9 БЕРЕЗНЯ — «СОРОК СВЯТИХ»,
ДЕНЬ ВЕЛИКОМУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХ,
ДЕНЬ СОРОКА СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ,
ДЕНЬ УСІХ СВЯТИХ,
У НАРОДІ — «СОРОКИ»
до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 22 березня)
9 березня вшановуємо пам'ять сорока святих мучеників. Сорок святих мучеників севастійських — це була найкраща дружина у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих, хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов'язані любов'ю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської.
Римський воєначальник Агрікола зажадав від 40-а святих молодих воїнів з Каппадокії (нині Туреччина) жертву язичницьким богам. Після відмови римські воїни увечері роздягнули воїнів і загнали до вкритого кригою озеро. На березі в той час постійно розігрівали лазню для тих, хто відступництвом захотів би врятувати своє життя. На ранок один з воїнів не витримав, але як тільки забіг до лазні, то відразу помер. Однак мучеників все-таки стало сорок. Один римський вояк бачив видіння, як ангели несли 39 прегарних вінків для мучеників. Тоді він навернувся до Христа і, знявши одежу, пішов на лід. Усі вояки у великих муках померли. Пам’ять 40 Мучеників належить до кола найшанованіших свят. У день їх пам’яті полегшується строгість Великого Посту, у православній церкві звершується Літургія передосвячених дарів.
Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок. У різних регіонах України їх іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки». Вірили, що саме на Сорок Святих з вирію повертаються пернаті — сорок різних порід. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. За бажанням обливали печиво медом чи цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали. У різних регіонах печивом розпоряджалися по-різному: в одних випадках його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувалися.
Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Малюки з "пташками" бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну, птахів з вирію:
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
* * *
Ой чом ти буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?
На Півдні сороки-калачики розвішували на кілках тинів, щоб уранці почастувати тільних корів, чекаючи від них після цього доброго приплоду. Діти, взявши свої «сороки» чи вареники, часто бігли на баштан і вмовляли його дати добрий урожай: «Хай на кожній огудині зав’яжеться по сорок гарбузів, кавунів і диньок!».
У цей день дівчата варили сорок вареників і частували хлопців, щоб мороз любистку не побив — найшанованіше дівчатами зілля. Відваром із цієї рослини миють волосся — аромат причаровує хлопців. Школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку.
Цього дня у церкві баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів. Хто на це свято працюватиме, тому зробиться 40 болячок. У деяких місцевостях України існувало таке правило: до середини березня ніхто з чоловіків по п’ятницях не працював в полі, а жінки не прали. Якщо чоловік буде що-небудь робити волами, то або віл несподівано паде, або в самого селянина всохне рука чи нога. Всю іншу роботу виконувати не заборонялося, в тому числі й по п’ятницях.
У цей день, а також на Явдохи й на теплого Олексу люди закликали весну. Батьки робили дітям дерев'яні іграшки-ластівки, які діти носили з хати до хати, прославляючи й закликаючи весну. Господині ж виходили зі шматком нового полотна в поле, ставали обличчям до сходу та пропонували весні цю «обнову». Потім традиція вимагала розстелити це полотно на землі, покласти зверху святковий хліб і так усе залишити, піти додому. Вважалося, що ці магічні дії забезпечують добрий урожай льону й конопель. Закликанням весни й символічним спаленням зими-смерті завершується період виглядання весни.
На малюнку: картина Сергія Васильковського "Весна в Україні" (1883).
9 березня у народі спостерігали за погодою і прогнозували майбутнє:
Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав.
Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо навпаки – бути морозу 40 днів.
Якщо на Сорок святих буде мороз, і сніг розтане від сонця, то буде врожай на кавуни, а якщо морозу не буде, сніг розтане від туману, то кавунів не буде.
Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку.
Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай.
Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла.
22 березня синиця заспівала – тепло ворожить.
«На Сорок святих погода — на гречку буде врода».
«Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається».
Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені, влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та погідною.
За матеріалами: http://apostol12.at.ua/, http://rivne1.tv/
Олекса Воропай
«СОРОК СВЯТИХ»
(з книги "Звичаї нашого народу")
«Сорок Святих Мучеників» відзначається 9-го березня. Цього дня сорока Святих Мучеників сорока кладе на своє гніздо сорок прутиків, прилітає з вирію сорок жайворонків, господині печуть сорок кренделів з медом у формі птичок і роздають їх дітям — «щоб птиця водилася».
