Уляна Кравченко, вірші для дітей

Уляна Кравченко (справжнє ім’я - Юлія Шнайдер) -  українська письменниця, поетеса, що свого часу здобула широку популярність завдяки своїм творам. Після виходу першої збірки «Prima vera» (1885) поетеса стала відомою серед читачів. Творчість Уляни Кравченко відрізняється щирою людяністю,  тонким відчуттям краси. У пізніший період творчості Уляна Кравченко писала переважно для дітей і юнацтва. Довгий час, близько двадцяти п'яти років, поетеса публікувала твори для дітей у журналі «Дзвінок».

Народилася Юлія Шнайдер у сонячний великодній квітневий ранок 18 квітня 1860 року. Чарівна природа Миколаєва була їй колискою в дитинстві. Дівчинку захоплював швидкоплинний Дністер і невеличкий Чорний Потік. М’якою зеленню милували її навколишні ниви і ліси. А на горі Галі купалась у золотім промінні сонця, збирала запашні польові квіти. Юлія Шнайдер росла серед освічених людей, і, хоча була німецького походження, завжди відчувала себе українкою. Тому й, коли стала поетесою, вибрала собі українське ім’я. Тоді німкеня Юля Шнайдер стала українкою Уляною Кравченко. Батько майбутньої поетеси – Юлій Шнайдер. Хоч служив комісаром, та вважав себе народовцем. Іноді друкував у газеті «Галицька зоря» вірші. Дочку свою навчив української мови. Змалку привчав дівчинку все робити як слід – «в житті шукати ідеалу». Вихованням дівчинки клопоталась її мати, Юлія Лопушанська. Вона походила зі священничої сім’ї, тож була вихована в релігійному дусі, сама змогла прищепити дочці найкращі людські риси. Юлина мама гарно, задушевно співала українські та польські народні пісні. Тому з дитинства дівчинка полюбила чарівність українського слова, мелодійність рідних пісень. Це вони виховали її лагідною і скромною, сповнили серце любов’ю до людей. Юлія Шнайдер вчилася спочатку вдома. А коли дівчина підросла, то вступила на навчання у Львівську учительську семінарію. З радістю готувалася до професії учителя, бо вірила, що так зможе прислужитися рідній землі. Велике в неї бажання трудитися на користь людям і самій поступати вперед дорогою добра і світла. У семинарії Юлія була більш освічена і начитана, ніж тодішні викладачі університету. Вона перекладала із старих мов, а також з французької, німецької, польської. Дівчина грала на фортепіано, компонувала музику до власних поезій. Закінчивши у 1881 році Львівську учительську семинарію, Юлія Шнайдер одержує призначення на посаду тимчасової вчительки у повітове місто Бібрку. Молоду вчительку під час першої зустрічі з школярами вражають захоплені погляди дитячих очей. Серце наповнюється задоволенням і розкішною, ніжною любов’ю до маленьких хлопчиків і дівчаток. "Мило мені з дітьми в класі, мовби нічого поза ними в світі не існувало. Добре мені в моїм новім житті, весело на дорозі нових обов’язків. Усміхом милим і посміхом щирозолотим принаджують мене діти до себе. Діти, діти, велика Божа благодать! Чарують мене ваші ясні головки, личка рум’яні, живі очі і слова дзвінкі – срібні слова! Хочеться мені вас приголубити, взяти в обійми і промовляти до вас найніжнішими словами…"  - говорила Уляна Кравченко. 42 роки свого довгого творчого життя віддала Уляна Кравченко школі. Їй доводилося не тільки навчати школярів у селах, містечках Львівщини, а й організовувати школи для сільських дітей. А щирим порадником, другом довгі роки для Уляни був Іван Франко. Від першого вірша провадив Каменяр свою «дорогу сестричку» шляхами поезії та прози, допомагав їй видавати твори.

У Галичині випущено сім збірок поетеси. Дві з них – «Проліски» і «Шелести нам, барвіночку» - для дітей. Вірші для наймолодших – найкращі, адже в них ми знаходимо найцінніше, що тільки можна дати дитині в доросле життя.

Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко) прожила цікаве, насичене життя довжиною у 87 років. Народила і виховала трьох дітей. За чудову поезію, багаторічне учителювання заслужила подяку і пошану від народу.
 

Дивіться ще цікавий матеріал про Уляну Кравченко:

18 квітня 2015 року - 155 років від дня народження Уляни Кравченко, української поетеси, прозаїка

* * *

Уляна Кравченко

ПІД СВЯТИЙ ВЕЧІР

Вітер віє без упину,
Мете листям по болоню...
Мамо, глянь на цю дитину,
Простягла до нас долоню.
Наче голуб'ятко біле,
А одіте так убого,
Вже мабуть осиротіле
І не має тут нікого.
Я дала б їй всі ті гроші,
Що на стрій новий складаю,
І суконок, і розкоші
Досить вже на Свята маю.
Добре серце в тебе, доню,
Обітри з сліз очка сині
І не плач... Я не бороню
Поміч дати сиротині.
Незабаром світу зоря
Благодать звістити має —
А довкола стільки горя,
Безліч з голоду вмирає.
Та не бачать люди, пташко,
Як горюють безталанні,
Як дістати хліба тяжко,
Як мруть наче квіти ранні.
Даймо місце у багаття,
Даймо хліба і одіти —
Люди всі — це сестри, браття,
Всі одної неньки діти.

* * *

"Рідний край", "Цей твій брат, моя дитино", "Ті старші наші сестри, побратими", "Ой ся землиця", "Думка" ("Хоч ти неначе в домовині"), "Думка" ("Як палають в темнім борі ягідки калини"), "Молись, дитино", "Боже!", "Мова без слів", "Заспів" - поезії Уляни Кравченко, присвячені рідній Україні.