Леся Храплива-Щур
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
Княгиня Ольга на межі
В золототканій шаті.
Схилилися в поклоні їй
Полян поля багаті.
Княгиня Ольга на межі: —
Куди веде дорога?
Чи до Перунових жерців,
Чи в храм Іллі до Бога?
Княгиня Ольга хрест взяла,
Поля перехристила.
Зашелестіли щось поля
І квіти похилились.
Пішла у церкву на горі,
У Господа святиню.
Топтала стежку по ріллі —
Туди нам йти і нині.
Серпанок білий розвівав
Немов вітрило, вітер,
А попри стежку, поміж трав,
Цвіли Вкраїни квіти.
* * *
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Кругом Лесі Українки
В Колодяжному — селі
Там посходилися діти:
І великі і малі.
Принесли конвалій квіти,
Бо найбільше любить їх,
І заслухалися діти,
Аж затих їх гамір, сміх.
І розказує їм стиха,
Як метелики-брати
Вміли дружньо люте лихо,
Вміли бурю перейти.
І розказує їм казку,
Як то лицарі колись
Після шостої поразки
Всьоме знову піднялись.
І розказує: в кайданах
Грізний велетень лежить,
Але час прийде, він встане,
Аж земля вся задрижить.
Каже дітям у городі
У вечірній, тихий час:
— Хай ця казка в серці сходить,
Хай на бій готовить вас!
* * *
ОЛЬЗІ БАСАРАБОВІЙ
Якби ми могли так,
Якби мали силу,
Пташкою злетіли б
Над Твою могилу.
Всі ми розказали б,
Що не вмерло діло,
Що життя за нього
Віддала Ти сміло.
Ми Тобі сказали б,
Що в чужому краї
В серці Україна
В нас завжди вітає:
Що хоч Ти навіки
Очі вже закрила,
Любимо Вкраїну,
Як і Ти любила.
* Ольга Басарабова жила після першої світової війни в Галичині. Галичина була тоді під владою поляків, які в той час спричиняли українському народу багато горя. Війна закінчилася і українці не мали війська, що могло б боротися за нашу волю. Тому постала таємна Українська Військова Організація, що робила багато добра українцям, а ворогам завдавала великої шкоди. Ольга Басарабова співпрацювала з цією Організацією. Вороги зловили її та хотіли муками примусити, щоб зрадила своїх товаришів. Одначе Ольга Басарабова не зрадила нікого.
* * *
ЮРЧИК *
Був маленький хлопчик Юрчик
І сестра його Маруся.
Батько — в лісі у повстанцях
І в Сибірі десь Матуся.
Був маленький хлопчик Юрчик,
Що без Тата і без Мами
Мусів сам він виростати,
Сам один — між ворогами.
Вороги йому казали
Написать листа до Тата:
Щоб мирився з ворогами,
Щоб не воював завзято.
Як напише, обіцяли,
Що захоче — зараз дати.
— Не напишу! — мовив Юрчик.
— Не напишу так до Тата!
Був маленький хлопчик
Юрчик Генерала син завзятий;
Щоб не жити з ворогами
Ніччю кинувся тікати.
Вороги його зловили
І залізом написали,
На руці залізом гострим,
Що синок він генерала.
Та не плакав хлопчик Юрчик
І не жалувався з болю,
Бо він знав, що він, як Тато,
Він також терпів за волю.
На засланні ріс той Юрчик,
Оттакий, як всі ми, діти.
Як і ми, хотів він гратись,
Як і ми, хотів радіти...
Цього Юрчика згадаймо,
Помолімся щиро нині,
Щоб Господь ще дав нам волю: *
І Юркові й Україні!
* Прізвище Юрчика — Шухевич. Його батько, генерал Роман Шухевич, що його звали Тарасом Чупринкою, очолював Українську Повстанську Армію, що довгі роки боролася проти загарбників.
* На час написання вірша Україна була ще під владою Совітів.
* * *
ТРИ КАРТИНИ *
Роман Шухевич
У гостинній — три картини
На стіні.
В кожну днину
Щось розказують мені.
Прийду в хату —
Оглядати йду їх враз:
Оце Симон, той Євген,
А той Тарас.
Всі питають, чи я знаю,
Я, новак,
Що ще ворог в Ріднім Краю? *
Кажу: — Так!
Але вісті розказали вже вітри,
Що недаром воювали
Ви всі три.
В Україну я полину,
Наче птах.
Відвоюю славу тую,
Що в піснях.
Симон Петлюра
Ворогам належну плату
Я віддам:
За Париж, за Білогорщу,
Роттердам.
Щоб в Державі Ваша слава,
Наче дзвін,
Залунала від Ослави *
Аж по Дін!
У гостинній три картини
На стіні.
В кожну днину
Усміхаються мені.
Усміхаються до мене
Із картин,
Бо колись звершу їх діло —
Я — їх син!
Євген Коновалець
* Тут говориться про Симона Петлюру, Євгена Коновальця та Романа Шухевича, що його звали Тарасом Чупринкою. Всі три були славні українські полководці, боролися проти ворогів, щоб здобути волю Україні. Тому, що вороги боялися їх дуже, а не змогли знищити їх у чесному бою, повбивали їх скрито, із засідки: Симона Петлюру в Парижі 1926 року, Євгена Коновальця в Роттердамі 1938 року, а Романа Шухевича в Білогорщі біля Львова в 1950 році. Всіх їх трьох згадуємо в місяці травні, при пагоді Зелених Свят.
* На час написання вірша Україна була ще під владою Совітів
* Ослава — річка на Лемківщині, у Західній Україні.
* * *
МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ *
Недавно князь в нас панував
У рідній Україні,
Де збіжжя золоте в жнива,
Шумлять потоки сині.
Чужих земель не воював,
Не мав і війська-сили,
А над серцями панував
І всі його любили.
Лунало грімко у всі дні
Його владиче слово
І терем здалеку виднів
При храмі там, у Львові.
Він звідтіля благословив
Старечою рукою,
Усіх, хто Правду полюбив,
За Правду йшов до бою.
І звідтіля щоразу він
Картав лихих тиранів,
І голосив, мов Божий дзвін
Про їх діла погані.
А людям він не відмовляв
Допомогти ніколи:
Моливсь, лічниці будував,
А дітям гарні школи.
А хто вже вмілий був маляр
Або співець великий,
Дістав напевно поміч-дар
Від доброго Владики.
І щоб могли всі новаки
Влітку табору ваги,
Він дарував, там, де Бескид,
Оселі у Карпатах.
Та вістка нам прийшла сумна:
— Владики вже немає!
Вже не всміхнеться пластунам.
А там і дзвін не грає,
І наших жалібних пісень
Владиці не почути,
Бо в Україні ніч і день
Панує ворог лютий. *
Та хоч не прийме пластунів
І сік, як колись, Владика.
Горить у серці в нас на дні
Його любов велика.
* Митрополит Андрей Шептицький був Головою Української Католицької Церкви у Львові від 1900 року аж до своєї смерти 1944 року. Всі українці любили його, а навіть вороги мусіли шанувати.
* На час написання вірша Україна була ще під владою Совітів.
За матеріалами: http://abetka.ukrlife.org
Дивіться також на нашому сайті інші твори Лесі Храпливої-Щур:
