Більше...

7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці (народні традиції та звичаї)


7 КВІТНЯ - БЛАГОВІЩЕННЯ 

 

7 квітня, Благовіщення Пресвятої Богородиці, церковний календар, народні традиції, українські народні звичаї

 

Завантажити текст статті (txt.zip)

 

 

Тетяна Строкач

Благовіщення*

Навколо все цвіте і зеленіє - 
Благую вість отримала Марія.
-Ти станеш Матір'ю,- архангел їй 
                                                сказав,-
для сина Божого, Господь так побажав! 

Цей день весняний люди святкували, 
Цілющі проскурки у церкві купували, 
Щоб зберегти від бід усю родину... 
Слова молитви до небес так щиро линуть...

І звичаїв в народі є чимало:
На волю діти птахів випускали.
Дощу чекали, щоб жита родили.
А по погоді про весь рік судили.

Вдень Благовіщення Господь 
                                          благословляє
Всю землю на рясні щедрі врожаї.
А птах в цей день навіть гнізда не в'є... 
Весна господаркою справжньою стає!

*Вірш люб'язно надано автором.

 

 

 

Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.
В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули  весну.

На Благовіщення дівчата біля  церкви танцюють  перший весняний хоровід - "кривий танець". Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.

Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.

Існують наступні народні прикмети:

Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.

Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі буде.

Який цей день - такий і кінець місяця.

Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень - середня, якщо ясно ввечері - пізня.

Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.

Ніч проти Благовіщення: якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі - рік буде врожайний, якщо наполовину висохне - на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне - буде мокре літо.

Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.

Благовіщення без ластівок - холодна весна.

Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.

На Благовіщення гарна погода - гарний врожай.

Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.

Якщо на Благовіщення летить сніг - літо неврожайне.

Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.


За матеріалами: http://traditions.in.ua/

 

 

На відео: Благовіщення пресвятої Богородиці: історія та традиції свята (репортаж на каналі 1+1)

 

 

* * *

 

 

БЛАГОВІЩЕННЯ 

 

Син Божий втілився в утробі діви Марії в цей день. Про це Марію сповістив ангел. "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий",- сказав він.
До цього свята лелеки прилітають з вирію, відкривається земля, і з неї виповзають змії. В цей день не можна працювати і навіть птиці не в’ють свого гнізда.

7 квітня, Благовіщення Пресвятої Богородиці, церковний календар, народні традиції, українські народні звичаїДіва Марія живе в Назареті,
Доля її не примхлива, не кручена:
Є вже й обранець не лиш на прикметі - 
З Иосифом, царським нащадком, заручена.

Якось же мала подивування - 
Вість несподівано Ангел приніс їй:
"Вибрав Господь тебе для виконання 
Вищої - щонайсвятішої з місій.

Бог забажав так — і, значить, так треба,
Сумніви геть віджени й каяття:
Дух Святий зійде незримо на тебе,
І ти від нього народиш дитя."

Марії ж як повірити тій вісті,
Їй, звиклій, щоб усе трималось меж?
Тут Ангел їй: "Є в Юдиному місті 
У тебе родичка - там все збагнеш..."

Бездітна, літня вже Єлизавета
Лише пустити встигла за поріг,
Свою неждану гостю з Назарета,
Як Дух зійшов на неї, і до всіх    

Промовила: "Хотіла все життя
Дитину мати, втратила надію,
А щойно, як побачила Марію,
Відчула, що в мені живе дитя..."

Марія через певний час допалась,
Що народила сина та стара,
І трепетно до того готувалась,
Коли надійде і її пора...

Святкуєм Благовіщення, 
Як наших душ очищення, 
Щоб всім єством збагнуть 
Господню всемогуть.

Землі пробудженням це свято 
Вважає здавна наш народ,
І водять радісні дівчата 
Весняний перший хоровод.

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 34 - 35.

 

 

* * *

 

 

Олекса Воропай

БЛАГОВІЩЕННЯ

(з книги "Звичаї нашого народу")

 

7 квітня, Благовіщення Пресвятої Богородиці, церковний календар, народні традиції, українські народні звичаї

Благовіщення Пресвятої Богородиці святкується 7-го квітня за новим стилем (25-го березня - за старим стилем). Це велике свято, таке велике, що не можна працювати, навіть птиця не в’є свого гнізда в цей день.

«На Благовіщення і птиця гнізда не в’є».

«На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в’є».

«Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення».

«Ніяка птиця не в’є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».

«Якщо яка-небудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або в цей день зів’є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день, і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома».

Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, сонце виходячи з-за гір, грає.

«Благовіщення... уважається великим святом суворого, аскетичного характеру: все, що належить до зачинання, породу і т. д., обставлене річними суворими заборонами. Це — свято землі, супроти котрого наказується боязкий містицизм, щоб його чимсь не споганити, не порушити...»

Від Введіння до Благовіщення не можна порати землі, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю «і всяке дихання» або — як кажуть гуцули: «Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади...»

Ранком, коли ще в церкві правиться служба Божа, випускають пташок з неволі — «щоб співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив».

Випускати птиць в день Благовіщення вважалося честивим ділом. Колись люди (переважно міщани) спеціально купували пташок, щоб у цей день було що випускати на волю.

Прийшовши з церкви, господар випускає на волю, на сонце всіх тварин, навіть пса й кота вигонить на подвір’я — «щоб чули весну і самі про себе дбали».

«Господар виганяє весь свій інвентар — худобу, дріб, бджіл і навіть пса на сонце, на волю, щоб чули весну і самі на себе старалися...»

Якщо весна пізня, холодна, і в день Теплого Олексія пасічник не виставив на пасіку бджіл, то в день Благовіщення він виставляє вулики на пасіку при будь-якій погоді.

У церкві в цей день святять проскури. Годуючи бджіл, пасічник висипає в мед потерту на порошок благовіщенську проскуру — «щоб бджоли роїлися».

Товчену на порошок благовіщенську проскуру змішують з землею і сіють по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала».

Благовіщенську проскуру заривають у землю — «щоб град посіву не побив».

Хворому на пропасницю дають благовіщенську проскуру, як ліки.

Благовіщенська проскура і стрітенська вода — цілющі, а тому їх зберігають на божнику поміж святими образами. 

Щука-риба, зловлена і зварена на Благовіщення, має чародійну силу, бож це «благовіщенська щука». В кормовий мед пасічник висипає на порох потерту голову благовіщенської щуки, висушені й потерті на порошок мурашки і перець — «щоб бджоли були зубаті, як щука, працьовиті, як мурашки, і сердиті, як перець».

«...У нашому селі був пасічник, дід Гордій; він, бувало, як виставить колоду бджіл то вкладе у вічко вулика череп благовіщенської щуки, щоб бджола пролазила поміж зубами: «Така бджола, — казав Гордій, — буде зубата і не дасть себе в обиду».

«Різні повірки, магічні акти, ворожіння зв’язані з сею основною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя».

В цей день рано-вранці молодиці йдуть в ліс, трясуть березу і збирають насіння, вірячи, що з нього виросте розсада капусти.

Господині до схід-сонця сіють розсаду — «щоб капуста рано поспіла і головата була».

Не можна рукою торкатися до бурякового насіння, бо виросте з нього редька. Не можна брати курячого яйця в руки, бо вилупиться курча з двома головами.

Якщо хтось бажає мати шапку-невидимку, то повинен взяти в цей день вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини і закопати їх разом з головою вужа на покуті. До Великодня ці горошини проростуть; їх треба вирвати і піти з ними до церкви. Там ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, а його ніхто не бачить, бо то шапка-невидимка. Треба підкрастись і схопити ту шапку. Дідько буде викупляти її, даватиме великі гроші, але брати не слід,  «бож звісно: дідькові гроші — черепки».

Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо «від благовісного теляти добра не ждати». Благовісне яйце під квочку не кладуть.

Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...

«Як знайдеш у цей день ряст*, то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!».


(*Ряст — багаторічна трав’яниста рослина з підземною бульбою, з подвійно трійчастим листям; квіти зібрані в гронах. В Україні відомі 7 видів рясту, а найпоширеніший в наших лісах ряст порожнистий. Квітки цього виду пурпурові або білі.)

«Топтати ряст» — жити, «не топтати рясту» — вмерти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», кажуть про кволого чоловіка, що має скоро вмерти. «Недовго з того часу стара ряст топтала через тиждень чи що і вмерла».

Те саме кажуть і про сон-траву: «Дай, Боже, діждати, сон-траву* топтати!»

(*Сон-трава або сон. Багаторічна трав’яниста рослина, з кореневищем і прикореневими листками. На Україні відомо 6 видів, в тому числі «сон український». Квіти українського сону фіалкові або червонувато-фіалкові, ззовні пухнасті. )

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту*, то це знак, що цього літа вона заміж піде. «Первоцвіт — віщун дівочого весілля». Це — чародійна квітка, і про неї скрізь, по всьому світі розповідають багато казок, легенд та переказів. (*Первоцвіт (Primula veris L.). Легенди про цю квітку надруковані в журналі «Нові дні» за квітень 1952  р. — О. Воропай «Квіти». Тут лише згадаємо, що квітка ця в Баварії (Німеччина) теж віщує дівчатам весілля; іноді цю квітку там називають «Heiratsschlüssel». У Швайцарії, навпаки, первоцвіт — це квітка «Verschmähter Lieb  — «Відкинуте кохання».)

Проліски*— символ надії, щастя, молодої краси. «Як знайдеш пролісок на Благовіщення, зірви й поклади в пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!», вийми з пазухи і поклади під святими образами на щастя».

*Пролісок  - род. лілійних. Трав’яниста рослина з підземною цибулькою; квіти сині, п’ятипелюсткові, своїм виглядом нагадують зірки.)

«На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної води, поклади пролісок і вмийся — на красу».

На Благовіщення дівчата виводять по обіді, коло церкви перший весняний хоровід: «Кривий танець». Побравшися за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілочками, застромленими в землю, і співають:

Ми кривого танцю йдемо,
Кінця йому не знайдемо, —
То в гору, то в долину,
То в ружу, то в калину...
...А ми кривому танцю 
Не виведемо кінця,
Його треба вести,
Як віночок плести...

Виспівуючи ці слова, дівчата плетуться в танці одна поміж одною. Потім, знову побравшися за руки, йдуть хороводом і співають:

Дівки-чарівниці терем будували,
Терем будували, вікон не виймали,
Щоб не вилетів сивий соколонько 
Та щоб не виніс дівочої краси,
Дівочої краси, весняної роси...

Наприкінці хороводу дівчата ніби розмовляють з весною:

Вже ж весна воскресла, —
Що ж ти нам принесла?
— Принесла вам росу,
Дівочую красу!

«Кривий танець» — це не тільки зустріч, вірніше, привітання весни — це ще й символ пробудженої життєвої енергії.

До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права. «Кривим танцем» дівчата ніби кажуть весні: «Добридень».

 

На цей день існує багато прикмет:

Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то буде добрий врожай не збіжжя.

Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.

Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне. 

Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.

Якщо ранком на Благовіщення туман, то це віщує розлив ріки Бугу або повінь взагалі.

«До Благовіщення зими не кляни!» — бо, мовляв, вона ще може вернутись.

«До Благовіщення кам’яна зима!»

За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 1. "Українське видавництво", 1958, стор. 195 - 200. 

 

* * *

 

 

Василь Скуратівський

НА БЛАГОВІЩЕННЯ ЗИМИ НЕ ЛАЙ

(з книги "Дідух. Свята українського народу")
 


7 квітня, Благовіщення Пресвятої Богородиці, церковний календар, народні традиції, українські народні звичаїСучасникам, особливо молоді, обряд, пов'язаний з топтанням рясту, майже невідомий, хоча в давнину, принаймні ще в 20-х роках нинішнього століття, він був у вжиткові майже на всьому терені України і користувався великою популярністю. 