«...На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок «птичок», розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися».
На Переяславщині в цей день дівчата варили сорок вареників з сиром і частували хлопців — «щоб мороз любисток* не побив».
(Любисток (Levisticum officinale) — рослина з родини окружкових. Часто згадується в українських народних піснях та переказах, колись уживався в народній медицині та чарах. Любисток плекається в квітниках по всій Україні.)
Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. «Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима бо вже з сили вибивається».
Якщо весна рання, то селяни починають сіяти горох. В народних оповіданнях про це існує протиріччя: одні кажуть, що хто сіє горох на Сорок Святих, тому вродить по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині, а другі твердять, що, навпаки, гріх сіяти в цей день, бо свято.
На Харківщині з давніх-давен розповідають таку легенду:
«Сіяв чоловік горох у полі на Сорок Святих. Іде дорогою сорок чоловік і кажуть йому:
— Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Сьогодні ж свято, сорок Святих Мучеників!
— Нехай мені Бог простить, — каже селянин, — бо я забувся, що сьогодні празник!
— Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!
Діждався чоловік врожаю і бачить, що справді горох уродив так добре, як пророчили оті прохожі люди.
На другий рік селянин знову виїхав сіяти горох на Сорок Святих. Знов іде дорогою сорок чоловік, і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято.
— Е-е, розкажіть дідові своєму, а не мені. Я торік сіяв у цей день, і вродило мені по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!
А ті подорожні розсердились та й кажуть:
— Вродить тобі по сорок болячок на тілі, як ти такий!
Тільки вони це сказали, як чоловіка того геть болячками обкидало. Ледве додому доїхав ...»
На Київщині ця легенда розповідається дещо інакше:
«Одного разу святий Петро йшов полем і бачить, що сіє чоловік горох. Діло було на Сорок Святих. Петро підходить до того чоловіка і каже:
— Сьогодні ж празник, Сорок Святих, чого ж ти горох сієш?!
— Прости, святий Петре, — каже чоловік, — я забувся, що сьогодні гріх сіяти.
— Бог простить! — сказав святий Петро і зник.
Діждався той чоловік урожаю та аж за голову взявся з радости: по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині. Намолотив сорок мішків гороху, як золота.
Діждався селянин другого року і думає: «Торік я сіяв на Сорок Святих і зібрав сорок мішків гороху. Посію на Сорок Святих і в цьому році.»
Тільки почав сіяти — трапилося лихо: болячки руки обсіли, не може жменю зерна взяти.
Глянув на ноги, і на ногах болячки; лапнув за спину, і там болячки...
Тоді той чоловік догадався, що це кара за гріх. Скинув шапку, перехрестився та й каже: «Прости, святий Петре, та болячки зніми»!».
«На Сорок Святих сорока іменинниця», — кажуть наші селяни. Скажемо і ми кілька слів про цю іменинницю.
Сорока своїм виглядом і своїм характером вже давно звернула на себе увагу наших селян. Вони нагородили її епітетом «хитра» і створили про неї багато казок, прислів’їв, приповідок і загадок.
Живе сорока у близькому сусідстві з людьми. Своє велике, міцно збудоване з дрібного гілля гніздо сорока в’є на високих деревах, що ростуть окремо в садах, гаях та парках. Великих лісів вона не любить, не любить і голого степу; але охоче гніздиться у вузьких лісових смугах південних степів.
Сорока, як і її близька родичка ворона, на зиму не відлітає, а живе постійно в тій місцевості, де народилася. З цього приводу є приповідка: «Живи з сороками, з воронами, що в вирій не летять!» — мовляв, з тими, що по світі блукають, не знайся.
Якщо люди сороку не ганяють, гніздо її не руйнують, то вона постійно вештається в господарстві, біля якого поселилася. Її можна бачити здебільшого на плоті (згадаймо прислів’я: «Сорока на плоті!»), бо на землі сидіти вона не любить.
Існує чимало українських народних приповідок, де в тій чи іншій формі згадується про сороку і пліт. Наприклад:
«Живе так, як сорока на плоті — хто йде, сполохне»,
«Розживемось, як сорока на лозі, а тінь на воді»,
«Вертишся, як сорока на тину»,
«Пише, як сорока по тину лапою»,
«Одна сорока з плота, а десять на пліт»,
«Примостився, як сорока на колу».
