Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

Оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки".

 

 

 

 

 

Пізнавальні вірші Дмитра Білоуса про птахів: "Другові пернатих", "Дивний кошик", "Пригода в саду", "Красень дятел", "Гулі мої милі", "Троє голуб'ят", "А чи винен журавель?", "Над рікою", "Одуд", "Перепел", "Звідки дуб у сосняку?", "Шишкар", "Снігурі", "Як сойка бабусю підвела", "Про горобчика-молодчика", "Не розгубився", "Хоробрий водолаз", "Знайшли    лелеку", "Пісенька про куличка", "Оленчине горе", "Швидка допомога", "Доки будеш ти", "Кіндрате, птичі гнізда видирати?".

До збірки дитячих віршиків Платона Воронька "Сніжна зіронька горить" увійшли його поезії: "Перший сніг", "Віночок", "Сніжна зіронька горить", "Полотно", "Ялиня", "Про снігура", "Казка про рукавичку", "Лижки", "Любий Гриць", "Дідів портрет", "Кожушок", "Набійки", "Дід Мороз і Весна", "Пороша", "Квіти", "Журавлики-журавлі", "На кораблику", "Що я збудую", "Як багато знаю я", "Тягач", "Я в механіки піду", "Сопілочка", "Майстер-ламайстер", "Кіт збирався до роботи", "Великий хвіст", "Кіт в чоботях", "С у мене киця Мурка", "Кіт з Рябком були друзяки", "Кіт грамотій", "Киця-першокласниця", "Іде вечір на коні", "В шибку горнеться пітьма", "Ходить сон коло хати", "У білочки, у лисочки", "В лісі о зелена хата", "В небі — в морі", "У широкому вікні".

 

В українського письменника Василя Чухліба - свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво і хвилююче (навіть - поетично) про речі, що на перший погляд - звичайні та буденні. У своїх оповіданнях йдеться про будні і свята, про допитливих і непосидючих дітлахів, які живуть у прекрасному світі на березі голубоокої Десни. Поруч з дітьми — дорослі, а також звірята, птахи, квіти — герої казок. Десна їх усіх об'єднує — і дітей, і дорослих, і мешканців лісу, гаю і лугу, всіх радує і напуває своєю солодкою водою... (Юрій Збанацький)

Оповідання Василя Чухліба про природу: "Олень на тому березі", "Журавлі-веселики", "Старий дуб", "Стежинка", "Веселка назавжди", "Равлик", "Півники на схід сонця", "Тетянчині мальви", "Як сонце сходить", Сходинки у кручі", "Гусячий командир", "Дивина", "Гойдарики", "Золотий дощ", "Струмок", "Їжачок", "Переходять дорогу", "Бабине літо", "Калинові пломінці", "Зимова казка", "Санний поїзд".

"Очеретяна хатина 
біля річечки була, 
і жила у ній родина
не велика, не мала: 
жабка-дід і жабка-бабка, 
мама-жабка, тато-жабка
і веселе маленя жабенятко-жабеня"...

(Наталя Забіла)

 

Віршики Андрія Малишка для малюків: "Дощик" ("Вихопивсь дощик поміж заграв"), "Бабуня-трава", "Соловейку-солов'ю", "Перепілка", "Пшениченька", "Бусол", "Ячмінь", "Сніг", "Кіт-воркіт", "Вечори, як сиві котики", "Осіннє листя", "Півень", "Кораблик", "Хвалилася гречка", "Блискавиця блисне в гонах", "Підкови". 

 

 

 

 

"Коли  Олександра була немовлям, її улюблена фраза була «Пррр», а її першим словом було «Фізика». Це тому, що її мама працювала учителем фізики в 24 школі. Тато дівчинки працював травматологом, тому іі другим словом було «Травма». Олександра дуже любила собак. Тато і мама теж обожнювали їх, але, на превеликий жаль, собаку завести вони не могли.  В районі, де мешкала родина Олександри, було багато власників собак, які мали можливість утримувати домашніх улюбленців. Тому батьки дівчинки придумали облаштувати в їхньому дворі пункт, де можна було б надавати послуги по догляду за тваринами..." (Діанка Олійник) 

"Листя білої берізки
Шелестить під вітерцем.
Розмалюй берізці кіски
Зелененьким олівцем.
Розмалюєчко моя,
Будь весела, як і я,
Щоби білий світ заграв
В райдузі веселих барв."

(Надія Кир'ян)

Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області.  Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського).  Є учасницею літературної студії «Зажинок».  Пише віршики і прозу переважно для дітей.  Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».

