Вперше збірку творів Тараса Григоровича Шевченка, укладену цілковито для дітей, було видано в Україні у 1891 році, під назвою «Кобзар: книга для дітей». Це видання з’явилося у Львові, завдяки зусиллям Руського товариства педагогів. З того часу видання текстів Тараса Шевченка для читачів-дітей стало хорошою традицією, що продовжується і нині.
Твори поета можна побачити як в окремих виданнях, так і у різноманітних збірках та хрестоматіях. Вірші Шевченка у цих книгах мають сприяти розвитку естетичної свідомості дитини, формуванню її світогляду.
Для маленьких читачів здебільшого укладаються окремі ілюстровані видання, де уривки із віршів Шевченка містять чудові описи чарівної української природи. Це, наприклад, «Тече вода з-під явора», «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя» та інші. Для дітей середнього шкільного віку зазвичай добираються уривки з поем, невеликі збірки віршів поета, прикрашені яскравими ілюстраціями. Ці видання знайомлять учнів з життям Тараса Шевченка у дитячі та юнацькі роки, показують тяжку долю селян України того часу, передають власні почуття автора, глибокі і хвилюючі. Серед таких творів можна назвати вірші «Мені тринадцятий минало», «Сон» «На панщині пшеницю жала», «Якби ви знали, паничі», «І золотої й дорогої», «Заповіт», «І виріс я на чужині», «Сонце заходить, гори чорніють».
Читачі старшого шкільного віку, вивчаючи творчість поета, вже напевно можуть оцінити багатогранність мотивів і жанрів літературної спадщини Тараса Шевченка, зрозуміти ключові риси його світосприйняття. Часто у виданнях творів Кобзаря, призначених для старших школярів, розміщують ілюстрації гравюр та картин Шевченка, що ще більше підкреслює мистецьку красу його творчості.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Абетковий покажчик творів Тараса Шевченка, розміщених на "Малій Сторінці":
Щоб швидко знайти на нашому сайті твір Тараса Григоровича Шевченка, скористайтесь абетковим покажчиком, де посилання на вірші та поеми Кобзаря розміщені у порядку "від А до Я".
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
На відео: діти різних країн світу читають вірші Тараса Шевченка зі збірки Кобзаря. Шевченкове слово звучить з уст його наймолодших читачів – 130 українських діток з 24 країн світу віком до 7 років:
Читайте далі добірку віршів Шевченка, вибрані з його знаменитої збірки "Кобзар":
"Мій Боже милий, знову лихо!..", "Дивлюся, аж світає", "Доля", "За сонцем хмаронька пливе", "Заповіт", "І вам слава, сині гори", "І день іде, і ніч іде", "І досі сниться: під горою", "Іду я тихою ходою", "І небо невмите, і заспані хвилі", "Мені однаково, чи буду", "Минають дні, минають ночі", "Мій Боже милий, знову лихо", "Над Дніпровою сагóю", "Нащо мені женитися?", "Ой діброво - темний гаю", "Ой маю, маю я оченята", "Ой стрічечка до стрічечки", "Ой, три шляхи широкії", "Садок вишневий коло хати", "Село - і серце одпочине", "Сон" ("Нa панщині пшеницю жала"), "Сонце заходить, гори чорніють", "Тече вода з-під явора", "Учітеся, брати мої!".
|
Тарас Шевченко
І ВАМ СЛАВА, СИНІ ГОРИ...
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(1845, Переяслав)
(Уривок з поеми "Кавказ")
* * *
МІЙ БОЖЕ МИЛИЙ, ЗНОВУ ЛИХО!..
Мій Боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчані,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.
* * *
МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ...
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
* * *
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.
* * *
САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
З циклу віршів "В казематі".
Датовано 30 травня 1847 року.
|
|
* * *
|
ІДУ Я ТИХОЮ ХОДОЮ
(уривок з поезії "Сон" - "Гори мої високії")
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь — аж он передо мною
Неначе ди́ва виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває.
А онде, онде за Дніпром
На при́горі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу...
* * *
ДИВЛЮСЯ, АЖ СВІТАЄ
(уривок з поеми "Сон")
Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!
Ніхто його не додбає
І не розруйнує...
І все то те... Душе моя,
Чого ти сумуєш?
8 липня 1844, Санкт-Петербург
* * *
СЕЛО
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
|
|
* * *
|
ОЙ ТРИ ШЛЯХИ ШИРОКІЇ...
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
* * *
НАД ДНІПРОВОЮ САГОЮ*
Над Дніпровою сагóю
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: — Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся. —
Козак каже: — Погуляю
Та любую пошукаю. —
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
(24 червня 1860 р., С.-Петербург)
* Сага - 1) заболочений вільховий гай
2) річкова затока
* * *
І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
(Орієнтовно: січень — квітень 1850 р.,
м. Оренбург)
|
|
* * *
|
ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
(7 листопада 1860 р., С.- Петербург)
* * *
СОН
Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, − пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Росповила, нагодувала,
Попестила, і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй: той син Іван
І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий,
На вольній бачиться, − бо й сам
Уже не панський, а на волі;
І на своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть...
І усміхнулася, небога.
Прокинулась − нема нічого!..
На Йвася глянула; взяла
Його, гарненько сповила,
І копу дожинать пішла,
Поки не чути ланового.
(1858, С. - Петербург)
* * *
МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ...
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
(1845, В'юнище)
* * *
ОЙ СТРІЧЕЧКА ДО СТРІЧЕЧКИ
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
(Кінець червня — грудень 1847 р.,
Орська фортеця)
|
|
* * *
|
НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ?
Нащо мені женитися?
Нащо мені братись?
Будуть з мене, молодого,
Козаки сміятись.
Оженився, вони скажуть,
Голодний і голий,
Занапастив, нерозумний,
Молодую волю.
Воно й правда. Що ж діяти?
Навчіть мене, люде,
Іти хіба до вас в найми?
Чи до ладу буде?
Ні, не буду чужі воли
Пасти, заганяти;
Не буду я в чужій хаті
Тещу поважати.
А буду я красоватись
В голубім жупані
На конику вороному
Перед козаками.
Найду собі чорнобривку
В степу при долині —
Високую могилоньку
На тій Україні.
На весілля товариство
Вийде погуляти
Та винесе самопали,
Викотить гармату.
Як понесуть товариша
В новую світлицю,
Загомонять самопали,
Гукнуть гаківниці.
Як положать отамана
В новій хаті спати,
Заголосить, як та мати,
Голосна гармата.
Гукатиме, кричатиме
Не одну годину.
І рознесе тую славу
По всій Україні.
(Орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм)
Мотиви вірша мають численні паралелі в українських народних піснях та думах (дума про Федора Безродного, пісні «Бідна наша, бідна наша головонька...», «Ой кінь біжить, трава шумить...» та ін.).
Самопал — старовинна ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.
Гаківниця — довга і важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні в запорозьких козаків у XV — XVI ст.
* * *
ОЙ МАЮ, МАЮ Я ОЧЕНЯТА
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
(10 червня 1859 р., Пирятин)
* * *
ОЙ ДІБРОВО - ТЕМНИЙ ГАЮ!
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою* —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
(15 січня 1860 р., С.- Петербург)
* Габа — біла вовняна тканина.
Вірш є вільним переспівом української народної пісні «Ой дуброво, дубровонько!..», яка побутувала в Галичині й увійшла до альманаху «Русалка Дністровая»
* * *
N. N.
("Сонце заходить, гори чорніють")
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
(1847 р., Орська фортеця)
* * *
ДОЛЯ
Ти не лукавила зо мною;
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала; ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До пьяного дяка в науку.
„Учися, серденько: колись
З нас будуть люди” – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала!
Які з нас люди?.. Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, – у нас нема
Зерна неправди за собою...
Ходімо ж, доленько моя,
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше: дальше слава,
А слава – заповідь моя
(1858, Нижній Новгород)
|
|
* * *
| |
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(1845 р., Переяслав)
* * *
І НЕБО НЕВМИТЕ, І ЗАСПАНІ ХВИЛІ
І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом геть-геть,
Неначе п’яний, очерет
Без вітру гнеться. Боже милий!
Чи довго буде ще мені
В оцій незамкнутій тюрмі,
Понад оцим нікчемним морем
Нудити світом? Не говорить,
Мовчить і гнеться, мов жива,
В степу пожовклая трава;
Не хоче правдоньки сказать,
А більше ні в кого спитать.
(1848, Косарал)
* * *
ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.
(1849, Косарал)
* * *
І ДЕНЬ ІДЕ, І НІЧ ІДЕ
І день іде, і ніч іде.
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки!
(1860 р., С.- Петербург)
* * *
УЧІТЕСЯ, БРАТИ МОЇ
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, −
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти − як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконешній
Веселого дому.
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, −
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати!
Благословить дітей своїх
Твердими руками,
І обмитих поцілуйте
Вольними устами!
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній,
Новий засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
|
|
| |
|
|
Використано матеріали з книги: Тарас Шевченко, "Кобзар" (Київ, вид-во "Дніпро", 1982 р.) та додаткову інформацію щодо віршів Шевченка з сайту litopys.org.ua.
Малюнки Ярослава Чижевського.
* * *
Коротенькі віршики Тараса Шевченка для дітей в ілюстрованих збірочках:
Маленькі поезії Тараса Шевченка для дітей зі збірки "Тече вода з-під явора"
Маленькі ілюстровані віршики Тараса Шевченка для діточок молодшого віку (уривки поем та віршів): "Зоре моя вечірняя", "І барвінком, і рутою", "Вітер з гаєм розмовляє", "Сонце гріє, вітер віє", "Чималий у яру ставок", "Тече вода з-під явора", "Із-за лісу, з-за туману".
Вірші Тараса Шевченка для маленьких читачів (уривки) з гарними ілюстраціями Миколи Компанця: "Світає...", "Тече вода з-під явора", "За сонцем хмаронька пливе", "По діброві вітер віє", "Зоре моя вечірняя" і "Заповіт".
Віршики Тараса Шевченка для дітей молодшого віку (уривки поезій): "Встала й весна,", "Світає, край неба палає", "Зацвіла в долині червона калина", "Тече вода з-під явора", "Над Дніпровою сагóю", "Вітер віє – повіває", "Чорна хмара з-за Лиману", "Червоний місяць аж горить", "Ой діброво — темний гаю!", "Ой діброво — темний гаю!".
Коротенькі ілюстровані віршики Тараса Шевченка (уривки з його поем та віршів): "За сонцем хмаронька пливе", "Між вербами та над водою", "Червоний місяць аж горить", "Сонце заходить, гори чорніють", "Зоре моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Попрощалось ясне сонце".
Дивіться також поезії з видання "Малий Кобзар для дітей:
Малий Кобзар Шевченка для дітей (1911 рік)
У збірці "Малий Кобзар" Тараса Шевченка читайте вірші (зміст за абеткою):
"Був собі дід та баба",
"В неволі тяжко",
"Вечір",
"Давно те діялось! Ще в школі",
"До Основ’яненка",
"Доля",
"Думи мої, думи мої!",
"Зa сонцем хмаронька пливе",
"Заповіт",
"Заросли шляхи тернами",
"Зацвіла в долині червона калина",
"І золотої й дорогої",
"І небо невмите, і заспані хвилі",
"Іван Підкова",
"Ішов кобзарь до Київа",
"Маркові Вовчкові",
"Мені однаково, чи буду",
"Мені тринадцятий минало",
"Ми вкупочці колись росли",
"Ми восени таки похожі",
"Н. Маркевичу",
"На Великдень, на соломі",
"Над Дніпровою сагою",
"Не додому вночі йдучи",
"Не молилася за мене",
"Ой, умер старий батько",
"Ой, я одна",
"Перебендя",
"Питала зозулі",
"Реве та стогне Дніпр широкий",
"Світає, край неба палає",
"Село",
"Сестрі",
"Сон",
"Тече вода з-під явора",
"Тополя",
"Три шляхи",
"Тяжко-важко в світі жити",
"У нашім раї, на землі",
"Учітеся, брати мої!",
"Човен".
Більше творів Тараса Шевченка на нашому сайті:
Вірші для дітей, з творчості Тараса Шевченка
Любов'ю і турботою про дітей, які є майбутнім народу, наповнена остання книжка Шевченка - його "Буквар". Та навіть у „дорослому” Шевченковому „Кобзарі” є твори, які цікаві дітям - про чарівну українську природу, про лицарів-козаків, про видатне минуле України. Є також і жартівливі вірші. Славний український дух, завдяки Кобзаревому слову, прищепиться і наступним поколінням.
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...
Авторські ілюстрації Шевченка до своїх творів
Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення...
Ще цікаво:
Вірші про Тараса Шевченка
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... Читайте поезії про Тараса Шевченка від Марії Пригари, Володимира Підпалого, Ліни Костенко, Леоніда Кисельова, Уляни Кравченко, Лесі Храпливої-Щур, Андрія Малишка, Костянтини Малицької, Василя Голобородька, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Юрія Рибчинського, Івана Огієнка, Івана Коваленка, Лесі Українки, Любові Пшеничної, Богдана Столярчука, Миколи Тимчака, Сергія Рачинця, Вікторії Климентовської, Грицька Чубая, Олександра Богачука, Лідії Рибенко, Любові Пшеничної, Лозенка Г., Михайла Чигирина, Максима Рильського, Олександра Олеся, Богдана Лепкого.
В цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.
чудові вірші
Гарні вірші даже в школу пару взяла!
Ваши вирши круть но жаль шо вас нема.
Садок вишневий коло хото
Я не можу запамятати вірш село