Тарас Шевченко
ЗАРОСЛИ ШЛЯХИ ТЕРНАМИ
Заросли шляхи тернами
На тую Вкраїну –
Мабуть, я її на-віки,
Навіки покинув!
Мабуть, мені не вернутись
Ніколи до-дому;
Мабуть, мені доведеться
Читати самому
Оці думи... Боже милий,
Тяжко мені жити!
Маю серце широкеє, –
Ні з ким поділити.
Не дав-єси мені долі, –
Молодої долі
Не давав єси ніколи,
Ніколи, ніколи,
Не дав серця молодого
З тим серцем дівочим
Поєднати. Минулися,
Мої дні і ночі
Без радості, молодиї, –
Так собі минули
На чужині! Не найшлося
З ким серцем ділитись,
А тепер не маю навіть
З ким поговорити.
Тяжко мені, Боже милий,
Носити самому
Оці думи і не ділить
Ні з ким, і нікому
Не сказать святого слова,
І душу убогу
Не радувати, і не корить
Чоловіка злого,
І умерти... О, Господи!
Дай мені хоч глянуть
На народ огой убогий,
На тую Вкраїну, –
Не дай мені згинуть
Отут на чужині!
За матеріалами: Тарас Шевченко. Видання "Малий Кобзар для дітей з малюнками", видавництво "Український учитель", 1911. З фонду рідкісних видань Національної бібліотеки України для дітей http://www.chl.kiev.ua/
Більше віршів та поем Тараса Шевченка:
Тарас Шевченко. Вірші для дітей
Любов'ю і турботою про дітей, які є майбутнім народу, наповнена остання книжка Шевченка - його "Буквар". Та навіть у „дорослому” Шевченковому „Кобзарі” є твори, які цікаві дітям - про чарівну українську природу, про лицарів-козаків, про видатне минуле України. Є також і жартівливі вірші. Славний український дух, завдяки Кобзаревому слову, прищепиться і наступним поколінням.
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...