"Іван Підкова" (Тарас Шевченко)

Тарас Шевченко

ІВАН ПІДКОВА

(В. І. Штернбергу)

І

Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати!
Панували, добували
І славу, і волю, – 
Минулося: осталися
Могили по полю!
Високиї ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високиї ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави, дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись – в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.

ІІ

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє;
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
„А ну-те, хлоп’ята, 
На байдаки! Море грає, –
Ходім погуляти!”
Висипали Запорожці, –
Лиман човни вкрили.
„Грай же, море!” – заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба, –
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає,
А попереду отаман
Веде, куди знає;
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті –
Поглядає сюди-туди:
Де-то буть роботі? 
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку – човни стали.
„Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове-молодці,
А у Царг рад, до султана
Поїдемо в гості!”
– „Добре, батьку отамане!”
Кругом заревіло.
„Спасибі вам!”
Надів шапку,
Знову закипіло
Синє море, Вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман, та на хвилю
Мовчки поглядає.