14 березня - "Явдохи" (народні традиції, звичаї та прикмети)


Олекса Воропай

14 БЕРЕЗНЯ - «ЯВДОХИ»

(з книги "Звичаї нашого народу")

 

Завантажити текст усієї статті "14 березня - Явдохи" (txt.zip)

 

Першого березня за старим стилем, а 14-го за новим — це день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи». Згідно з народною традицією — це перший день весни. В цей день бабак* прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок**  тільки перевернеться на другий бік.

(* Бабак — невеличкий гризун, до 40 см довжини, з густою буравою шерстю. Це — вимираюча тварина, зберігається ще на цілинних землях південних степів. Шкірки бабаки на Україні колись уживалися на обшивку кожухів.
** Ховрашки мають на Україні три види: краплистий, сірий та західноєвропейський. Усі ховрашки — маленькі (їх довжина не перевищує 23 см) і є дуже шкідливими гризунами.)

 

Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха. Малюнок Катерини Суєвалової

 

В цей день — так вірили наші селяни — повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого малолітнього сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Дитина, що її обличчя всіяне веснянками, що інакше звуться ще ластовинням, побачивши ластівку в цей день, гукає: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» Після цього біжить умиватися «весняною» водою — «щоб ластовиння не було».
Господиня, побачивши вперше ластівку в цей день, бере в жменю грудку землі, кидає на грядку і каже: «Кріп сію!» На тому місці ніби повинен вирости кріп.
«Ластівки вилітають — погоду обіцяють!» — каже народня приповідка. Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярин зернових культур, по ластівках угадують погоду: «стеляться» ластівки по землі — буде погода, можна вже сіяти овес; «бояться» ластівки землі — ще буде негода. При цьому має значення і кількість ластівок, бож, як відомо, «одна ластівка ще весни не робить».


Любов і пошана нашого народу до ластівки виявляється в приповідках та прислів’ях:

 «Як ластівка з ластовенятами» — кажуть про матір, що любить і шанує своїх дітей. 
«Щебече, як ластівка» — говорять про лагідну і приємну мову дівчини або молодиці. «Горобець — молодець, а ластівка краща!»
Ластівки в Україні в’ють свої гнізда під стріхами хат, під самою стелею в коморі чи стайні, під бантинами клунь — у господарських приміщеннях, поруч з людськими житлами. Руйнувати гніздо ластівки — великий гріх. 
«Хто в руки ластівку або її яйце візьме, у того обличчя вкриється ластовинням» — так матері лякають своїх дітей, щоб вони не турбували ластівок у їх гніздах.*

(* У нас на Україні живе три види ластівок: сільська ластівка, міська ластівка і берегова ластівка або щурик. Сільська ластівка переважно гніздиться в селах, міська — в містах, а щурик в’є своє гніздо в нірках, які він сам і риє на стрімких берегах наших рік та озер. Зимують усі три види ластівок у центральній Африці.)

 

Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха. Малюнок Сергія Іванова

 

Городники «під Явдоху» сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Якщо розтає сніг і на вулицях стоять калюжі, то пасічники вірять, що вони матимуть так багато меду, як води.
Господарі вгадують урожай: якщо вітер у цей день віє з заходу або з півдня — буде врожай на збіжжя; якщо ж зі сходу або півночі, то буде посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день соняшний — уродить пшениця, якщо день понурий і небо захмарене — буде врожай на просо і гречку. Теплий соняшний день віщує врожай льону. Якщо зранку соняшно, то ранні посіви будуть урожайні; сонце в обід — можна надіятися на середні посіви, а якщо цілий день небо захмарене і сонце визиратиме тільки над вечір — пізні посіви будуть урожайні.
Якщо в цей день хуртовина, то селяни кажуть: «Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!»
В цей день, ранком, перед сходом сонця дівки-чарівниці заклинали колись ворогів:  «щоб на дорозі не стояли та мене — хрещеную, нарожденную рабу Божу Оксану* — добрим словом поминали!» (*Кожна з дівчат вставляє своє ім’я.)
Садівники зрізують сухе верховіття фруктових дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.

Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха. Малюнок Сергія Іванова

 

У другу неділю Великого посту спостерігають погоду: як вона в цей день тиха і ясна, то така й весна буде в цьому році.

Весняне рівнодення, як відомо, припадає на березень місяць — на 21-ше число за новим стилем. Цілком ймовірно, що саме з цієї причини аж до ХV-го століття на Україні, березень вважався першим місяцем громадського року*.

(* В Україні день 1-го січня, як громадський новий рік, був уведений у 1700 році, а церковним (схід. церкви) новим роком залишається ще я досі 1-ше вересня — місяць осіннього рівнодення (23 вересня). В XVI і XVII вв. рік починався з вересня місяця.)

З цієї ж причини березень-місяць був особливим, священним у багатьох народів світу. Так індійці на початку березня святкували мале свято богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення. У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жреці оплакували Аттіса — символ сонця, що поверталося на весну. На другий день після оплакування Аттіса римляни зустрічали весняний поворот сонця всенароднім радісним святом.

В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який був для стародавніх єгиптян нічим іншим, як сонцем, що було безсиле взимку, а на весні знов діставало свою потугу. В цьому ж місяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла звичайно сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західньої Европи за середньовіччя.
Як свідчить Плутарх, в Атенах теж у березні було свято «Вітконошення» — населення носило по майданах міста пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він в’яжеться там з весільними обрядами.

У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а у персів було в цім місяці свято новоліття. У чехів і частково у німців перше число березня вважалося початком весни і першим днем світобудови.

Нарешті, весняні свята поганського походження, що відзначали зв’язок навколишньої природи з життям людини, в’язалися з обрядами, метою яких було прогнати мертвущу зиму, тобто смерть. Подібні обряди були поширені не тільки у нас на Україні, але знали їх і балтійські слов’яни, а також у багатьох місцевостях — німці.

У скандінавських народів, особливо у стародавніх шведів, за часів поганства на початку весни — теж у березні-місяці — було велике свято. Це свято супроводжувалося жертвоприносинами, масовими іграми та торгами протягом цілого тижня.

У персів та у стародавніх слов’ян за часів поганства був звичай влаштовувати урочистий обід — «тризну» — на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало. Таке свято ще й досі зберігається у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно проходить під знаком ослаблої зими і воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, що в’ється по парканах і шукає собі поживи.

Білоруси і литовці ще й досі на весні, здається, в березні-місяці несуть страву на могили своїх покійних предків і там обідають — справляють тризну на честь цих предків, але вже не оспівують кінця зими і не палять солом’яного опудала.
В Україні така тризна — обід на гробах — теж відбувається і досі, і теж на весні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами. Цей обід проходить теж без ритуальних співів і без палення солом’яного опудала.
Щодо назви першого весняного місяця, то у сучасній українській літературній мові вживається слово березень. Про походження цієї назви не тяжко догадатися; походить вона, очевидно, від береза*, назви дерева, яке в цьому місяці починає «вбиратися в сережки» — цвісти. (* В Україні росте три види берези: біла або бородавчаста береза, пухнаста і на болотах Полісся — берізка.)

Хто, де і коли вперше вжив цю назву — не відомо, але — оскільки ми знаємо — у фольклорних матеріалах слово «березень» вживається рідко та й то в найновіших записках, як ось: «Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба урожай», «Березень сухий, а мокрий май — буде каша й коравай».
Значно частіше в українській народній творчості зустрічається назва «март» або «марець», як ось: «Буває март за всіх варт», «В марець ще змерзне старець», «Білий, як в марці сніг», «Згинув, як марцевий сніг». Якщо в березні-місяці часто міняється погода: то дощ, сніг, вітер, то знову сонце і тихо — наші селяни кажуть, що це мартові планети.
Проте слова «март» і «марець» зовсім не слов’янського походження; це латинський «Марс» — бог війни, якому цей місяць був присвячений.


За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 1. "Українське видавництво", 1958, стор. 165 - 169. 

 


* * *

 

Василь Скуратівський

ЯКА ЯВДОХА, ТАКЕ Й ЛІТО

(з книги "Дідух")

Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха. Малюнок Івана Литвина

 

За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії припадає на 14 березня.
 
Не всім, очевидно, відомо, що за старим стилем, а він відстає на 13 днів од нового, це першопочаток весняного місяця.

Наші пращури пов'язували з ним новолітування, оскільки у березні починається весняне рівнодення. Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.