Сорока ще любить сидіти в старих зарослях сливи або терену; там вона, ймовірно, знаходить для себе багату поживу, а звідси й прислів’я: «Сидить, як сорока в сливах!»
Одна з особливостей сороки — це її пристрасть до блискучих речей і схильність красти ці речі. Звідси й прислів’я:
«Гляди, бо сороки вкрадуть!» Так кажуть тій особі, що забагато чепуриться.
Про бідність у господарстві приповідка каже: «На голу кістку і сорока не впаде!»
Трапляється, що сорока краде кістку у пса і шукає в ній поживи; звідси приповідка: «Заглядає, як сорока в кістку».
Якщо хто-небудь каже щось і не доказує або робить і не доробляє, то в такому випадку кажуть: «Загубила сорока хвіст!» Зовнішність і характер сороки широко згадуються в народній творчості.
«Е, ще сорока не побіліла!» — мовляв, цього тобі зробити не вдасться. Так кажуть тій особі, що безпідставно нахваляється зробити якусь прикрість.
«Іще сорока не побіліла, щоб жінка чоловіка била!» або «Отоді жінка буде старша, як сорока побіліє!»
«Чи одна сорока білобока?»
«Краще сороці без хвоста літати, ніж письменному вміти читати та не вміти писати».
«Сорока на хвості принесла!» — кажуть про чутку.
«Сорока летить, а собака на хвості сидить!» — так, жартуючи, кажуть про жінок, які люблять говорити нісенітниці.
«Жінки, як сороки!» — мовляв, говорять забагато.
«Ніхто сороці з-під хвоста не впав!».
«Не роззявляй рота, бо сорока влетить!» або «Роззявив рот — сорока б му влетіла!».
«Сорока скреготала — гості казала!» або «Сорока скрегоче — гості каже!» або ще «Сорока скрегоче — гості будуть!» — так жартом кажуть, зустрічаючи несподіваних гостей.
«Нема води, бо сороки колодязь перевернули».
«Не хоче? — Хай з’їсть сороче!» (ймовірно, яйце).
«Уроки на сороки, а пристріти на їх діти» або «Уроки на сороки та на бабині діти!» або ще «Пху, гасу! уроки на сороки, а помисли на коромислі!» — так примовляють від «поганого ока», щоб хтось не зурочив.
Загадки про сороку:
«Чорне, як крук, біле, як сніг, просте, як стріла, криве, як коса».
«Чин-жирочка невеличка, а пиндик отакий!» — іншими словами, сама птиця невеличка, а хвіст довгий.
«Скунда скаче, а ринда риє!» — сорока скаче, а свиня риє.
Сорока і ворона належать до однієї родини. Способом життя і вдачею ці птахи подібні між собою: живуть вони поблизу людських осель, не ворогують, а взимку навіть разом здобувають собі поживу.
В українському фольклорі про сороку і ворону є казки, приказки і дитячі приповістки.
Наприклад:
«Ворона влітку, хоч і добре запопаде на спожиток, то все кричить: Гайно! Гайно! А взимку, як живитись уже нічим, то вже хоч і нікчемне попаде, хоч кизяк мерзлий, усе кричить: «Харч! Харч! або: «Ка-алач! Ка-алач! А сорока цехлить коло неї та все питає: «Чи кисле? Чи кисле?...»
«На кого ворони, на того й сороки!».
«Сорока сороці, ворона вороні... і піде чутка по селі».
«Сокира, мотика, топірець — сорока, ворона, горобець!»
«З сороки почали, а на ворони перевели!»
«Сорока, ворона, на припічку сиділа, діткам кашку варила, ополоником мішала, діток годувала: цьому дам і цьому дам, і цьому дам, і цьому дам... а цьому не дам, бо цей бицман дров не рубав, води не носив, хати не палив — шуги, шуги... полетіли, на голову сіли!» (Так примовляють, бавлячися з дитиною.)
Усі вище наведені приповідки читач може знайти у Матвія Номиса: «Украінські приказки, прислів’я і таке інше».
За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 1. "Українське видавництво", 1958, стор. 171 – 176.
Більше про українські народні традиції на нашому сайті:
