Статті для дітей та батьків

"У Багдаді, славнім місті,
Тому літ не сто, не двісті,
Як халіфи ще жили,
Був вдовець, стара катряга,
Та такий вам скупиндряга,
Що шукать по всій землі."  (Іван Франко)

Довгі літа я не стрічався з сею казкою, та й не до казок мені було. Аж 1894 р., бувши в Відні, я купив у одній антикварні давню німецьку збірку арабських казок під заголовком «Тисяча і один день». Я глянув на ту комічну історію з її трагічного боку і, не вменшаючи комізму, силкувався вивести наверх її трагізм власне в психології скупаря та в устрої тої орієнтальної суспільності, серед якої відбувається подія.

 

 

 

 

У передмові до другого видання казки «Абу-Касимові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюжету — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. Письменник не просто переказав її, а ввів деякі нові мотиви за стару основу, щоб скерувати увагу читачів від казкових подій до живого життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій.

Знаєте, в якій сім'ї діти ростуть щасливими? Це відбувається тоді, коли діти бачать, як батьки цілуються. Коли діти відчувають, що тато любить маму, а мама тата, вони не будуть ховати свою невпевненість і помилки від страху говорити про це з батьками. Вони знають, що з батьками можна поговорити, що вони розуміють їх і що всі справи обговорюються з любов'ю і повагою.

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Пропонована ігрова методика не тільки дозволяє визначити, наскільки в дитини розвинена уява, але і є засобом її розвитку. Таку методику можна назвати "Де чиє місце?"

"Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки." (Яна Яковенко)

Записано в Пирятинському уїзді Полтавської губернії

Записано в Уманському уїзді Київської губернії

Записано в хуторі Миколаєві Борзенського уїзду

Записано в с. Збаражі Бердичівського уїзду Київської губернії

Записано в Уманському уїзді Київської губернії, передав А. Петруняка

Записано в Гадяцькому уїзді Полтавської губернії. Збірка Івана Рудченка (1869 рік)

...на мій погляд, головне при  виданні етнографічних матеріалів, і особливо казок, - не в тому чи іншому їхньому порядку і розподілу, а в максимально великому і сумлінному виданні цих дорогоцінних пам’яток народної творчості, як джерела для вивчення народного життя. Це і складає мою справжню мету і бажання.

Українські народні казки: "Старий собака", "Сірко", "Кравець і вовк", "Собака і вовк", "Марко убогий і вовк", "Бідний вовк".

Читайте українські народні казки: "Батьківський заповіт", "Пригоди м'яча", "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя", "Про правду і кривду", "Мудра дівчина", "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну", "Лисиця і козел у ямі", "Ох". А також — народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.

 

 

"На зеленій гілці пташка співала. Мила, звучна співанка сад звеселяла. Та зловила дівчинка пташку співучу та всадила у клітку блискучу. І дає їй їсти, водичку носить.
- Співай мені співанки! - пташечку просить...."

(Марійка Підгірянка)

Марійка Підгірянка (Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) - авторка багатьох оповідань для діітей. Вона не мала потреби шукати сюжетів із чиєїсь долі — у неї своїх вистачало на багато книжок. Ще у 10-30-тих роках минулого століття у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжки— «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

Вірші Івана Світличного для дітей: "Кіт і миші", "Як Гусак говорив: "Так-так-так"", "Я їм про Хому, а вони про Ярему", "Ведмежа хвороба", "Лісовий тарарам", "Безконечник", "Стонога".

Іван Світличний любив людей — тому люди любили його. Внутрішньо він ніколи не був в'язнем — ні в тюрмі, ні в таборі, ні у власному тілі, паралізованому довгих одинадцять років. Він завжди був вільний.