Більше...

Вербна неділя: українські народні звичаї, традиції, прикмети


ВЕРБНА НЕДІЛЯ

У 2018 році Вербну Неділю відзначаємо 1 квітня. 

 

Вербна неділя. Звичаї і традиції українського народу

 

Завантажити текст статті (txt.zip)

 

Тетяна Строкач

Вербна неділя

 

Котики вербові! Ніжні та пухнасті... 
Личка доторкнулись... Ой, яке то щастя!
Гілкою вербиці вдарю я злегенька, 
Щоб були здорові всі мої рідненькі...

Бо не я б'ю,- кажуть,- а свята вербиця!
Скоро вже Великдень! Будем веселиться!
Зовсім недалечко червоне яєчко! 
Син Божий воскресне! А все лихо щезне!

 

* * *

За тиждень до Великодня відзначаємо Вербну неділю. У 2018 році вона припадає на 1 квітня. У цей день нарізаємо вербних гілочок і несемо їх до церкви святити. Коли освячені гілочки приносимо з церкви - шмагаємо ними усіх членів родини і худобу, щоб здоровими були. По селах цими гілочками виганють перший раз корів на випас, зберігають їх цілий рік від недуг і грому. Від вербної неділі починаємо готуватись до Великодня: варимо яйця, фарбуємо писанки, випікаємо обрядове печиво і паску.

 

Вже великий піст кінчається 
І Великдень наближається.

У Єрусалимі звичай шанувався: 
Коли Ісус у місто повертався, 
Листя пальми клали на дорогу 
І вклонитись кожен мав змогу.

Та на нашій Батьківщині 
Пальми не ростуть й понині - 
Замінили їх красунею одною - 
Стрункою вербою-сестрою.

Вербне гілля - як волосся.
З давнини це повелося:
Тому зветься вербною неділя, 
Бо вшановане вербове гілля.

З того часу в цю неділю 
Святять вербную лозину. 
Йдуть громадою до церкви 
Посвятити гілку верби.

Першими освячені гілочки 
Беруть кволі діточки.
Кому дістанеться найбільша - 
Буде дитина здоровіша.

Діти коло церкви збиралися, 
Лупцювати один одного бралися 
Тільки билися не кулаками,
А легенько - святими гілками.

Котрі рано в церкву йти не вставали,  
Тих гілками били й примовляли:    
"Не я б’ю - верба б’є,
За тидень - Великдень,
Недалечко червоне яєчко!"

 

 

На відео: Вербна неділя. "Традиції світу". Телевізійний центр Кадрики. Ведуча - Оленка Корніло.

 

 

* * *

 

 

Олекса Воропай

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

(з книги "Звичаї нашого народу")

 

Вербна неділя: українські народні звичаї, традиції, прикмети Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним».
У Вербний тиждень, за народнім віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».
Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».
Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіуму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської.
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.
Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи: 

«Не я б’ю — верба б’є
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!».

У північнозахідній частині Бельгії (Фландрії) у Вербну неділю селяни втикають гілля верби на кутах поля і при цьому висловлюють надію, що їхнє поле буде забезпечене від злої напасти. Цей же звичай існує і в Австрії, в околицях міста Земмерінґ. Імовірно, що садження верби у Вербну неділю і в нас на Україні мало колись «очищуючий» характер; у всякому разі малося на меті забезпечити поле «від злої напасти». Тепер таке значення цього звичаю в народі призабулося.

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а, б’ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень 
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть най дрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань.
Верба має не абияке значення і в науковій медицині. Ось як пише про це Юрій Липа: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви «Пасифльорин», побіч пасифльори — це кора білої верби». (Див. д-р Ю. Липа: «Ліки під ногами». Краків, 1943, стор. 47).  Козяча верба (Salix caprea L.) часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу — один з видів верби.  Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя:  «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!»

Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. В південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас на Україні пальма не росте, а тому довелося нашим предкам вибирати якесь інше дерево. І цей вибір, не зважаючи на легенду і прислів’я, як бачимо, впав на вербу.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вербны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095 - 1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».

За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 1. "Українське видавництво", 1958, стор. 248 – 251.

 

На відео: етнограф, Заслужений працівник культури України Надія Зяблюк розповідає про українські традиції на Вербну неділю.

 

 

* * *

 

 

Василь Скуратівський

ПРИЙДЕ ВЕРБНИЦЯ — НАЗАД ЗИМА ВЕРНЕТЬСЯ

(з книги "Дідух. Свята українського народу")

 

Вербна неділя. Звичаї, прикмети і традиції українського народу. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Прийде вербиця - назад зима вернеться 
 

Все ближче і ближче кінець Великого посту. Віддавна особливу радість приносили шоста неділя і останній перед Великоднем тиждень, який має кілька народних накличок: Чистий, Жилавий, Білий, Вербний, Цвітний (Квітний) тиждень, Лазарева субота тощо. На Галичині Вербний тиждень ще називали Шутковим. 

