Уляна Кравченко. Вірші про Україну (рідний край)

Уляна Кравченко

ЗАСПІВ

Із земних скарбів всіх ніщо на власність 
Не маю... не хотіла... 

Манила — кликала мене лиш ясність 
До світла я стреміла. 

Спинялась там — де в'яла квітка біла 
Спинялась... берегла ті дитинята, 

Щоб їх не взяло зло, 
Щоб не пропало ні одно... 

Душею все над ними йму вітати, 
Не дам пропасти 

У темній, власти - 
До них лиш право має Україна-Мати! 

* * *

РІДНИЙ КРАЙ

(Чи знаєш край? )

Чи знаєш край цей, де понад Дніпром 
Степи і могилки лягли кругом, 
Де мріють тихі села у ярах, 
Де ніччю спів дзвенить в рясних садках. 

Ой, знаєш ти його? Туда, туда 
З тобою, сину мій, злинула б я. 

Чи знаєш хатку? Біла вся, мов сніг, 
Свячене зілля вкруг звиса з-під стріх. 

В світлиці скрізь глядять святі лиця 
З іконів Миколая і Христа. 

Ти знаєш хатку цю? Туда, туда 
З тобою, о дитя, злинула б я. 

Чи знаєш верх? Плаї щезають в млах, 
Йде в полонину з турмою ватаг — 
Медвідь у дебрі темній муркотить, 
Із шпилів скал перлистий здрій кипить. 

Чи знаєш ти сей верх? Туда, туда, 
З тобою, сину мій, злинула б я. 

Не там, де лавр стремить, де мірт цвіте, 
Не в край Італії мій дух лине — 
Бескидів чар, степів урочий світ 
Перед очима сяє, миготить. 

Там, де наш край, мужицька, де сім'я, 
З тобою, о дитя, злинула б я. 

* * *

ЦЕЙ ТВІЙ БРАТ, МОЯ ДИТИНО

Цей твій брат, моя дитино, 
Хто тебе спитає — 

Аж сльоза тремтить у оці — 
Що тебе діймає? 

Цей твій брат є, хто чутливе 
Серце має в лоні. — 

Хто в потребі порятує, 
Стане в обороні. 

Хто не тішиться з упадку, 
Ні з твоєї шкоди — 

Але руку простягає 
До любові й згоди. 

Цей твій брат, хто відчуває 
Долю і недолю — 

Хто тобі дає надію 
На працю і долю. 

Хто не дбає лиш про славу, 
Статок і вигоду — 

Але труд дає свій в жертву 
Для добра народу, 

І хто неньку-Україну 
Любить щиро, сміло — 

І тебе до праці кличе 
За поспільне діло. 

З тим братайся і єднайся, 
Бо то брат, дитино! 
Вашим трудом спільним, чесним 
Воскресне Вкраїна! 

* * *

ТІ СТАРШІ НАШІ СЕСТРИ, ПОБРАТИМИ

Ті старші наші сестри, побратими, 
Про важні справи не мовлять з малими. 

Вони гадають, певно, для дитини 
Не зрозуміле горе України. 

Гей, гей, на це ім'я серденько скаче! 
З утіхи скаче і з жалю враз плаче. 

Бо хоч дитина я — все-ж тільки знаю: 
"Україна" — це Ти, мій рідний краю. 

Зачув, затямив я вже й наші дії, 
Україну забрали люди злії. 

Колись були у нас князі й гетьмани, 
А нині давлять нас тяжкі кайдани. 

Ой, дії наші кров'ю записали 
Ті, що за волю в бою загибали. 

Ой, дії в наших свідками могили, 
Що густо, густо весь наш край покрили. 

Їх вид завзяття будить у серденьку: 
З неволі встанеш Україно-Ненько! 

Ростуть, ростуть нам соколові крила 
І твоя вернеться і слава й сила. 

І верне України сила й слава, 
Бо ми здобудем свободу і право. 

* * *

ОЙ ЦЯ ЗЕМЛИЦЯ 

Ой ця землиця так нас годує, 
Як добра ненька свою дитину, 
Вона дає нам цей хліб насущний 
І зодягає в теплу ряднину. 

Як виросту я, як подужшаю, 
Віддам цій Ненці всю свою силу, 
Вона-ж у лона дасть мені хліба, 
Життя минеться, дасть і могилу. 

Життя ж бо наше минає скоро — 
Щоб лиш хосенно, * — про більш не дбаю! 
На труд кривавий не пожаліюсь, 
Візьмусь за працю, піснь заспіваю. 

(* хосенно - корисно)

* * *

ДУМКА

Хоч ти неначе в домовині, 
Україно моя, 
У серця дні, мов у святині,
Твій образ ношу я. 

Тебе з душі глубин кохаю, 
Твоє ж бо я дитя! 
Ой, краю ж рідний — ти мій раю, 
Де ж давна міць твоя? 

Де ж подвиги князів блискучі? 
Де сотні козаків?
Де отамани ті могучі? 
Де думи кобзарів? 

Чим більш в неволі тиЄ мій краю, 
Тим більш мій сум росте,
Тим більш у горю потопаю. 
Печаль мою грудь рве. 

Щоби скоріш й тобі світило 
Те сонечко з-за хмар,
Віддам життя, весь труд і силу, 
Весь серця мого жар. 

* * *

ЯК ПАЛАЮТЬ В ТЕМНІМ БОРІ ЯГІДКИ КАЛИНИ

Як палають в темнім борі ягідки калини, 
Так любов палає в серці Нені України. 

Як найкраща в темнім борі червона калина 
Так на всім немає світі, як та Україна. 

Як далека, як простора наша Україна 
В ній мені всі серцю рідні, всі одна родина. 

Гнеться вниз верба зелена вітами гнучкими.
Тут дівчата, наче сестри, хлопці-побратими. 

Тут і шум твій розумію, луже і діброва, 
А музикою для мене - українське слово. 

Ой музикою для серця, Матінко Христова, 
Є для мене наша пісня, українська мова. 

Чи дзвін дзвонить, — легіт віє, чи шумить діброва, 
Всюди чується для мене українська мова. 

Величаві наші гори й бори сосновії, 
Тут родивсь я — тут минають літа молодії. 

Тут і сад нам процвітає пишно і богато, 
Луг в зелені оксаміти прибраний, мов в свято. 

На красу землі дивлюся і не надивлюся 
І за нашу долю - волю серцем всім молюся: 

З ясного на нас глянь неба, Матінко Ти Божа, 
Хай нам сонце волі сяє, щезне тьма ворожа. 

Поблагослови Ти труд наш — глянь на нашу долю — 
По віках тяжких недолі дай здобути волю! 

* * *

МОЛИСЬ, ДИТИНО

Молись, дитино, за Україну, 
Проси для Неї Світла, Добра. 

Щоб край, де була твоя колиска 
Тобі не взяла чужа рука. 

Вкруг холод — темінь... все те, що нищить, 
Полошить щастя, сни молоді.

Молися — ворог загибель ладить 
Тобі, дитино, твоїй сімї. 

Молитви чисті шли за ті хмари 
До Творця Світла — на вишини — 

Молися, за ким огорне сумнів, 
Надія щезне і щезнуть сни.. 

Молитви щирі — це скарб, дитино, 
В днях проб ти скарб цей знайдеш в душі.
Колись сам спогад молінь дитячих 
Знов верне віру, міць дасть тобі. 

* * *

БОЖЕ! 

Не дай, щоб темний ворог України 
Нас поборов, 

До рідних святощів і до країни 
Ти, Отче, в серце кождої людини 
Сам влив любов. 

Досить вже сліз росило наші вії, 
Досить вже втрат — 

Не відбирай останної надії, 
Що сонце волі нам ще заясніє, 
Жде мир нас й лад. 

Не дай допити нам до дна самого 
Цю чашу вщерть — 

Освободи нас з гнету вікового, 
Ах, не засуджуй, Отче, люду строго 
На згубу — смерть. 

Ти, що лелії зберігаєш квіти 
У бурі час, 

Захорони нас і дай достреміти 
До повного життя і до освіти, — 
Поглянь на нас! 

По днях зневаги від тиранів влади, 
По муках всіх, 

Хай промінь ласк Твоїх на нас упаде — 
І діждемось в будуччині розради, 
Добра і втіх! 

* * *

МОВА БЕЗ СЛІВ

Мої слова так слухає дитина! 
У них крім слів є серця тихий зміст, 
Що нам його несе життя хвилина, 
Що серце серцю тільки доповість. 

Даремні мури всі і перепони, 
Як жаром серце в груди озовесь — 
Дитино, слухай, тям: це, наче, дзвони 
Грімкі, так голос серця той несесь. 

Слова без сили, як говорять очі, 
Як біль, зневага стиснуть нам уста 
Як грім заграє через тіні ночі — 
І блискавкою здійметься рука. 

Дитя, слів слухай, грудею живою, 
Ти відчувай їх зміст, життя живе, 
Заприсягни присягою святою 
Вже, що доскаже серденько твоє.