Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

Іван Франко назвав Євгена Гребінку «автором пречудових українських байок». Він написав їх небагато — всього 27, але вони стали безперечним явищем української літератури. Їхньою основою байкар зробив реальний пейзаж та світогляд простої людини, що й надало їм оригінальності, неповторної своєрідності.

 

 

 

 

Сім веселих віршиків про Кицю та шість поезій про Котика - у чудовій ілюстрованій збірочці Ігоря Калинця "Небилиці про Котика і Кицю". Читайте та завантажуйте книжечку з віршиками і картинками про котиків.

Олег Ольжич (1907 — 1944) — автор багатьох оповідань та віршів. «Рудько» — лише малесенька часточка його творчої спадщини, що сповнена духом неспокою  та любов'ю до всього живого на землі. А писати Олег Олександрович Кандиба (таке справжнє ймення письменника) почав ще в ранньому віці. Першим поціновувачем віршів та прози Ольжича був його батько — видатним український лірик Олександр Олесь. В сім’ї хлопчика називали Лелекою, Бобом. Тож і перший друкований твір Олега Кандиби підписаний псевдонімом О. Лелека. І називався той перший твір «Рудько», або «Життєпис одного півня». Батько про творчий доробок свого сина писав так: «...я не помилюся, коли скажу, що він має всі дані для того, щоб стати і поетом, і белетристом...». Пізніше Олег взяв собі псевдонім Ольжича, під яким ще замолоду став автором трьох поетичних збірок. Крім того, він був всесвітньовідомим вченим археологом (працював у Празі і Гарвардському університеті США). Олег Ольжич усе життя віддав в ім’я своєї поневоленої Батьківщини — України, виборюючи її незалежність.

Дитячі вірші Анатолія Камінчука: "Їде поїзд", "У дитячому садку", "Трамвайчик", "Малюнок", "Спи, Сонечко, спи", "Сіла білка у літак", "Коні і поні", "Кіт Василь варив кисіль", "Курчатко", "Бобри", "Сичі", "Льодохід", "Млин", "Березень - як зайчик", "Чечір-вечір", "Котики вербові", "Хитрий лис", "Морквинка", "Золоті відеречка", "Де ходив журавель", "Когутик-співунець", "Там хатина жайворина", "Коровай", "Вусанчик-колосок", "Колосок проснувся", "Дід-лісник", "Вівчарик", "Дощик-самосій", "Світлячок", "Обід у кота", "Лічилка", "Синій сон", "Бабині квіти", "Так, так", "Гойдашечки", "Пасовище", "Пісенька", "Пора діткам спати", "Лісом бігло деревце", "Хрущ і плющ", "Єноти", "Їжаки Їжаковичі", "Струмок", "Капелюх", "Прокіп сіяв кріп", "При долині дім", "Суниці для синиці", "Скік-скок", "Метелик", "Сміливий кіт", "Хомка", "Нема сома вдома", "Ось яка родина", "Чапленята-чапачі", "Осине сіно", "Вербова розмова", "Дзвоники", "Останній листочок", "Ожеледиця", "Сніжок", "Моржі", "Годівнички", "Півникове горе", "Жарт", "Снігу намело", "Іній".

Збірочку дитячих поезій Анатолія Камінчука складають віршики: "Веселе полювання", "Білий слон", "Баба Віхола", "Льодохід", "Завесніло", "Барвіночку синьоокий", "Синій льон", "Липка", "Вишенька", "Розкажи нам, колосе", "Коник гривою    трясе", "Чики-брики". Це – веселі, дотепні вірші для дітлахів про любов до рідного краю, про ігри й розваги малюків.

 

 

 

"... Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося побачене диво за вікном перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі,    захурделила    сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Не зчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені  забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята. (Анатолій Камінчук)

"Абетка" відомої української поетеси Ганни Чубач  - це гарно ілюстроване видання з віршиком для кожної літери, що легко і весело запам'ятовується та допомогає її вивчити.

Незважаючи на «критичні зауваження» тогочасних критиків на оповідання «Білий кінь Шептало» (1965 р.), Володимир Дрозд написав продовження — «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. У творах письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.

"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)

""Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.— Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали,— та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи." "Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!" "Чому? Навесні в лісі краса яка!" "От тому, що краса, я й ворог!" І замислився-замислився мій вірний товариш..." (Остап Вишня)

"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)

"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)

"Бекас для охотника, насамперед, — собака! Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все одно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете. Значить, давайте про ... бекаса..." (Остап Вишня)

"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)

"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)

Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.

 

 

Оповідання "Собака Джан" українського письменника, досконалого знавця природи Майка Йогансена – це надзвичайно тепла і зворушлива історія про песика Джана, який любив свого друга-господаря і заради нього був готовий на будь-які подвиги...

Суворі реалії життя тварин у пустелях Казахстану зображено у невеличкому оповіданні Майка Йогансена "Вовки і верблюжата".

Відомий український письменник-мисливець, письменник-природознавець Майк Йогансен у цьому коротенькому оповіданні вміло зображує характер собаки Леди, яка була відданим другом автора і не відпускала його від себе ні на крок....

Цікаві спостереження за морськими мешканцями описує український письменник-природознавець Майк Йогансен у своєму оповіданні "Краби".