколи Вінградовського, Лесі Храпливої-Щур, Володимира Самійленка, Олесі Мамчич, Оксани Кротюк, Малковича Івана, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Уляни Кравченко, Марії Людкевич, Любові Проць, Любові Сердунич, Лідії Повх, Олекси Кобця, Св. Андрія Пінчука, Богдана Стельмаха, Дмитра Павличка, Оксани Крушельницької, Мар'яни Савки, Сергія Губерначука, Ірини Мацкової, Івана Коваленка, Юлії Забіяки, Аліси Коломієць, Наталії Римар, Анастасії Шкоп, Олени Харитонової, Наталі Орішко.
Вірші до свята Покрови Пресвятої Богородиці від українських авторів: Катерини Пасічної, Володимира Коломійця, Надії Гуменюк, Дмитра Білоуса, Олеся Лупія, Лесі Храпливої-Щур, Надії Галоковської, Богдана Чепурка, Тетяни Винник, Юлії Хандожинської.
Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були свящєнні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження. Деякі з цих віршів були очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувачі віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Як приклад, надаються кілька різдвяних віршів зі Слобідської України.
Вірші Максима Рильського, Сидора Воробкевича, Миколи Чернявського, Амвросія Метлинського (Могили), Панаса Мирного, Любові Забашти, Володимира Самійленка, Олега Головка, Семена Данилова, Євгена Гуцала, Янки Купали про рідну мову.
Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова — його найбільшап духовна цінність, його суть, основа його буття. Це — найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.
Вперше збірку творів Тараса Григоровича Шевченка, укладену цілковито для дітей, було видано в Україні у 1891 році. З того часу видання текстів Тараса Шевченка для читачів-дітей стало хорошою традицією, що продовжується і нині. Читайте вірші Тараса Шевченка: "Мій Боже милий, знову лихо", "Доля", "За сонцем хмаронька пливе", "Заповіт", "І вам слава, сині гори", "І день іде, і ніч іде", "І досі сниться: під горою", "І небо невмите, і заспані хвилі", "Мені однаково, чи буду", "Минають дні, минають ночі", "Над Дніпровою сагóю", "Нащо мені женитися?", "Ой діброво - темний гаю", "Ой маю, маю я оченята", "Ой стрічечка до стрічечки", "Ой, три шляхи широкії", "Садок вишневий коло хати", "Сон" ("Нa панщині пшеницю жала"), "Сонце заходить, гори чорніють", "Тече вода з-під явора", "Учітеся, брати мої!".
Згідно з біблійною оповіддю, на 40-й день після свого воскресіння Христос, кілька разів з’явившись учням, вознісся на небо. На честь цієї події православною церквою встановлено свято Вознесіння Христового. У храмах виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами «Христос Воскрес!» Вознесіння завжди припадає на четвер. На це свято найкраще росте трава. У деяких місцевостях цього, дня «заполювали льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Випікали печиво у вигляді драбинок, на Чернігівщині та Сумщині — млинці «христові онучки», з якими ходили в поле («щоб добре росло жито») або на цвинтар — поминати померлих (щоб їхні душі вознеслися на небо). Молодь улаштовувала різноманітні забави. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо слякотлива — на недорід.
"Отож... проблема вибору. Отож будь уважним, отож пильнуй, народе український... Бо яких слуг собі обереш, так вони тобі і служитимуть! Бо кадрове питання – ніхто не відміняв. І головне, що це кадрове питання адресоване нині не висококваліфікованому відділу кадрів чи досвідченому керівництву, а саме... українському народу. Якого від проблеми вибору відволікають стільки побутових турбот. А проблеми є і не тільки побутові. Так, проблеми є... Отож саме про наші проблеми. Вірш у іронічному ключі. Чому так?! Бо тема непроста. Отож, щоб голова від неї менше боліла..." (Володимир Даник)
"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"(Володимир Даник)
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.