Нині ж од цього дійства збереглися лише крилаті афоризми: 

«Йому вже не топтати рясту», 

«Він уже відтоптав свій ряст». 

Так кажуть, як ви здогадуєтеся, про людей безнадійно хворих.

Отож давайте пригадаємо цей забутий, але дуже цікавий звичай нашого народу..

Напровесні, коли береги річок та луки рясніли першими весняними квітами, в тому числі й рястом, пролісками, первоцвітом та сон-травою, люди, насамперед хворі й літні, відшукували кущики і, роззувшись, босоніж топтали їх, приказуючи:

Топчу, топчу ряст, ряст, 
Дай, Боже, діждати, 
І на той рік топтати!

Не пропускали цієї нагоди діти та молодь. Зібравшись у гурти, вони йшли в поле шукати ряст. Віднайшовши зеленаві кущики, ставали купками і, пританцьовуючи, декламували:

Топчу, топчу ряст, ряст, 
Бог здоров'я дасть, дасть. 
Іще буду топтати, 
Щоб на той рік діждати!


Коли ж натрапляли на сон-траву, бо ряст не всюди ріс, то казали:

Дай, Боже, діждати, 
Сон-траву топтати!

Дівчата, йдучи в цей день по воду, шукали квіточки первоцвіту: це, начебто, віщувало, що нинішнього року обов'язково прийдуть свати. 

Зірвану квіточку треба було покласти за пазуху й тримати там до Великодня, коли вперше проспівають «Христос воскрес!». Після цього її клали за образи— «на щастя».

Ці та подібні їм дійства безпосередньо пов'язані з Благовіщенням Пресвятої Богородиці, яке припадало на 7 квітня. Це одне з найбільших весняних свят. 

Селяни з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, «що Бог у цей день благословляє всі рослини», а відтак було за великий гріх братися за будь яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок, «бо неодмінно відріже ніжку своїй дитині».

Старі люди говорять, що навіть птиця на Благовіщення не в'є собі гнізда. 

Існує повір'я — зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в чужі, «що колись на свято вила гнізда і Бог відібрав їй пам'ять». 

Натомість у деяких регіонах вважали, що тільки один птах — горобець лагодить гніздо, «оскільки не знає такого свята, бо він, бач, бусурманин поміж птицями». 

Більше того, старі люди вірили, що все народжене у цей день має гандж: «Від благовісного теляти добра не ждати», а «знесене яйце обов'язково буде бовтливе...»

З Благовіщенням пов'язане й інше повір'я: у цей день чорногуз мусить обов'язково знести бодай одне яйце. 

Проте господарі намагалися не брати яєць з кубел домашньої птиці, вірили, якщо доторкнутися до них рукою, то вилуплюватимуться курчата з двома головами. 

Крім того, якщо корова чи вівця приносили приплід на Благовіщення, то деякі селяни одразу ж різали їх, «бо з таких добра не ждати».

Вважається великим гріхом позичати в цей день вогонь; а щоб град обійшов стороною під час жнив, то треба на Благовіщення — так вважали поліщуки — закопати в кінці посіву проскурку, яку спеціально освячували в церкві. 

Благовіщенська проскурка вважалася такою ж помічною, як і йорданська вода: здебільшого її змішували з землею й висівали на чотирьох кутках ниви, «щоб обминала дощова хмара, і град не побив посіву», а ворожки давали хворим від пропасниці.

На Закарпатті юнки розплітали до схід сонця волосся, оббігали довкіл оселі й тричі замітали хатню долівку. Сміття разом з віником викидали до потічка і, набравши води у відерце, несли до того місця, де мали садити капусту, яка після цього не слизнітиме (до речі, на Слобожанщині під цю пору повинна бути висадженою в грунт розсада).

Здавна в Україні, особливо у містах, був звичай випускати на Благовіщення пташок. Городяни спеціально для такої оказії купляли кліточки з пернатими і, повернувшись з церковної відправи, випускали на волю «менших братів», а селяни виганяли з хат котів, спускали з ланцюгів псів й виганяли з хлівів худобу, «щоб чули весну й самі про себе дбали».

Особливі надії з цим святом пов'язували й пасічники. Дехто розмішував з медом проскурку й підгодовував бджіл, «щоб зубастими були», інші до медової соті добавляли червоний перець і ставили на льотки вовчі пащі — «бджола, котра пролізе через неї, зуміє відгризтися від чужаків» — або ж розстеляли перед вуликом червону тканину— «най зляться на напасників».

Щоб корови давали багато молока, ввечері напередодні Благовіщення господині наповнювали відра й дійниці водою, а щоб відьми не доїли їх, обсівали хлів маком-самосієм, спалювали старі постоли чи капелюхи й попелом підгодовували корів. 

Дехто не впускав до своїх осель чужих жінок і дівчат, «щоб не принесли лиха».

Масові хороводи звичайно починали на Великдень. Але перший зачинок годилося зробити на Благовіщення. Дівчата виходили на леваду й вигукували:

Вже ж весна воскресла,— 
Що ж те нам принесла?
— Принесла вам росу, 
Дівоцьку красу!


Селяни вважали, що від Введення до Благовіщення «земля відпочиває та сили набирається». Тому на Гуцульщині у більшості випадків припиняли усі роботи на землі, бо гуцули вважали, що «Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала на землі».

З цим, очевидно, пов'язаний ще один обряд, який у народі називали Вдовиним плугом. Ця високогуманна форма суспільних взаємин засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність стосунків серед простого народу. 

Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря.

Виконували цю нагальну й важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.

Як бачимо, з Благовіщенням — одним з найзнаменніших весняних свят, пов'язано безліч обрядодій, що зберегли чимало загадкового від дохристиянських вірувань. Одну з таких зафіксував свого часу П. Чубинський.

Якщо хтось бажав мати шапку-невидимку, то повинен у цей день спіймати вужа, відрубати йому голову і разом з трьома горошинами закопати на покуті. До Великодня зернята мають прорости. Вирвавши зело, з ним треба піти до церкви. У цей час у храмі ходитиме дідько в золотій шапці-невидимці, але його ніхто не бачить. Отже, потрібно зненацька підійти і схопити ту шапку. Дідько даватиме за неї великі гроші, та брати їх не годиться, «бо ж звісно: дідькові гроші — череп'я».

Зважаючи на розмаїття давніх вірувань, М. Грушевський вважав, що Благовіщення — це «свято землі, супроти котрого наказується боязкий містицизм, щоб його чимось не споганити, не порушити», а тому всілякі «повірки, магічні акти, ворожіння зв'язані з сею основною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя».

Саме цій ідеї підпорядковані давні вірування та обряди, її підтверджують й іменні прислів'я:

«На Благовіщення весна зиму остаточно переборола» чи «Богослов зиму руйнує». 

Саме тому селяни уважно стежили і за погодою.

Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.

Гарна погода — гарний врожай.

Якщо на Благовіщення лежить сніг — літо неврожайне.

На Благовіщення птиця гнізда в'є.

Благовіщення без ластівок — холодна весна.

На Благовіщення чорногуз прилітає і ведмідь встає.

Коли на Благовіщення дощ, то вродиться жито й гриби, а коли мороз — огірки.

Якщо посіяти напередодні Благовіщення горох,— буде рясний і помічний.

Коли досвіт на Благовіщення без вітру й тепла,— буде гарний врожай.

«Бог,— казали селяни,— у цей день благословляє рослини, і все починає рости». 

Та все ж застережливі хлібороби нагадували: «На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай».

За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 85 - 88.

 

 Дивіться також на "Малій Сторінці" розповідь про церковне значення свята:

7 квітня, Благовіщення Пресвятої Богородиці. Церковний календар
Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці - одне з 12 основних свят церковного календаря. Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається постійною - 7 квітня (25 березня - за старим стилем). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 25 грудня (за старим стилем), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці (народні традиції та звичаї)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті