Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

"Очеретяна хатина 
біля річечки була, 
і жила у ній родина
не велика, не мала: 
жабка-дід і жабка-бабка, 
мама-жабка, тато-жабка
і веселе маленя жабенятко-жабеня"...

(Наталя Забіла)

 

Віршики Андрія Малишка для малюків: "Дощик" ("Вихопивсь дощик поміж заграв"), "Бабуня-трава", "Соловейку-солов'ю", "Перепілка", "Пшениченька", "Бусол", "Ячмінь", "Сніг", "Кіт-воркіт", "Вечори, як сиві котики", "Осіннє листя", "Півень", "Кораблик", "Хвалилася гречка", "Блискавиця блисне в гонах", "Підкови". 

 

 

 

 

"Коли  Олександра була немовлям, її улюблена фраза була «Пррр», а її першим словом було «Фізика». Це тому, що її мама працювала учителем фізики в 24 школі. Тато дівчинки працював травматологом, тому іі другим словом було «Травма». Олександра дуже любила собак. Тато і мама теж обожнювали їх, але, на превеликий жаль, собаку завести вони не могли.  В районі, де мешкала родина Олександри, було багато власників собак, які мали можливість утримувати домашніх улюбленців. Тому батьки дівчинки придумали облаштувати в їхньому дворі пункт, де можна було б надавати послуги по догляду за тваринами..." (Діанка Олійник) 

"Листя білої берізки
Шелестить під вітерцем.
Розмалюй берізці кіски
Зелененьким олівцем.
Розмалюєчко моя,
Будь весела, як і я,
Щоби білий світ заграв
В райдузі веселих барв."

(Надія Кир'ян)

Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області.  Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського).  Є учасницею літературної студії «Зажинок».  Пише віршики і прозу переважно для дітей.  Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».

 

"Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, яка народжує зворушливу радість подолання труднощів, відкриває все нову й нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття — почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини. Радість праці — могутня виховна сила. У роки дитинства кожна дитина має глибоко пережити це благородне почуття. Перша осінь шкільного життя. На ділянці старші школярі виділили для нас кілька десятків квадратних метрів землі. Ми розпушили ґрунт — праця ця звична для сільської дитини. Кажу малюкам: «Тут ми посіємо озиму пшеницю, зберемо зерно, змелемо його. Це буде наш перший хліб». Діти добре знають, що таке хліб, і прагнуть працювати, як їхні батьки і матері; разом з тим у справі, яку ми задумуємо, є щось романтичне, є елемент гри. Мрія про перший хліб надихає, допомагає долати труднощі. А труднощі чималі: діти носять маленькими кошиками перегній, змішують його з ґрунтом, риють канавки для рядків пшениці, відбирають по зернятку насіння. Сівба перетворюється на справжнє свято. Натхнення працею охоплює усіх дітей. Нива засіяна, та ніхто не йде додому. Хочеться мріяти..."

 

Віршики для найменших від Марії Чепурної: "Хто найшвидше виростає", "У моєї мами", "Гнат-солдат", "Про песика", "Струмок", Крапля сонця", "Гриби", "Вітри", "Окунець-хитрунець".

 

 

 

 

 

"Отсі байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро. Багато такого ви почуєте в устах наших бабусь та дідів, а мало хто й подумає про те, що, оповідаючи ті байки, ми повторяємо тільки те, що перед тисячами літ повидумували мудрі люди в Вавілоні, в Єгипті, в Індії та в Греції. Тільки недавно вчені мужі, повіднаходивши стародавні книжки тих народів та порівнявши їх із нашими народними байками та казками, дійшли до погляду, що те, чим нині так любуються наші діти, було колись випливом мудрості царів, звіздарів та патріархів. Наша нинішня байка і казка, се та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого, блискучого замку. Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів..." (Іван Франко)

 

"Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам се?
— Ми самі так думаємо.
— Ну, то подумайте ліпше. Хіба ж се не правда, що вовк їсть барана, лис курей, сови пташок?
— Та се правда. Але ж ти оповідав нам, що лисичка копала поле і їла паляниці з медом, що вовк їхав на ослі в село, бажаючи бути війтом, що крук ніс у дзюбі головню і розложив огонь, і всякі такі несенітниці. Се вже не може бути..." (Іван Франко)

 

"Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерах та яскинях. їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями ростин, одягалися в листя та кору дерев і мусили ховатися перед звірами, що були далеко сильніші, ліпше узброєні і численніші, ніж люди. Се тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею..." (Іван Франко)

 

"В однім великім лісі гніздилося багато ворон. Вони жили тут такою збитою купою, що в цілім лісі не було іншого птаха ані звіра: весь ліс був одно вороняче царство. Тільки насеред лісу стояли великі голі скали, в них була велика, простора, темна печера, а в тій печері жили сови, так само великою купою, як ворони в лісі. Вдень ворони були повними панами, кракали, сиділи по деревах і скалах, чули себе вповні свобідними. Але коли прийшла ніч і ворони позасипляли в своїх гніздах, тоді вилітали сови зі своєї печери, летіли просто до Воронячих гнізд, забивали кожна по одній вороні і їли їх. Довгий час терпіли ворони се лихо, але далі не стало їм терпцю. Воронячий цар скликав одного дня весь свій народ на велику нараду і промовив до них..." (Іван Франко)

 

"Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зітхаючи, чотки перебираючи. Звірі зразу боялися; почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх: "Бог з вами, дітоньки! Куди се ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб’ята. Бачите, я черничкою зробилася, богу служу, постом тіло морю, поклони б’ю, на прощу до святого місця збираюся." Почув се Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність, та й каже до неї: "Лисичко, божа черничко, возьми мене з собою на прощу."..." (Іван Франко)

 

"Вовчик-братик і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть: "Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи." Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську. "Здоров був, Ослику-братику! "— промовили до нього. "Здорові були, люди божі!" — відповідає Осел. Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить: "А може би, ти, Ослику-братику, пішов з нами в дорогу?"..." (Іван Франко)

 

"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)

 

"Абеточку здоров’я, діти,
ми починаєм з вами вчити!"

Тетяна Бойченко створила дуже цікаву абетку, де у віршиках та у цікавих порадах і завданнях для діточок розповідає про основи здоров'я. Красиві ілюстрації до книги намалював художник Владислав Ширяєв. Абетку можна і почитати, і завантажити.

"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".    

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".

 

"Кажу, кажу казку 
За бубликів в'язку. 
Один бублик — на зубок, 
Другий бублик — в козубок, 
Третій — у кишеню, 
А четвертий — в жменю. 
А онука — п'ятим 
Буду частувати. 
Хай він бублика смакує, 
Хай над казкою міркує. 
Починаєм... "  (Тамара Коломієць)

 

Байки Євгена Гребінки: "Злий Кінь", "Зузуля та Снігир", "Маківка", "Могилині родини", "Сонце та Вітер", "Грішник", "Ворона і Ягня", "Мірошник", "Утята да Степ", "Хлопці".