Леся Храплива-Щур
РІЗДВЯНА КАЗКА
... А коли народився Ісусик маленький в колибі*1), то була морозна ніч над усією Верховиною*2). Ялиці стояли в білих шатах непорушно, немов зачаровані, а на стежках виблискував сніг холодним кришталем.
I лежало Дитятко Боже на сіні, вкрите квітчастою хусткою Марії, і дрижало з холоду. В тузі хилилася над Ним Мати Свята...
Засіяла зоря ясна над полонинами, і злетіли два янголи шестикрилі з неба, щоб сторожити Дитятко.
А сніг світив дорогими перлами під синявим промінням зір.
І прийшли три царі-мудреці. Побачили Правду безмежну і вічну, що у славі, поміж янголами могутніми, явилася людям. І низько схилили вони свої вінчані голови і склали в дарі найдорожче, що мали у царстві своєму: золото мерехтливе, пахощі чарівні і дорогі тканини, тонкі, мов павутинка, мудрими взорами розмальовані ...
Поклонились і повернулись у свої царства. А глибокий сніг хрупотів під їх золотокованими сап'янцями*3).
Прикрила Марія Дитятко дорогими тканинами і поклала перед ним дари безцінні. Та не загріли тонкі, мов павутиння, серпанки змерзлої дитини. А холодне золото студило малесенькі ручки. Мороз же ставав щораз лютіший...
І прийшли три пастушки-гуцулики. Побачили Царя могутнього і Силу непоборну в усій її величі поміж янголами шестикрилими. І з жахом припали на коліна перед порогом колиби і не могли промовити ні слова. Дрижачими руками поклали перед собою, що мали найкраще: свої ягнятка.
І, повні покори, відійшли вони домів. Сніг скрипів під їх постолами*4), коли відходили.
Кликала Марія ягняток, щоб полягали біля Дитятка та загріли Його своїм віддихом. Але ягнятка — налякані, самі змерзлі — збилися в громадку біля порога і жалібно блеяли.
У глибокій тузі похилилася Мати Свята над Дитятком. А в Нього дрібні слізоньки котилися з очей і перлинами замерзали на посинілому від холоду личку.
Аж прийшло мале дівчатко. Побачило воно Дитя, що плакало від холоду, і зажурену Матір Його. І не злякалося грізних янголів шестикрилих, що сторожили входу до колиби.
Мерщій назбирало гіллячок, що лежали кругом, а одну з них приложило до свого серця. І ясним полум'ям запалала гіллячка. Запалило дівчатко тією гіллячкою огник на порозі колиби. Ясні промінчики замиготіли по сірих стінах. І вмить стало тепло й радісно кругом. Усміхнулося Дитятко і простягнуло маленькі ручки до золотих іскор, що снопами висипалися з огника. Зраділи ягнята і почали радісно помекувати. А на суворих лицях янголів розцвіла незбагненна усмішка...
Опав серпанок туги з лиця Марії. Поклала Вона свої білі долоні на русяві коси дівчатка і спитала:
— Хто ти, дитино?
— Я — українська пластунка, — відповіло відважно дівча, глядачи просто в ласкаві очі Марії.
Ніжно пестила рука Пречистої русяву голівку, і в задумі промовила Вона:
— Ти жаром серця свого Дитя Боже від холодної смерти врятувала. Нехай той жар буде твоїм благословенням! Нехай гріє тебе і друзів твоїх у ніч холодну і безпросвітну. Нехай веде вас до Землі Обіцяної, не гаснучи ні на хвилину.
І пішло дівча у світ. Ясним промінням світило в темряві її серденько. А на шлях проводжали її ласкаві очі Марії...
*1) Колиба — хатка, збудована з колод. Колиби будують звичайно в горах на верхах, а в них ночують пастухи з своєю худобою.
*2) Верховина — так називають наші гуцули свої гори Карпати.
*3) Сап'янці — чоботи з дорогої, червоної або зеленої, шкіри-сап'яну.
*4) Постоли — гуцульські черевики з м'якими підошвами.
За матеріалами: Леся Храплива. "Вітер з України". Оповідання та казки для дітей. Мюнхен, Українське видавництво, 1958, стор. 42 - 44.
Читайте на нашому сайті інші твори Лесі Храпливої-Щур:
