Статті для дітей та батьків

Вірші "Розкажу тобі я ще й про те..", "Під рябими кущами вухатими", "Вві сні наш заєць знову задрімав", "Новорічна заяча пісня".

Вірші Миколи Вінграновського про птахів: "Синичко, синичко", "Прилетіли гуси, сіли у воротях", "Почапали каченята", "До нас прийшов лелека", "Далекими світами", "В Іллі на дачі лиє дощ".

Вірші Миколи Вінграновського: "Новорічна колискова", "Новорічна заяча пісня"

Вірші Лесі Храпливої-Щур: "З Новим Роком", "Хто це стукає: гур, гурр", "В нас неділя"

Вірші для дітей до свята Нового року від українських авторів: Миколи Вінграновського, Лесі Храпливої-Щур, Тамари Коломієць, Василя Моруги, Леоніда Глібова, Михайла Литвинця, Олександра Олеся, Дмитра Головка, Петра Осадчука, Ірини Жиленко, Ігоря Калинця, Марії Хоросницької, Анатолія Качана, Василя Діденка, Юлії Хандожинської, Іванни Блажкевич, Тетяни Винник, Максима Рильського, Віктора Терена, Любові Забашти, Івана Неходи, Марії Дем'янюк, Наталі Карпенко, Леоніда Полтави, Платона Воронька, Юлії Забіяки та інших.

 

Вірші Миколи Вінграновського: "Новорічна заяча пісня", "Як ішли неквапи зиму зимувати", "Синичко, синичко", "Куди тобі, сонечко?", "Іде кіт через лід".

"Приспало просо просеня,
Й попростувало просо,
Де в ямці спало зайченя
І в сні дивилось косо..."

(Микола Вінграновський)

"Сніг приліг на землю, льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя…"

(Микола Вінграновський)

"Колесо котить себе.
В голосі колеса сухо.
Степ даленіє в рябе,
Дихає спеченим духом..,"

(Микола Вінграновський)

"Ще імені твого не знають солов'ї,
Ще імені твого не чули квіти,
І літо, і сніги, і літечка твої
Тобі не поспішають прилетіти..."

(Микола Вінграновський)

Поезії  Миколи Вінграновського: "Перша колискова", "Величальна колискова", "Скіфська колискова", "Новорічна колискова", "Приспало просо просеня".

"Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідyть в поля жита,
І зоря над ними йде висока."
(Микола Вінграновський)

Діти для Вінграновського — не просто тема. Це й особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому. Не випадково, мабуть, він з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає.

Вірші-смішинки Грицька Бойка: "Змагання", "Де Іванко?", "Пояснила", "Якби", "Як невдаха виступав", "Провалився по коліна", "Друге місце", "Швидко відповів", "Підслухана розмова", "Теж саме", "Хто гарно співав?", "Чи можна?", "«Некультурні» хазяї", "Чому Тимко подряпаний?", "Гралася в долонечки".

Його смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.

 

 

 

 

 

Читаймо зимові вірші Грицька Бойка: "Провалився по коліна", "Друге місце", "На санчатах", "Снігобуд", "Зимова пісенька", "Морозець".

Вірші про зиму від Катнрини Перелісної: "Моя ялиночка", "Ой матусенько, скажи", "Колядка", "Коляда", "Щедрівка", "Сніжинки", "Саночки", "Ковзани", "Рукавиці", "Мороз", "Пожалійте", "Снігова баба", "Бідний зайчик", "Покупались", "Чижик", "Сердитий вітер", "Для потішечки", "Візерунки", "Слідки", "Снігу, білий сніжку", "Сніжок", "Мороз", "Віхола", "Бабине горе", "Господиня Ква", "Кінець зимі".

"Людина — невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі, через обмежені можливості організації відносин між членами цього колективу, — завдання нездійсненне. Так, первинний колектив класу не може бути єдиною формою об’єднання, в межах якого розв’язувалися б завдання всебічного розвитку особистості. В одного вихованця інтерес до вивчення математики, другий — захоплений біологією, третій — літературою, четвертий — технічною творчістю. У кожного, крім того, є ще одне або кілька захоплень: музика, малювання, різьба по дереву і т. д. У міру наближення до зрілості нахил, що розвивається в окремих вихованців, вимагає своєї діяльності, зовсім не схожої на діяльність інших..." (Василь Сухомлинський)

"Колектив — дитячий, підлітковий, юнацький — дуже складна єдність. Це річка, яка живиться тисячами струмків. Колектив створюється поступово, крок за кроком. Тридцять два роки я спостерігаю життя першокласників, не одне покоління маленьких дітей учив від І до IV класу, і в мене, гадаю, є право сказати, що протягом якогось періоду після того, як діти переступили шкільний поріг, у класі ще нема і бути не може того, що ми вкладаємо в поняття колектив. Колектив створюється поступово. І мені здаються наївними твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, — це вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість, відповідальність, підкорення і керівництво, — це дуже важливі основи, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих основ колективу нема й бути не може. Марними виявляються на практиці сподівання деяких вихователів на те, що колектив буде готовим, якщо вибрати з учнів керівників, розподілити обов’язки, поставити вимоги. Взагалі в такій надзвичайно складній духовній спільності, як шкільний колектив, недопустима абсолютизація якогось одного елемента. Нетерпимі універсалізація і категоричність: ось так — тільки добре, а так — тільки погано. Колектив — це не щось таке, яке з’являється невідомо звідки. Колектив — це творіння педагога. У колективі, як у краплі води, відбиваються виховні ідеали педагога, його світогляд..." (Василь Сухомлинський)

"Я твердо переконаний, що найсильнішим, наймогутнішим стимулом, який спонукає дитину до свідомої, старанної розумової праці, є олюднювання її розумової діяльності, облагороджування її бажанням принести радість дорогим рідним людям — мамі, татові... Якщо ви хочете, щоб дитині хотілося добре вчитися, і цим вона прагнула приносити радість матері й батькові, бережіть, плекайте, розвивайте в неї почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина має бачити, переживати свої успіхи в навчанні. Не допускайте, щоб дитина переживала безвихідну гіркоту відставання, якусь свою неповноцінність. Оптимізм, віра дитини в свої сили — це та міцна нитка, яка пов’язує школу і сім’ю; це магніт, що приваблює матір і батька до школи. Зруйноване оптимістичне світосприймання дитини — це означає, що між школою і сім’єю споруджена кам’яна стіна..." (Василь Сухомлинський)