"Мамина молитва, наче білі крила,
на дорогах долі скріпить, піднесе.
Мамина молитва, як цілюща сила,
Сонечком засвітить, щастя принесе..."
Виникнення та розповсюдження хатніх витинанок у Литві, Словаччині, Польщі та Україні пов’язано з однаковими причинами: доступністю на селі кольорового паперу та покращенням побутових умов житла. Очевидно, ці показники були результатом істотних суспільних зрушень: відміни кріпацтва, розпуску цехових організацій, що давало більші шанси для виходу на ринки молодим талановитим майстрам. Разючі зміни торкнулися розбудови й облаштування помешкання, яке стало більшим, світлішим і чистішим. У ньому знайшли своє застосування настінні хрести, хатні ікони, релігійні картини, паперові витинанки й квіти як ознака нового часу.
Витинанки — різновид українського народного декоративного мистецтва. Це орнаментальні та сюжетні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей, як іграшки для дітей тощо. Українські народні витинанки в сільських хатах з’являються в середині XIX сторіччя. Паперові витинанки в сучасному місті застосовують як новорічні прикраси вітрин, у художньо-педагогічному процесі, в оздобленні поліграфічної продукції, у дизайні одягу.
"Коли Всемогутній поділив створену їм землю на країни, населені окремими народами, кожна країна - і кожний народ - дістали свого Ангела Хранителя, як дістає його кожна людина при народженні свойому. Бо ж кожна країна - як і кожний народ - має власну несмертельну душу і вільну волю, що може вести до добра чи до згуби-зла. По вибору свобідної волі. Все-бо створене Відвічним — є одна родина, в якій всі братерством зв'язані. Схилившись над землею, ангели з дозволу Всемогутнього вибирали собі, яка кому сподобалась, країни..." (Наталена Королева)
"На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати..." (Леся Українка)
"Хоч поет у дорозі й застудився й лікар заборонив йому виходити з хати, протягом тижня, він не витримав і за кілька днів вже відвідував своїх давніх знайомих, друзів. Найперше відвідав «давно невиданого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну». Далі пішли десятки зустрічів і нових знайомств: відвідав М. Максимовича, зустрівся з А. Мокрицьким, був у книжковій крамниці молодого Щепкіна, де побачився з Якушкіним, увечорі гостював у проф. О. Бодянського, де «наговорились вволю про слав’ян взагалі і особливо про земляків». 19 березня, незважаючи на воду й грязь під ногами, пішки обійшов з Щепкіним по меншій мірі чверть Москви. В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень..." (Дмитро Чуб)
Ольга Володимирівна Стрілець розповідає у цьому розділі посібника про життя і творчість відомих майстрів витинанки: Сергія Танадайчука, Миколу Теліженка та Андрія Пушкарьова. Автор також характеризує роботи витинанкарів: Ірини Зяткіної, Олени Харченко, Лариси Шаран, Віктора Наконечного, Віктора Слободянюка, Наталі Гуляєвої, Валентини Коздровської, Вікторії Мірошниченко, Василя Корчинського, Людмили Проценко і Марії Косицької.
"Не молилася за мене,
Поклони не клала
Моя мати; а так собі
Мене повивала,
Співаючи..."
(Тарас Шевченко)
4 квітня — день народження Квітки Цісик (Kacey). Родина українських емігрантів жила в Нью-Йорку. Квітка записала два україномовних альбоми «Квітка» (1980) та «Два кольори» (1989). В Америці це нікого не зацікавило, але, на щастя, вони випадково потрапили в Україну. "Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна, і що український народ співучий. А мені відповідали: якщо так, то зіграй що-небудь. Це дуже сумно, але в нас не було жодної платівки на професійному рівні, оскільки це дорога річ і записати її забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але і для всіх українців. Адже у мене не було можливості щось зробити для нашого суспільства, а це був би такий подарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують." Любіть Україну так, як любила її Квітка Цісик!
Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний. Відомі також антропо та зооморфні фігурки, рідше зображення предметів побуту й архітектури. Витинанки кінця XIX - початку XX сторіччя вирізняються високою художньою майстерністю, експонуються на господарських і етнографічних виставках Галичини. В кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули своєрідних локальних рис щодо застосування матеріалу, форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства орнаментики і символіки. Найбільш поширені витинанки на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті. На Подніпров’ї переважають багатоколірні квіткові композиції — галузки, букети, вазони, що нагадують настінні хатні розписи. Для подільських витинанок характерна обмеженість кольорового паперу, зате велика різноманітність орнаментальних мотивів. Тут і маленькі зірочки, і кружальця, і розлогі дерева з птахами і фігурами людей. Народні витинанки Прикарпаття здебільшого ажурні візерунки «хрестики», «сонечка», «слупочки», іноді трапляються зображення тварин і птахів. Вони побутували водночас зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.
"Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло..."
(Ліна Костенко)
"Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ
Злетять незнані гості.Вони свій срібний корабель
Спрямують з небокраю
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю..." (Марія Пригара)
"30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... «Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ...» А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. «... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему «Кавказ», «Сон» та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... «Зіроньку», «Тяжко, важко в світі жити», але з особливим чуттям виконав: «Забіли сніги ...» Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей...» 18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви..." (Дмитро Чуб)
"Цікавою і своєрідною сторінкою життя укріплення Раїм було полювання на тигра, що його організував 20 листопада капітан О. Бутаков. Про це полювання, що відбулося над річкою Сир-Дар’єю, і в якому брав участь Т. Шевченко, досить широко й цікаво розповідає лейтенант Нудатов. Ця місцевість в ті часи була ще маловідомою, а сама річка була ніби кордоном: по той бік кочували киргизи каракалпаки — найвойовничіше киргизьке плем’я. З одного боку тут простягалися неозорі сипучі піски, а вздовж Сир-Дар’ї були скрізь болота, порослі величезним, у три сажні заввишки очеретом, у непрохідних хащах якого знаходили притулок тьма-тьмуща різного водяного птаства, а також дикі кабани, тигри, гадюки тощо. З цього раїмського укріплення Шевченко не раз відпливав в експедицію до Аральського моря, яке було за 70 кілометрів..." (Дмитро Чуб)
"Жив собі жук,
На ім'я короїд.
Що в короїда
Було на обід?"(Марія Пригара)
Неповторна Квітка Цісик: пісня на слова Андрія Малишка "Рідна мати моя".
"Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік..."(Ліна Костенко)
У XIX столітті в центрі української науки опиняється етнографія. Як наслідок, постає низка чудових етнографічних збірок, праць і монографій про різні сторони народного життя і народної творчості. Тоді виходять у світ “Народные южнорусские песни” Амвросія Метлинського, 1854; “Вжинок рідного поля” Миколи Гатцука, 1857; “Старосветский бандуриста” Миколи Закревського, 1860, та багато інших праць. Яскравою подією тоді став і альбом Ольги Косач “Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки”. Він побачив світ 1876 року в Києві. На той час, коли вийшов альбом, не було видано жодної повної збірки української орнаментики.
7 квітня 2018 року у Луцьку просто неба на вулиці Лесі Українки з'явилася галерея писанок. Це писанки за "Сонячною колекцією" писанок Ольги Косач (Волинський краєзнавчий музей), які відтворила і подарувала закладу торік відома майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Пані Ірина відтворила писанки, бо долучилася до всеукраїнського проекту "Вишивка етнографічна", куратор - Тетяна Серебреннікова. Традиційні волинські та подільські писанки вважаються зразками найвищого прояву художньої майстреності. Писанки розміщено на двометрових бігбордах. Вони привертають величезну увагу лучан та гостей міста.
