"Ой сивая та і зозуленька,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я
І Усі сади та і облітала
Щедрий вечір..."
"Ой, летіла стріла
З-за синього моря.
Ой, де ж вона впала?
На вдовинім полі..."(балада)
"Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому...."(українська народна пісня)
"Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагає.
На землі й на морі Миколай
Сохраняє од напасті,
Не дає од злих пропасти –
Святий Миколай."(Українська народна пісня)
"Ох" – українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.
"Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: "Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. "От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони й чують, але не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакати..." (З народного переказу)
"Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба, то жінка й посилає свого сина по хліб..." (З української народної казки)
"Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько.Ой вийди, вийди та не барися,
Моє серденько розвеселиться..."(українська народна пісня)
У збірочці пропонуються наступні історичні пісні:
"Та ой як крикнув же козак Сірко",
"Гей, та то ж не грім в степу гуркотає",
"Зажурилась Україна, бо нічим прожити",
"Годі, коню, в стайні спати",
"Ой в неділю рано усі дзвони дзвонять",
"Ой хотів же та пан Супрун".
"Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, −
Свого не цурайтесь..."(Тарас Шевченко)
"Колись дуже давно всі люди жили однакову кількість років, і кожен знав, коли він буде вмирати. Через це всі старі люди робилися дуже недбалими. Але якось бог пішов подивитися, як живуть люди. Прийшов він до нашого села і дивиться на роботу старого діда. Дід саме городив пліт з лободи. Питає бог..." (з легенди)
"... Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною."(З української легенди)
Читайте у цій ілюстрованій збірці широко відомі повчальні байки Євгена Гребінки: "Лебідь і Гуси", "Дядько на дзвіниці", "Сонце та Хмари", "Ведмежий суд", "Верша та Болото", "Віл", "Горобці та Вишня", "Рожа та Хміль", "Ячмінь", "Гай та Сокири", "Рибалка", "Будяк та Коноплиночка", "Соловей", "Школяр Денис", "Вовк і Огонь", "Пшениця", "Цап".
У збірочку увійшли наступні щедрівки та колядки: "Щедрик, щедрик, щедрівочка", "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Щедрівка" ("Понад річкою понад бистрою"), "Щедрик-ведрик", "Ой сивая тая зозуленька", "Нова радість стала", "Коляд, коляд, колядниця", "Коляди, коляди", "Діва Марія церкву строїла", "Ой там за горою".
"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."(Надія Кир’ян)
"Син спостерігав за стареньким батьком, котрий щодня багато трудився, а навесні взявся садити сад. Юнак підійшов до батька, поглянув на маленьку яблуньку, яку той старанно обкопував, і запитав: «Батьку, я бажаю тобі ще багато літ життя, але невже ти ще сподіваєшся їсти плоди із цієї яблуньки?»..." (з народної притчі)
"Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця - давай вони зерном ділитися. .." (З української народної казки)
За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії, у народі — святої Явдохи, припадає на 1 березня. Згідно з народною традицією, це перший день весни. Люди ретельно стежили за поведінкою тварин і птахів. Вважалося, що цього дня повертаються з вирію ластівки. Побачивши їх, діти брали у жменю землю, кидали їм услід і казали: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — щоб швидше весна приходила. Діти в ластовинні, побачивши вперше цю пташку, поспішали попрохати: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» «Ластівки вилітають — погоду обіцяють!» — каже народне прислів’я. Господарі, що вже думали про посіви, за поведінкою ластівок визначали погоду: «стеляться» ластівки над землею — можна вже сіяти овес; «бояться» ластівки землі — ще буде негода. При цьому мала значення й кількість ластівок, бо вважалося, що «одна ластівка ще весни (погоди) не робить».
1 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови. Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.
Маковія — одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 1 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом. Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках. Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.
