Тарас Шевченко
Дума про Марусю, попівну Богуславку
Народна дума
Що на синьому морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця каменная,
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна? Богуславка,
Прихождає,
Словами промовляє:
"Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?"
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах пізнавали,
Словами промовляли:
"Гей, ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Чому ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера".
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
"Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській
Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день
Великдень".
То тоді-то козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
"Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день
Великдень сказала!"
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
"Ой козаки,
Ви, бідні невольникиї
Та не лайте мене, не проклинайте;
Бо як буде наш пав турецький до мечеті виїжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі оддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати".
То на святий празник, роковий день
Великдень,
Став пан турецький до мечеті виїжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі оддавати.
Тойді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає -
До темниці приходжає,
Темницю одмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
"Ой козаки,
Ви, бідні невольникиї
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батькові й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки
З неволі не викупає;
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!"
Ой визволи. Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, в просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
"Дума про Марусю, попівну Богуславку" увійшла до Букваря, виданого Тарасом Шевченком у 1861 році.
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів у 6 томах: http://izbornyk.org.ua
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
Останні коментарі до сторінки
«З "Букваря" Шевченка (1861): "Дума про Марусю попівну Богуславку"»:
Всьго відгуків: 0
+ Додати коментар