З нетерпінням чекали останньої неділі посту діти, «бо то їхнє свято». Напередодні, тобто в суботу, майже всі сільські підлітки йшли на узлісся, щоб удосталь заготовити вербових гілочок і принести їх до церкви. У неділю біля храму відбувалася посвята червоної верби.

Згідно з християнським вченням у цей час Спаситель Христос в'їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. 

Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Як ми знаємо, це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповіщає про прихід весни. 

Відтак на Вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення ритуальних галузочок. Після богослужіння, на яке сходились усі мешканці села, «бо гріх не піти до церкви, як святять вербу»,— батюшка скроплював гілочки свяченою водою.

Першими намагалися взяти гілочки діти, адже кому дістанеться найбільша, «той буде найщасливішим». При цьому годилося відщипнути пухнастого котика і проковтнути, «щоб горло не боліло і не наростали в ньому гулі». 

Кому дісталась суха гілка, то це значило, що у господарстві не вестимуться вівці.

Зібравшись неподалік церкви, підлітки поцьопували одне одного зеленим віттям верби, приказуючи:

Не я б'ю — верба б'є, 
Недалечко красне яєчко, 
За тиждень — Великдень! 
Не вмирай, не вмирай –
Великодня дожидай!


Подібну обрядодію вчиняли між собою хлопці й дівчата:

Шутка б'є — не я б'ю, 
Віднині за тиждень 
Буде в нас Великдень —
Червоне яєчко!


Було за звичай, коли матері по черзі «били» свяченими галузками'своїх дітей, бажаючи їм:

Не я б'ю — верба б'є: 
Будь великий, як верба, 
А здоровий, як вода, 
А багатий, як земля!


Селяни повертались з відправи, втикали більші галузки біля дороги чи на городі, «щоб освячене дерево пустило глибоке коріння». Від того, очевидно, українські села завжди потопали у вербах, їх приживляли обіч битих шляхів, ставків. Згадаймо відому пісню: «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила...». Перед тим як посадити галузку, казали:
— Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!

 

Вербна неділя. Звичаї, прикмети і традиції українського народу. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Прийде вербиця - назад зима вернеться

 

Справді-бо, з верби виготовляли різноманітні речі господарського призначення — кошики, хлібнички, дитячі столики, пристрої для вудження риби (верші), сушниці, плетені кріселка та інше. 

Крім доріг та обійсть, вербу висаджували в полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, на піщаних пагорбах та яровищах, аби зупинити ерозію грунтів і піскові буревії, обіч річок, щоб зміцнити береги від обвалів та замулення. 

Вербна неділя була своєрідним днем масового висаджування цього дерева.

Посвячені галузки затикали також у хліві та стайні, «щоб нечиста не правувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі». 

Решту ж клали за образи на покуті. Вважалося, що це дерево вельми помічне від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. 

Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляли свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин і не губила череди». 

На Бойківщині, поцьопуючи тварину, ґаздиня бажала їй:
— Іди з Богом, хай тебе береже шутка!

Прибережена на покуті вербова галузка оберігала оселю від блискавок. Якщо надходила грозова хмара, її клали на поріг або ж підпалювали шматочок деревини, вважаючи, що це допоможе «зупинити град і одвернути пожежу». 

Крім того, з дрібніших галузок чи листочків робили відвар або горілчану настоянку й лікували нею людей од головних болів, пропасниці, гарячки, шлункових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як натирання при ревматизмі. 

Такою настоянкою зцілювали й домашніх тварин.

Очевидно, що й обряд «биття» також мав магічну силу, за допомогою чого намагалися передати дітям найшляхетніші бажання — великого зросту, міцного здоров'я і щедрого багатства. Але при цьому нагадували:
— Верба красна (святили тільки цей вид — В. С.) б'є напрасно, верба біла б'є за діло.

На Закарпатті, крім усього, парубки та чоловіки приправляли галузку до капелюхів — «від уроків».

Після Вербної неділі нерідко верталося похолодання. 


Про це нагадують й іменні прислів'я:

Прийде тиждень Вербовий — бери віз дубовий.

Дме Вербич — кожух тербіч.

Прийшов Вербич, два кожухи тербіч.

Прийшла Вербниця — назад зима вернеться.


За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 94 - 96.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

Великдень. Святкування, народні звичаї
Великдень — одне з найсвітліших та найбільших християнських свят, яке з нетерпінням чекають люди по всьому світові...
традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Вербна неділя: українські народні звичаї, традиції, прикмети »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті