Марія Пригара
СВАРКА
Рано-вранці за дрібнички
Посварились дві сестрички.
— Не чіпай моєї книжки!
Не бери ведмедя Мишки!
— Віддавай мій олівець,
Що поламаний кінець!
І шматок отої стрічки,
І лялькові черевички.
В мій куточок не ходи!
Ми у сварці назавжди! —
Посідали по кутках,
Надулися — глянуть страх!
А надворі дощ і вітер,
Дуже сумно так сидіти!
Де не глянеш — скрізь краплинки,
Навіть просвітку нема.
...Почекали дві хвилинки,
Обернулись крадькома.
Вдвох одразу обернулись,
Не хотіли — а всміхнулись.
Що за гра на самоті?
Вже й ляльки якісь не ті...
І, забувши всі дрібнички,
Помирились дві сестрички.
* * *
ТАЙНА
А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —
Я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно,—
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:
— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ганку
Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені:
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:
— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка.
Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво!
Отака я нещаслива!
* * *
БАЗІКА
Скільки в світі є базік,
Дуже бистрих на язик,
Та вже наша Катерина
Це базіка із базік!
Ми їй кажем:
— Катре, що це?!
Прикусила б язика! —
Теревенить на уроці,
На перерві не змовка.
Що робила цілий ранок,
Що принесла на сніданок,
Як дивилася в вікно,
Що побачила в кіно...
Каже вчитель:
— Що за галас?
Каже вчитель:
— Вийди зараз!
Працювати дай усім! —
Катря зовсім не злякалась:
— Хай я потім розповім!
Як базіку лікувати?
Чи тікати, чи гукати:
«Балачки спини свої!»
Як базіку лікувати?
А не слухати її!
* * *
ЦОКОТУХИ
Що за гомін, що за цокіт
Чути в нашому дворі?
Може, раптом дві сороки
Посварились угорі?
Може, десь уздрівши кішку,
Величезну і страшну,
Дві синички невеличкі
Розкричались на тину?
Чи в горобчиків на ґанку
Бійка сталась голосна?
Ні, це Галя і Оксанка
Розмовляють край вікна!
* * *
ТИХЕНЬКА ДІВЧИНКА
Чого це на мене так сердяться в школі?
Тож я не чіпаю нікого ніколи.
Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,
А з цього виходить одне тільки лихо.
Оце я сказала — така в мене звичка,—
Що в Галі, як мишачий хвостик, косичка.
Що в Каті спідничка — неначе з рогожі,
Та ще й черевички на човники схожі.
Що в Тані волосся нечесане досі,
Що очі в Мар'янки маленькі та косі,
Що в зошиті в Лесі самі тільки плями:
Напевне, бруднючими пише руками.
Я ж правду кажу їм... І що тут такого?
Тож я не чіпаю ніколи нікого.
Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,
І чом вони сердяться всі — невідомо!
* * *
КАЗКА ПРО КАТРЮ
І
Katriu_Marija_Prygara.jpg "Марія Пригара, Казка про Катрю, віршована казка")
У хатині біля гаю,—
Чи давно, чи ні — не знаю,—
Не велика, не мала,
Катря-дівчинка жила.
Очі сині, брови русі,
Жовта стрічечка в косі.
Та чомусь ота Катруся
Не така була, як всі.
Тільки й знала чепуритись,
Та у дзеркальце дивитись,
Бо вродилася вона
Отака вже чепурна.
Тільки доня встане зранку,
Мама кличе до сніданку.
Відмовляє їй Катруся:
— Зараз, зараз уберуся!
Та з годину чепуриться
І з годину чеше кіски,
Доки мама прогнівиться,
Прибере і ложки, й миски.
— Наберусь я,— каже,— муки,
Бо у доні білі руки.—
А Катруся: — Що ти! Що ти!
От я стану до роботи.
Тільки стрічку заплету,
Та й у сінцях замету!
От у двір Катруся вийшла
І стоїть біля воріт,
А на ній спідничка пишна,
Фартушок, як маків цвіт.
На голівці дві косички,
У косичках жовті стрічки
Ще й в руці червона квітка
Віддалік Катрусю видко.
Тут бабуся кличе з хати:
— Годі, Катре, святкувати!
Пожени гусей до річки,
Принеси мерщій водички.
Лободи нарви свині:
Дуже ніколи мені.
Відмовляє їй Катруся:
— Ой, бабусю, я боюся!
Пожену гусей на річку —
Замочу свою спідничку.
Доки воду донесу —
Загублю свою красу.
Аж розсердилась бабуся:
— Ой, онуко, я дивлюся!
Нехороша в тебе вдача:
Чепурна ти, а ледача.
Кличуть подруги з-за тину:
— Ми ждемо тебе весь час.
Чом ти дмешся, Катерино?
Чом не дивишся на нас?
Зараз ми йдемо на поле:
Там картоплю Галя поле,
А у неї мама хвора —
Цілий день лежала вчора.
Треба Галі помогти.
Може, з нами підеш ти?
А Катруся: — От сороки!
Чи не мала я мороки?!
Там у полі сонце гріє,
Вітерець гарячий віє.
А від сонця й вітерця
Почорнію я з лиця.
Кажуть подруги: — Прощай!
Коли так, то вибачай!
Недарма про тебе слава,
Що пишаєшся, як пава.
Та один у пави хист:
Розпускати вміє хвіст!
Надула Катруся губи,
Стрічку смикнула в косі.
— І чого я вам не люба?
І чого напали всі?
Ну й нехай я буду пава:
Тільки б гарна та яскрава!
Щоб як я розкину пір'я,
Аж горіло все подвір'я.
Буду павою. Нехай! —
Враз подружки: — Ай-ай-ай!
Де Катруся? Де пропала?
Наче тут і не була!
Дивна птиця з Катрі стала:
Пишний чубчик, два крила.
Хвіст барвистий розпустила,
Довгим блиснула пером,
Закричала, підлетіла
І пропала за селом.
II
Katriu_Marija_Prygara.jpg "Марія Пригара, Казка про Катрю, віршована казка")
В чистім полі ходить спека,
Над струмком стоїть лелека,
Заглядає в воду скоса,
Опускає в воду носа.
У лелеки вдома діти:
Він не може байди бити.
Скільки жаб не принесе —
Поїдять синки усе.
І стовбичить тато зранку,
Ловить жаб безперестанку.
Раптом лемент чути з неба:
—Ой, рятуйте! Ой, не треба! -
До струмка барвиста птиця
Мчить, неначе блискавиця.
А за нею — і граки,
І ворони, і шпаки.
Всі кричать їй, хтозна за що:
— Ач, хвастуха! Ач, ледащо!
І скубуть її навкруг,
Аж летить на землю пух.
Тут узяв лелеку гнів:
— Звідки стільки крикунів?
Чом напались на одну?
Зараз всіх я розжену!
Тут ворони і граки
Подалися навтьоки.
Лиш один крикливий шпак
Не злякався аж ніяк.
Крикнув: — Гей, ти, куца паво!
Будеш хвастать, що яскрава? —
Ще одну смикнув пір'їну —
І в кущі у ту ж хвилину.
III
Заховалась пава в лози
І крилом втирає сльози:
— Не скажу й словечка зроду
Про свою хорошу вроду!
Обскубли і хвіст, і крила.
Чи кому я що зробила?
А з кущів лелеці шпак:
— Бреше, дядьку, та ще й як!
Чи то вчора на галяві
Не вона хвалилась гаві:
«Правда ж, гаво, я пригожа,
На веселку пір'ям схожа?
Тут блакитне, тут зелене!
Ти — бруднуля проти мене.
Хочеш, здалека дивись,
А до мене не тулись!»
Йшла от зараз через міст,
Розпустила довгий хвіст
Та й розхвасталась: — Дивіться!
Хвіст у мене, мов жар-птиця!
От за це й дали їй хльосту!
Не жалійте куцохвосту!
IV
Заплакала пава: — Ви всі б мене з'їли! —
І раптом лелека як тупне щосили:
— Доволі! — він крикнув.— Доволі, хвастухо!
Як я оце слухав, аж в'янули вуха!
Диви, розходилась, як пані з Басані.
«Я гарна, вродлива, а ви — препогані!»
Ну й що, як ти гарна? Ну й що, як вродлива,
Коли ти пихата, коли ти чванлива?
А чванишся чим ти? А що ти зробила?
Хвоста розпускала — оце тільки й діла!
Враз пава до нього: — Чи я ледащиця?
Я, дядечку, більше не буду хвалиться.
Я хочу додому, я хочу до хати!
Я хочу вже знову Катрусею стати!
І раптом із пави зробилась Катруся,
Заплакані щічки, а брівоньки русі.
Вклонилась лелеці за слово-пораду
І хутко побігла додому, до саду.
* * *
ПРАЦЬОВИТА
У нас Катруся Івченко —
Найкраща прибиральниця.
Вона вже так старається —
Вся ланка нею хвалиться.
— Оце хазяйська дівчина!—
Говорить тьотя Настя.—
Напевне, мати вивчила:
Буває людям щастя!
Підлогу в класі вимиє,
Мов у своїй господі,
Іще й на інших гримає,—
Хазяєчка та й годі!
Мов грім, летить Катруся в дім,
Метляючи косичкою.
Вбіга мерщій і зразу в бій
З молодшою сестричкою.
— Ой лихо! Що ж це діється?
Чому обід не гріється?
Я зранку прибирала клас —
Мені давно обідать час!
Чого стоїш? Біжи скоріш!
Насип борщу і хліба вріж!
Сестричка мовчки слуха все,
Приносить борщ і хліб несе.
От з’їла Катря свій обід.
— Ти ж, Галко, прибери як слід!
Тарілки теж помий сама:
У мене просто сил нема.
І вже — дивіться! — в ліжку —
Лежить, читає книжку.
... Мені ввижається чомусь,
Немов я знаю двох Катрусь.
Одна із них за звичкою
Командує сестричкою
І не береться зроду
Ні за холодну воду.
А друга — вчиться краще всіх,
Працює — не зупиниться.
...Котра, скажіть нам, справжня з них:
Ледащо чи відмінниця?
За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968.
Більше віршів про дівчат на нашому сайті:
Більше творів Марії Пригари:
Дуже дякую вам!