 

"Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, яка народжує зворушливу радість подолання труднощів, відкриває все нову й нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття — почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини. Радість праці — могутня виховна сила. У роки дитинства кожна дитина має глибоко пережити це благородне почуття. Перша осінь шкільного життя. На ділянці старші школярі виділили для нас кілька десятків квадратних метрів землі. Ми розпушили ґрунт — праця ця звична для сільської дитини. Кажу малюкам: «Тут ми посіємо озиму пшеницю, зберемо зерно, змелемо його. Це буде наш перший хліб». Діти добре знають, що таке хліб, і прагнуть працювати, як їхні батьки і матері; разом з тим у справі, яку ми задумуємо, є щось романтичне, є елемент гри. Мрія про перший хліб надихає, допомагає долати труднощі. А труднощі чималі: діти носять маленькими кошиками перегній, змішують його з ґрунтом, риють канавки для рядків пшениці, відбирають по зернятку насіння. Сівба перетворюється на справжнє свято. Натхнення працею охоплює усіх дітей. Нива засіяна, та ніхто не йде додому. Хочеться мріяти..."

 

Віршики для найменших від Марії Чепурної: "Хто найшвидше виростає", "У моєї мами", "Гнат-солдат", "Про песика", "Струмок", Крапля сонця", "Гриби", "Вітри", "Окунець-хитрунець".

 

 

 

 

 

"Отсі байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро. Багато такого ви почуєте в устах наших бабусь та дідів, а мало хто й подумає про те, що, оповідаючи ті байки, ми повторяємо тільки те, що перед тисячами літ повидумували мудрі люди в Вавілоні, в Єгипті, в Індії та в Греції. Тільки недавно вчені мужі, повіднаходивши стародавні книжки тих народів та порівнявши їх із нашими народними байками та казками, дійшли до погляду, що те, чим нині так любуються наші діти, було колись випливом мудрості царів, звіздарів та патріархів. Наша нинішня байка і казка, се та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого, блискучого замку. Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів..." (Іван Франко)

 

"Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам се?
— Ми самі так думаємо.
— Ну, то подумайте ліпше. Хіба ж се не правда, що вовк їсть барана, лис курей, сови пташок?
— Та се правда. Але ж ти оповідав нам, що лисичка копала поле і їла паляниці з медом, що вовк їхав на ослі в село, бажаючи бути війтом, що крук ніс у дзюбі головню і розложив огонь, і всякі такі несенітниці. Се вже не може бути..." (Іван Франко)

 

"Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерах та яскинях. їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями ростин, одягалися в листя та кору дерев і мусили ховатися перед звірами, що були далеко сильніші, ліпше узброєні і численніші, ніж люди. Се тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею..." (Іван Франко)

 

"В однім великім лісі гніздилося багато ворон. Вони жили тут такою збитою купою, що в цілім лісі не було іншого птаха ані звіра: весь ліс був одно вороняче царство. Тільки насеред лісу стояли великі голі скали, в них була велика, простора, темна печера, а в тій печері жили сови, так само великою купою, як ворони в лісі. Вдень ворони були повними панами, кракали, сиділи по деревах і скалах, чули себе вповні свобідними. Але коли прийшла ніч і ворони позасипляли в своїх гніздах, тоді вилітали сови зі своєї печери, летіли просто до Воронячих гнізд, забивали кожна по одній вороні і їли їх. Довгий час терпіли ворони се лихо, але далі не стало їм терпцю. Воронячий цар скликав одного дня весь свій народ на велику нараду і промовив до них..." (Іван Франко)

 

"Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зітхаючи, чотки перебираючи. Звірі зразу боялися; почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх: "Бог з вами, дітоньки! Куди се ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб’ята. Бачите, я черничкою зробилася, богу служу, постом тіло морю, поклони б’ю, на прощу до святого місця збираюся." Почув се Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність, та й каже до неї: "Лисичко, божа черничко, возьми мене з собою на прощу."..." (Іван Франко)

 

"Вовчик-братик і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть: "Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи." Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську. "Здоров був, Ослику-братику! "— промовили до нього. "Здорові були, люди божі!" — відповідає Осел. Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить: "А може би, ти, Ослику-братику, пішов з нами в дорогу?"..." (Іван Франко)

 

"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)

 

"Абеточку здоров’я, діти,
ми починаєм з вами вчити!"

Тетяна Бойченко створила дуже цікаву абетку, де у віршиках та у цікавих порадах і завданнях для діточок розповідає про основи здоров'я. Красиві ілюстрації до книги намалював художник Владислав Ширяєв. Абетку можна і почитати, і завантажити.