Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

"Уздрівши, що мужик над дугами трудився
І вигідно збував їх з рук
(А дуги гнуть терпляче, не без мук),
Ведмідь гадав, що й він із дуг би тих розжився...."

(Іван Крилов. Переклад Дмитра Білоуса)

 

"... Хоч бачить око,
Зуб не йме.
І день промарнувавши цілий,
Пішла й промовила:
— Та хай він пропаде!
Що ж, гарний де-не-де,
Та кислий — зовсім ще неспілий,
Оскома зразу нападе..."

(Іван Крилов. Переклад Дмитра Білоуса)

 

"... Тут Горобець до них цвірінькнув:
— Годі вам!
Як не хваліть себе, а я міркую,—
У вас обох поганий смак...
За що ж, спитаєте однак,
Зозуля Півня хвалить так?
За те, що хвалить він Зозулю."

(Іван Крилов. Переклад Миколи Шеремета)

 

"... Щоб буть музикою, потрібне тут уміння
Та трохи тонших би ушей,— їм одмовляє Соловей,—
Тож, як сідати — сварки марні,
Бо з вас музики незугарні.

(Іван Крилов. Переклад Ф. Скляра)

 

"... Щосили смикають,— та ба, немає ходу!
Воно, здавалось би, і не який тягар:
Та Лебідь рветься аж до хмар,
Рак сунеться назад, а Щука тягне в воду.
Хто винен серед них, хто ні,— судить не нам,
А тільки віз і досі там."

(Іван Крилов. Переклад Максима Рильського)

 

 

"... Та я завжди
Те й робила, що співала».
- Ти співала? Добре дбала:
Потанцюй тепер піди! "

(Іван Крилов. Переклад Ф. Скляра)

 

 

" У сильного безсилий винен завсігди:
Багато прикладів з історії ми знаєм.
Та ми історій не складаєм,
А в Байці можем це розповісти...."

( Іван Крилов. Переклад  Миколи Терещенка)

 

Творчість Крилова зіграла важливу роль в історії літератури. Традиції великого байкаря цілком відчутні у творчості багатьох наступних поетів і прозаїків; досить згадати хоча б сатиричні казки Щедріна. Криловські байки зіграли чималу роль і в розвитку літератур народів. З особливим інтересом було сприйнято баєчне новаторство російського поета в українській літературі. Тарас Григорович Шевченко добре знав і високо цінував байки Крилова. Його традиції сприяли розвитку й зміцненню байки як одного із провідних жанрів української поезії XIX сторіччя. У першу чергу тут варто назвати Євгена Гребінку і, особливо, — Леоніда Глібова, з іменами яких пов’язане остаточне утвердження реалістичної байки в українській літературі.

 

"... Скочиш на траву шовкову 
— Все співав би та співав.
На таку веселу мову 
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,
— Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже, 
На морозі гопака!"  

(Леонід Глібов)

 

"... Ай не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з  них, хто ні —
судить не  нам 
Та тільки хура й досі там."

(Леонід Глібов)

 

"... За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дав би я і зернятка пшона,
— Нехай дурний Індик ковтає.
Так недотепа неборак 
Ганьбує те, чого не знає, 
І думає, що добре так."

(Леонід Глібов)

 

 

"... Не слуха Жаба, дметься гірш, 
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила? 
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є, 
Прощайте, ніде правди діти; 
А по мені — найлучче жити, 
Як милосердний Бог дає."  

(Леонід Глібов)

 

"... — Не бачить Лева нам живого! 
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ.
Так буде, як і він, дивиться."

(Леонід Глібов)

 

 

"... «А що? Попавсь — от тобі й на!
Вже, певно, голова дурна...
Не бійсь, мене б не піддурили, 

Хоч як би не хитрили!
Бо я не Чижик! Ні... оце!»
Аж гульк — і сам піймавсь в сільце..
Ото на себе не надійся, 
Чужому лихові не смійся!"

(Леонід Глібов)

 

"... І журиться вівчар, і плаче бідна мати,
Бо то не іграшки, не жарт —
В зубах собачих побувати. 
Такого лишенька ніколи б не було,
Коли б не слухали дурної волі;
Жило б собі ягнятко і росло,
Радіючи на ріднім полі."

(Леонід Глібов)

"Ми й між людьми чимало знаєм
Брехливих прихвоснів таких;
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!"

(Леонід Глібов)

"Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане —
Усе погане."

(Леонід Глібов)

"Осел прислів’я нагадав,
А я до байки приладнав:
Нехай не забувають люде,
Що дурень всюди дурнем буде."

(Леонід Глібов)

"— Я — Ластівка, а ти Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай, пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то добре й буде."

(Леонід Глібов)

"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."

(Леонід Глібов)