Статті для дітей та батьків

"Жив на світі солодкий Сухарик. Він був смачнючим, бо спеченим з найкращих продуктів. Сухарик дуже собою пишався. Одне лише хвилювало красеня: одежа у нього була суха та порепана і, щоб виглядати не таким черствим, він кожен ранок змащував її медом. Отак і став він Медовим Сухариком. Всі дуже любили його за приємний медово-солодкий запах. Та Сухарик так звик до цього, що вже не міг показатися комусь на очі, не намастившись медком..." (Ірина Мацко)

"У повітрі запахло весною. Старий і кремезний Дуб, що стояв на галявині густого лісу, раптом стрепенувся, потягнувся після довгої холодної зими і ... прокинувся. А на молодій гілочці, що виросла тільки минулої весни, заворушилась маленька брунька...." (Ірина Мацко)

"Якось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч – довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвідини до людей, на землю та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до хатини, де жили старенькі дідусь із бабусею, і чує: "Ой, діду, вже й зимонька не за горами, принесе вона до нас сніги та морози, а так ще тепла хочеться. А може, забариться Зимонька й прийде до нас пізніше. Погрілись би ще трішки..."" (Ірина Мацко)

"Жив на світі маленький хлопчик Іванко. А з ним – його маленькі невидимі друзі: Вушик, який мав дві кімнатки у вушках хлопчика, Горлик – у великому та просторому горлі та Носик, котрий хазяйнував у носику Іванка. Друзі жили дуже мирно й ніколи не сварились, а навпаки, допомагали один одному. Увесь день вони трудилися для свого маленького Іванка. І у кожного з них була своя дуже важлива робота..." (Ірина Мацко)

Казочки Ірини Мацко для дітей: "Мамине серденько", "Різдво ялиночки", "Загублена писанка", "Тік-Так", "Медовий сухарик", "Як корова царицею стала", "Пригода дубового листочка", "Зажурилася бабуся Зима", "Вушик, Горлик та Носик", "Лелеченя", "Пригоди маленького Мобіка".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В порівнянні з минулими десятиліттями репертуар та тиражі української літератури для дітей значно звузились (крім фольклору). Це, звичайно, негативно відображається на задоволенні читацьких запитів. Покоління, що підростає, повинно мати своїх героїв, казкових, мультиплікаційних. Тих у яких воно може вчитися, яких матиме за приклад поведінки, принципів життя.

„Попелюшкою” називають дитячу літературу через її сприйняття переважною більшістю людей, що відносяться до літератури, як щось другорядне, прикладне, несерйозне. Хоч це література, яка бере активну участь у вихованні наших дітей.

Українські народні казки - популярний фольклорний жанр (фольклор -"народна мудрість"). Отже – мудрість! Це оповіді наших далеких предків, які відчували себе і все що їх оточує частиною природи. А природа у нашого краю багата, різнобарвна, пишна. Усе це багатство відбилося в оповідях – казках. Відобразився у казці і побут, звичаї, традиції, вірування народу.

 

 

Статті Ірини Мацко, присвячені питанням і проблематиці літератури для дітей: "Серйозно про дитяче, або крок за кроком", "Дитина і казка. Казка як джерело пізнання для дитини", "Діти вулиці. Про статус сучасної української дитячої літератури", "Коли «Попелюшка» стане принцесою? Або проблеми українського казкарства", "Що несе у собі українська народна казка або чого вчить народний фольклор?".

 

 

 

Розглянемо в цьому розділі різні життєві проблеми і способи їх вирішення. "Усе буде добре!" - на разі найліпший життєвий девіз для нас усіх.

Забавлянки "Зайчик", "Ладки", "Печу, печу папку". Записано Іваном Манжурою на межі 70-80 років 19 століття, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії.

Дитячу гру у Ворона згадано в „Енеїді” Івана Котляревського. Ворон — забава з циклу весняних вуличних ігор. У грі Ворон символізує темряву, морок і смерть.

"Одному з дітей зав'язують очі. 
Того у кого зав'язані очи діти питають:   
—    Панасе, Панасе, де твоя каша?   
—    Під лавкою.  ..."

Гру "Гуси" записано Іваном Манжурою на межі 70 - 80 років 19 століття, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Гра досить розповсюджена в Україні - різні її варіанти було записано також на Харківщині, Чернігівщині, Київщині, Кіровоградщини, Полтавщині.

Записано Іваном Манжурою на межі 70-80 років 19 століття, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії

Народні дитячі ігри “в котика й мишки” ("Втікай Мишко до Нори Золотої Комори" та "А є Миші в Стозі") згадуються в українській літературі, зокрема, у "Енеїді" Івана Котляревського.

Із тих, хто бажає гратися, обирається "дзвіночок". Решта гравців, узявшись за руки, стають довкола нього.

Це переважно дівчача гра. Кожен учасник або учасниця повинні мати по десять камінчиків або круглих черепочків. Один із них має різко відрізнятися з-поміж інших кольором.

"Коли Господь творив світ, то подбав і про те, щоб на ньому були пташки. Кожному пташкові дав ніжки, щоб ходив, крила, щоб літав, дзьобика, щоб їв, і горлянку, щоб співав. А тоді покликав ангелика, дав йому кошик з порожніми черепашками, до кожної налив іншої фарби і сказав: "Помалюй їм пір’я!" От і став ангелик малювати пташків...."  (Костянтина Малицька)

Костянтина Малицька друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади.