Дитяча поезія Олени Журливої

На відео: "Камертон душі" – про Олену Журливу.

Одним з імен, які є гордістю і окрасою нашої країни, є ім’я Олени Костівни Котової (Журливої).

Народилась Олена у 1898 році у місті Сміла Черкаської області. Вона побачила світ у багатодітній сім'ї сільського вчителя церковноприходської школи. Оленка мала 8 братів та сестер. Після втрати батьком роботи семеро дітей померли з голоду, вижили лише Олена і Катруся.

Олена почала писати вірші ще дитиною. Перша її поезія "Чогось нема - чогось не знаю" була надрукована у "Рідному слові" у 1909 році. Відтоді її поезії друкувалися у дожовтневих часописах "Дзвін" та "Літературно-науковий вісник".

Закінчивши початкову школу, Олена Костівна екстерном склала іспити в Уманській гімназії і вступила на філологічний факультет (за конкурсом атестатів) Вищих жіночих курсів у Києві, який закінчила 1922 року, одержавши диплом кандидата філологічних наук. Опісля вчителювала у школах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Москви, Кіровограда.

1914 року майбутня поетеса була заарештована царською поліцією за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка.

Природа щедро обдарувала Олену Журливу: в молодості вона чудово співала й гастролювала по Україні з концертами як відома поетеса-співачка. 1926 року Олена Костівна у столичній Харківській опері виконала партію Кончаківни в опері Бородіна «Князь Ігор», яку потім виконувавала увесь в театральний сезон 1929 — 1930 року.

Та все ж основним її покликанням була поезія. Олена Костівна продовжила свою творчу та громадську діяльність, працюючи літературним редактором Державного видавництва України. Вона перекладала твори українських письменників на російську мову, писала критико-біографічні статті, друкувала свої поезії у "Глобусі", "Червоних квітах", "Більшовику" та "Кадрах". На тексти поетеси композитори Пилип Козицький і Віктор Косенко створили пісні.

У 1926 році у Харкові побачила світ перша збірка поезій Олени Журливої "Металом горно", у 1930 році -  наступна збірка "Багряний світ". У ній поетеса зірко вдивляється в нове життя республіки і свою радість втілює у пристрасні рядки: "В буянні сил, як сік із грона, пливе життя уздовж доріг..." Та невдовзі їй довелося гірко розчаруватися. Приголомшливі сфальшовані судові процеси над вигаданими "ворогами народу" із СВУ, самогубство Хвильового і Скрипника, масові арешти творчої інтелігенції вселяють у серце поетеси тривожні передчуття і не спонукають до творчості. Ті гіркі передчуття виявилися небезпідставними: Олену Журливу було арештовано 1938 року в Москві. Кілька місяців тривало слідство, і лише 26 квітня 1939 року особлива нарада НКВС СРСР засудила поетесу до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на три роки.

27 лютого 1957 року в зв'язку з реабілітацією президія правління СПУ поновила Олену Журливу в лавах Спілки письменників з 1934 року.  

У повоєнні роки Олена Журлива повернулася в Україну та вчителювала у школах Харкова і Дніпропетровська, а у 1951—1956 роках – у середній школі № 3 міста Кіровограда (тепер – Кропивницький).

Надалі важка хвороба вже не дозволяла поетесі вести активне життя, але, всупереч обставинам, з-під пера Олени Костівни Журливої народжувалися нові рядки: у 1958 році вийшла друком нова збірка "Поезії", до якої увійшло все краще з написаного за різні роки. Коли не слухались руки – рядки поезій записувала вірна і любляча сестра Катерина Вишницька, яка дбала про Олену Костівну під час її хвороби.

Згодом вийшли збірки Олени Журливої: "Земля в цвіту" (1962 рік), "Ой літечко, літо" (1964 рік).

Не зважаючи на хворобу, Олена Костівна знаходила у собі сили забути свої страждання і допомагати іншим: відома історія про те, як своїми листами і порадами Журлива буквально повернула до життя Тетянку Постнікову – дівчинку, що важко хворіла і перебувала у глибокій депресії. Поетеса зуміла передати дитині той заряд мужності і волі до життя, якими володіла сама. А силу переносити випробування, мабуть, отримала від великої Лесі Українки, з котрою зустрічалась у юності, ще не знаючи, які випробування доля готує їй самій...

Поетеса відійшла у вічність 10 червня 1971 року. Іменем Олени Журливої у 1973 році було названо вулицю, де вона мешкала, а школа №3 міста Кропивницького, де працювала письменниця, увінчана пам’ятним знаком. 

За матеріалами: ​http://dakiro.kr-admin.gov.ua/

Поезії про тварин та птахів від Олени Журливої

Вірші Олени Журливої про тварин та пташок: "Наш Воркотик", "Вийшла кізонька гуляти", "Сторож",  "Узяла лисичка скрипку", "Хто чим любить ласувати", "Хто це?", "Ластівки", "Гиля, гиля, гусоньки".

Вірші Олени Журливої про дітей

"Не дівчинка, а квітка", "Поличка", "Хазяєчка" – забавні віршики Олени Журливої про маленьких діточок.