"– Редберде, до мене!
Щойно пролунала команда, до темноволосого кучерявого хлопчика підбіг золотистий фокстер’єр. В зубах щасливий пес тримав червоний м’ячик.
– Мій ти розумник! Я тебе так люблю!
Стрибнувши на хлопчика, собака повалив його на землю і радісно почав облизувати обличчя свого хазяїна.
– Досить, досить! – сміялося хлопча, відбиваючись від свого улюбленця..."
– Чарлі, додому! – покликала сина мама.
– Ходімо обідати, Редберде? Давай хто перший!
Хлопчик і його пес побігли навперегони через сад до будинку. Мама і тато з посмішкою спостерігали за своїм сином з кухонного вікна.
– Я надзвичайно щасливий бачити нашого хлопчика таким безтурботним, таким відкритим і щирим.
– Я так само, любий…" (Софія Мельник)
Читаймо цікаві історії від Марії Дем'янюк, що увійшли до книги "Марійчині казки": "Карусель мрій", "Вечірня казка", "Зимова казка", "Їжачок-боровичок", "Казка про подушечку", "Оце так Бесловедія!", "Про лелеку та горобця", "Про хмаринки", "Слоник-бешкетник", "Сонечко повчає", "Сяйво зоряного хлопчика", "Таємниця сріблястої ложечки", "Троянди сперечалися", "Урок доброти", "Чарівні слова", "Чуйне дзеркало", "Як Невмійко став Гавчиком", "Ведмежа любов", "Зимова вишиваночка", "Як світ узимку засміявся", "Про веселку та солов’я", "Бурштин нічного неба", "Як Василина сон шукала", "Як ведмедику зорі усміхнулися", "Подружилися", "Мудрість дерев".
"Сонце радісно всміхнулось,
день почався знов новий.
Я до школи вже крокую,
усміхаюся усім.
Мені сонечко моргає,
чую спів я солов'я.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя."(Галина Римар)
"Мале солов'ятко мало двох братиків-близнюків, жвавих і непосидючих. Вони вже вчилися літати. А воно було не таким. Одна його ніжка чомусь ніяк не хотіла розгинатись. І від того маля не могло підстрибнути, аби відштовхнутися для першого польоту. Його сердечко було сповнене смутку, бо воно було не таким, як його брати й сусідські пташата... Ніхто з нього не насміхався. Ні! Навпаки, дорослі й малюки приносили йому смачні личинки, жуків, навіть пелюсточку, що впала з чарівної квітки, як розповідали, з казкової галявини, принесли. Воно мріяло будь-що потрапити на ту галявину, побачити власними очима ті незвичайні квіти, вдихнути їх аромат і від тієї радості заспівати наймилішу, найніжнішу в світі пісню-гімн красі природи..." (Галина Римар)
"В одному лісі працьовитий зайчик збудував собі гарну й міцну хатинку. Він був дуже дбайливим господарем, і все у нього мало своє місце. От якось уранці він підмів хатинку, застелив свіжу, чисто випрану постіль та половички й вийшов надвір зірвати кілька квіточок у букетик на стіл. А хатинки не замкнув. Примітила це лисичка, хитра, ледачої вдачі. Та й проскочила в зайчикову хатку. Закрила двері на засув і сидить. Прийшов зайчик додому, до хатки - а двері не відчиняються. Смикав, смикав - замкнені..." (Галина Римар)
Зміст збірки:
Жолудик
Двое козенят
Зайчикові пригоди
Хто сильніший?
Лисиця й Журавель
Зайчата і Свиня
Мавпочка й горіхи
Чотири пори року
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
"А бегемоту, Боже… бегемоту
Так важко влітку роззявляти рота!
І поки – бідний! – рота він відкриє,
То весь – спітніє… То весь – спітніє!.."(Володимир Даник)
"Узимку двоє зайчиків забрели на город. Снігу було небагато — вони потрудилися лапками і вигребли з-під землі декілька морквинок. "Як добре! Сьогодні ми наїмося досхочу!" — сказав перший зайчик. "Може, не варто з’їдати всю моркву одразу? Давай з’їмо стільки, щоб не бути голодними, а решту зекономимо — пізніше пригодиться!" — запропонував другий зайчик. "Не знаю я такого слова — економити! Є морква — їж, нема — шукай чогось іншого поїсти!" Другий зайчик не став сперечатися. Він міцно затис лапками дві морквинки, що залишились від обіду, і пострибав до своєї нірки. А перший усе їв та їв, аж нарешті відчув, що живіт у нього повнісінький..." (Марія Чумарна)
Віктор Терен. "Пташина абетка"
"Ану, малята, пригадайте: яких птахів ви знаєте? Лелеку, перепілку, шпака... Ну, а ще? Соловейка, журавля... А це здогадалися, хто: «Біла латка, чорна латка по березі скаче»? Правильно, сорока.. А горлицю, дрозда, мухоловку не забули? Та хіба згадаєш усіх?! Он тільки на нашій Україні птахів аж 360 видів. А на всій планеті - близько 8600! Є птахи, що дуже швидко літають, і є птахи, які люблять ходити пішки. Є птахи-дереволази і навіть птахи-водолази! Одні залишаються з нами на зиму, а інші відлітають за тисячі кілометрів. А сьогодні пташки принесли вам на крильцях свою абетку. В ній вони самі про себе розказують. Ну і вас абетка навчатиме читати... А ще там народні загадки, вірші... Отож запам’ятовуйте їх разом з літерами." (Віктор Терен)
"Вітер жбурляв сніжинки у вікно. Закрутила, завертіла снігову карусель хуга. Катерина не могла спати, бо думки про малого пухнастика мучили. "Де зараз кошеня? Холодно? Завтра погодую його... Надворi зима", - вона міркувала, ховаючись під теплу ковдру. Кожний день кошеня її зустрічало, даруючи котячу пісню..."
(Людмила Кибалка)
Їй з Дуба Ворон промовля, -
Коли коріння ти оголиш, воно засохнуть може..." (Іван Крилов)
"На дереві спати
Я мастак!
А скажіть, любі друзі,
Що не так!
Від людського ока сховався,
Під листочок замаскувався.
Ніхто мене не зачіпає,
Бо про мою засідку не знає.
На пташину чатую -
Нею поласую. " (Людмила Кибалка)
"Грати я не вмію – все одно навчуся!
Будуть танцювати тато і матуся.
Все село, вся область, місто і держава!
Грай, моя сопілонько!
Нас чекає слава…"(Сергій Губерначук)
"У кожної пташки - свої замашки" - народні усмішки про тваринний світ, про мисливців та рибалок
"Захотіли жаби мати собі царя й звернулися з цим проханням до бога. А той, щоб відчепитися, показав на сухого пня, що стирчав із болота, сердито буркнув:
— Ось вам і цар.
Врадувались жаби, обступили його: квакають, кумкають, аж луна йде... Та пень пнем і є.
Знову жаби до бога із скаргою:
Нащо нам такий цар, коли ми лазим по ньому, а він оВ не до нього. Дай нам, боже, такого царя, щоб ми хоч трохи боялися його.
— Добре,— каже бог жабам.— Будете боятися,— і усміхнувся.— Ось вам Цар,— і показав їм на чорногуза.
Тепер жаби, як побачать його, зариваються глибоко в болото...."(з народного)
"Зима в лісі була холодна та люта. Щедро сипала вона снігами й мела хуртовинами. Замела й мишачу нірку під сосною. Сидить Мишка, боїться й носа висунути. Ось, зголодніла вона, залізла в свою комірчину й знайшла там зернятко. Одне-однісіньке. Сидить Мишка й плаче. Тримає в лапках те зернятко й не знає, що з ним робити. Чи то з’їсти, чи то назад покласти. Думала вона, думала, а тоді й каже: "З’їм, а тоді піду до Ведмедя, попрошу в нього ще зерняток." Так вона й зробила. Підкріпилася перед дорогою, одягла теплу хустинку, чобітки, кожушок, взяла сани, та й подалася..." (Ольга Зубер)
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
"У великому лісі жила маленька Мишка. Одного сонячного ранку, вона висунула з нірки свого носика, і почала принюхуватися, чи немає, часом, десь поблизу Лисички, якої Мишка дуже боялася. Поблизу нікого не було, і Мишка, полегшено зітхнувши, вилізла з нірки. Вона потягнулася лапками до сонечка, роблячи зарядку. Потім п’ять разів присіла, десять підстрибнула, поплескала в долоньки і полоскотала себе хвостиком за вушка. Та тільки-но вона хотіла вмитися крапелькою роси, як позаду щось тріснуло: "Трісь!" "Ой! – підстрибнула Мишка, — Лисиця! Це вона чатує на мене!" – запищала вона і кинулась навтьоки..." (Ольга Зубер)
Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!
"Настала ніч, а Зайчикові не спиться. Сидить собі під ялинкою, оченятами кліпає.
Зашелестів у листячку Їжачок.
− Чого не спиш, Зайчику? – питає.
− Та, не спиться! Десь сон мій подівся, - відповідає Зайчик.
− Де ж це ти бував, що сон загубив? – посміхнувся Їжачок та й подріботів собі далі..." (Ольга Зубер)
