На відео: Галина Римар. Казочка за мотивами української народної казки
"Про Лисицю, Їжачка та Сірого Зайчика".
Малюнок Катерини Кученко.
Галина Римар
ПРО ЛИСИЦЮ, ЇЖАЧКА І СІРОГО ЗАЙЧИКА
(за мотивами української народної казки)
Завантажити казку Галини Римар "Про лисицю, їжачка і сірого зайчика" (txt.zip)
В одному лісі працьовитий зайчик збудував собі гарну й міцну хатинку. Він був дуже дбайливим господарем, і все у нього мало своє місце.
От якось уранці він підмів хатинку, застелив свіжу, чисто випрану постіль та половички й вийшов надвір зірвати кілька квіточок у букетик на стіл. А хатинки не замкнув.
Примітила це лисичка, хитра, ледачої вдачі. Та й проскочила в зайчикову хатку. Закрила двері на засув і сидить.
Прийшов зайчик додому, до хатки - а двері не відчиняються. Смикав, смикав - замкнені.
А лисиця до нього:
- Не відчиню, іди геть! Моя тепер хатка!
- А де ж я житиму?
- А мені байдуже!..
Що ж робити бідоласі? Сів неподалік під деревом та й плаче.
Коли це йде ведмідь, питає:
- Чому, зайчику, так плачеш? Яке горенько тебе спіткало?
- Та ось вийшов надвір по квіточки, а лисиця в мій дім пробралася і закрилася. Сама в ній хоче жити...
- Е, зайчику, лисиця хитра... І мстива. Не допоможу я тобі. - Та й почвалав собі.
Коли це вовк мандрує. Теж у зайчика питає, чого він так плаче. А як про лисицю почув, мовив:
- Тут така справа, лисиця... Розумієш, не хочу з нею зв’язуватися.
І пішов собі.
Журиться зайчик, вже тільки гірко хлипає. А тут і повечоріло, а йому ночувати ніде...
Аж ось їжачок додому чимчикує, поспішає, аж сопе. Помітив зайчика, підійшов:
- Що сталося, куцохвостику? Може, я зараджу твоєму гореньку?
- Ой ні, добрий їжаче, ніхто вже мені не допоможе.
- Та що ж сталося?
- Підступна лисиця в мене хатку відібрала. Не знаю, де жити буду...
- А ходім-но до мене.
І завів у свою хатинку, постелив постіль:
- Лягай, друже, спати і ні про що не турбуйся.
Зайчик був таким стомленим, що відразу в теплі й заснув.
А їжачок зібрав на раду всю свою чималеньку рідню. Ще й не розвиднілось, як уся його родина біля зайчикової хатки тихенько зібралася. Їжаки принесли з собою свіжої трави, свої голки нею гарно замаскували та й перед порогом зайчикової хатки один біля одного залягли.
Ось і ранок настав. Лисиця прокинулася, перед дзеркалом красується та все собою милується, яка-то вона мудра, в чужій хатці тепер господиня! А сама навіть ліжко після сну не прибрала! Обережно голову надвір вистромила: на всі боки глядь-глядь - ага, нема зайця! От і добре! Як треба!
Потягнулася, рада-радісінька, очі від сну потирає, та тільки за поріг крок ступила - як заверещить!!! З місця на місце перескакує, нічого не розуміє: тут коле, там коле, і там коле... Сюди-туди, туди-сюди - що за колючки якісь? З місця на місце стрибає.
- Ой!!! - репетує з болю. - Як коле!
Та з ляку як пострибала, то й досі ще її в лісі не бачили. І з лісу зникла.
А їжачок прийшов до зайчика та й каже:
- Доброго ранку, друже зайчику! Уже нічого не бійся - іди й господарюй у своїй хатинці. Нема зажерливої, далеко втекла.
Як же зрадів зайчик! Подякував. Та прибрав гарненько після нечупари свою оселю й запросив їжачків на святковий обід.
Вони й досі живуть дружно, один одного завжди виручають і підтримують.
За матеріалами: Галина Римар. "Казки моєї сім’ї". Житомир, видавництво «Рута», 2015 р.
Джерело: https://www.facebook.com/
Читайте також на "Малій Сторінці":