До речі, подібне явище спостерігаємо і в більшості давніх народів. Так, на Близькому Сході і досі в березні святкують Новий рік. На його честь городяни влаштовували «вітконошення», тобто зносили на майдани пальмове листя. 

Ідентичні обряди були у балтійських та скандинавських народів. Так, шведи у ці дні влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги. 

Єгиптяни влаштовували похорон Озірісові — богові сонця. 

У Стародавньому Римі широко відзначали Кібелу, де жерці оплакували Аттіса — Сонце, що повертає на весну. 

Натомість індійці у березні святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення (у вересні) продовжували цю урочистість.

Подібні обрядодії за середньовіччя відбувалися і в країнах Західної Європи. У чехів і частково у німців Явдохи вважалися початком весни та першим днем світобудови. 

З цим періодом деінде пов'язана спільна обрядова Поминальна тризна, яка добре була відома персам та давнім слов'янам, зосібна нашим пращурам. 

Окрім поминків на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими — виготовляли солом'яне опудало і з ритуальними дійствами спалювали його (у поляків на сьомий день березня схоже опудало — Маржану — несли до річки і топили у воді).

Згодом подібні дійства — солом'яна лялька — перейшли і до купалівських свят, а тризна — поминання пращурів — до великодневих Проводів на гробках.

Таким чином, Явдохи офіційно утверджували перший день весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей день. 

Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, має обов'язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення (натомість ховрашок лишень перевернеться в кубельці). Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь». З цього часу вже готували збіжжя для ярої сівби. 

Але найкращим благовісником все-таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне тепло. Цих пташок у селах вельми любили й шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей:
— Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з'явиться ряба віспа...

Так люди оберігали цих дуже корисних птахів та їх гнізда од дитячих пустощів. В той час діти, які не бажали, аби їхнє обличчя рябіло веснянками, побачивши ластівку, обов'язково вигукували:
— Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! — і мерщій бігли вмиватися талою водою.

Старші жінки, запримітивши птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідаючи:
— Кріп сію, кріп сію! — і на тому місці, за повір'ям, мала неодмінно зійти ця знадоблива для господинь рослина.

Був і такий звичай: той, хто на Явдохи побачить ластівку, мав узяти в жменю землі й жбурнути в неї, побажавши:
— На тобі, ластівко, на гніздо, а людям — на добро! — для того, щоб якнайскоріше з ярим теплом приходила весна.

Зрештою, за птахами вгадували і погоду: «стеляться» ластівки по землі — скоро затепліє і, отже, можна буде сіяти овес, «бояться» землі, себто літають високо — ще утримається холод. 

При цьому мала значення й кількість птахів, бо ж «Одна ластівка весни не робить».

В арсеналі народної мудрості з Явдохами пов'язано безліч завбачень.

Городники вважали, якщо під Явдоху висіяти на розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом». 

 

Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха. Малюнок Сергія Іванова

 

Яку ж погоду віщує Явдоха?

 

Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.

Який вітер на Явдохи, такий буде і до Покрови.

Якщо на Явдохи вітер теплий — на мокре, вітер з півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє із заходу, то добре ловитиметься риба, а коли зі сходу — роїтимуться бджоли, з півдня — врожайний рік на хліб. 

Повний місяць з дощем — бути мокрому літові.

Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — розраховуй на пізній засів.

Якщо день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.

Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.


З днем преподобної мучениці Євдокії пов'язано і чимало влучних прислів'їв:

Явдоха з водою, а Юрій з травою.

Євдокія красна, то й весна красна.

На Явдохи води по боки.

Прийшла Євдокія — селянинові надія.

Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.

У Явдохи сила — весь поділ замочила.

Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!

Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.

Якщо курка на Явдоху нап’ється, то на Юра вівця напасеться.


Як бачимо, з весняною Явдохою пов'язано чи не найбільше народних завбачень та спостережень. Це цілком природно, адже «Один день весни цілий рік годує», а «Яка Явдоха, таке й літо».

За матеріалами: Василь Скуратівський.  Дідух. Свята українського народу. Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 67 – 69.

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«14 березня - "Явдохи" (народні традиції, звичаї та прикмети)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 красный/серый
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 красный/серый
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak