"Ігумен Теодосій трохи відсунув напівзгорілу, товсту восковицю. І те світло було заяскраве для його келії, бо ж прикрив долонею-дашком очі: "А таки ж знайшов, брате, яка лічива сила вкрита в тому твоєму синенькому горошкові? — спинив свій лагідний погляд, немов огорнув ним дрібну сухорляву постать брата Григорія, що «сіяв зілля та дерева плодовиті плекав» в свойому огородці при Лаврі. Чернець-садівник простяг до ігумена запрацьовану, вузловату на суглобах руку, немов хотів спинити мову найдостойнішого: "Не «горошок», високопреподобний отче! Не горошок: орошок!..." (Наталена Королева)
«Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».
(Квітка Цісик)
"Де я не йду, що не почну,
все тінь твоя зо мною,
і кождий сміх, момент утіх
тьмить хмарою сумною..."(Іван Франко)
Наукове дослідження викладачів Черкаського державного технологічного університету щодо спорідненності дитячого і наївного мистецтв та умов, за яких розвиваються творчі здібності художників.
"Наснився мені чудернацький базар:
під небом, у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі..."(Ліна Костенко)
«Жив-був пес» - мультфільм режисера Едуарда Назарова, створений компанією «Союзмультфільм» у 1982 році за мотивами української народної казки. Тихе українське село... Кожний займається своїми справами... Пес давно вже служить господареві, та час від часу трапляться де-які неприємності... Коли терпець господаря уривається, він опиняється у лісі... Зустріч з вовком, котрому теж було не солодко в той момент, виявилася доленосною... Дивимось і насолоджуємось...
"За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце тріпаєсь в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?"(Іван Франко)
"З різних спогадів ми бачимо смаки, уподобання, ставлення Шевченка до окремих літераторів, його симпатії і антипатії, з творів письменників він любив зокрема Котляревського, Гоголя, Шекспіра, Дайте, Лєрмонтова, до небес підносив Марка Вовчка, ставлячи її вище за французьку письменницю Жорж Занд. Навіть, коли Турґєнєв питав Шевченка, що читати, щоб навчитися української мови, то й тут дістав пораду читати твори Марка Вовчка. Некрасова Шевченко не вважав за поета, бо у щоденнику читаємо такий запис: «Сьогодні я з успіхом довів Сєраковському, що Некрасов не тільки не поет, а й віршотворець аляпуватий». З композиторів любив Даргомижського й Глинку. Прекрасно орієнтувався в літературі, не лише своїй, а і в чужоземній. Перечитував усе, що з’являлось у продажі. Готуючись до писання історичних творів, перечитував відповідні книги, зокрема істориків: Костомарова, Куліша, Маркевича, та літописців: Самовидця, Полетику, Величка, Граб’янку. Недосконало знав французьку мову, непогано говорив польською мовою, зокрема відомо, що в ориґіналі читав твори Міцкевича і естетику Лібельта...." (Дмитро Чуб)
Викладач та майстриня Ольга Володимирівна Стрілець надаючи завдання студентам пояснює, як виконати силуетну витинанку з використанням народних мотивів; силуетну витинанку з використанням короткочасної замальовки фігури людини; просторову, ажурну витинанку з використанням образів народного фольклору; симетричні композиції витинанок з використанням народних мотивів; асиметричну композицію витинанок з використанням образів українських народних легенд чи казок.
"У хатині біля гаю,—
Чи давно, чи ні — не знаю,—
Не велика, не мала,
Катря-дівчинка жила.
Очі сині, брови русі,
Жовта стрічечка в косі.
Та чомусь ота Катруся
Не така була, як всі..."(Марія Пригара)
"Колись давно-давно в одному селі жила привітна и ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї по підвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила..." (Галина Демченко)
Протягом свого життя, повного драматизму і важких переживань, Шевченко, коли підрахувати час його перебування в Києві (1829, 1843, 1845 - 1846, 1847, 1859), жив у столиці України неповних два роки. Проте Київ мав на Шевченка величезний вплив. У цьому місті, в колах української інтелігенції, яскраво жевріла ідея національного визволення з-під Росії, ідея самостійної України. У Києві та його околицях автор „Кобзаря” знаходив натхнення для своїх поетичних та прозових творів. Краєвиди Києва і його архітектурні скарби давали поетові дорогоцінний матеріал для малярських творів. Там він зустрів гурт людей, які, як і він сам, цікавилися минулим України, а також тих, які милувалися в народному українському фолкльорі і збирали матеріали з народної творчости. Ми знаємо також, що Шевченко був душею української національно-політичної організації — Братства Кирила й Методія, хоч і не був його членом. Члени Братства Кирила й Методія, як от Костомаров і Куліш, та люди, які не входили до його складу, ставились до Шевченка з великою пошаною. Шевченко запалював у серцях людей, з якими зустрічався, любов до України. Як каже Павло Зайцев, „цей вогонь Прометея приніс тоді натхненний поет не одному Костомарову”. (Сергій Крашенінніков)
" Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота..."(Українська народна дума)
Іван Франко написав в передмові до збірки казок "Коли ще звірі говорили": "Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи." Читайте казочки Івана Франка: "Лисичка-черничка", "Вовк, Лисиця і Осел", "Старе добро забувається", "Як звірі правувалися з людьми", "Байка про байку", "Як синиця хотіла море спалити", "Фарбований Лис", "Мурко і Бурко", "Три міхи хитрощів", "Війна між Псом і Вовком", "Лисичка-кума", Лисичка і Журавель", "Королик і Ведмідь", "Ворона і Гадюкаи", "Заєць та Ведмідь", "Лис і Дрозд", "Вовк - старшина", "Заєць та іжак", "Як лисиця сама себе перехитрила", "Лисичка і Рак", "Осел і Лев".
Під композицією ми розуміємо таке розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоби розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоби переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоби представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному. Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці митець все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.
"Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким..."(Леся Українка)
"І засміялась провесінь: —- Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом."
(Ліна Костенко)
"Та чи не найдорожчою, найважливішою рисою його вдачі, що пройняла всю його творчість, є незвичайна любов до України, до свого народу. Він збудив приспану націю, запалив нові вогні, кинув палкі гасла боротьби за Україну проти гнобителя — Московщини. Недарма видатні діячі, письменники, навіть значно старші за нього (наприклад Квітка Основ’яненко), називали Шевченка батьком. Таку любов до всього рідного бачимо не лише у його творчості, а й у повсякденному житті. В листі до свого брата Микити 15. XII. 1839 року Шевченко аж тричі підкреслює, щоб брат писав йому листи своєю рідною мовою: . .. «та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому...», а в листі 2. 03. 1840 року знову дорікає братові за лист: «Я твого листа не второпаю. Чорт-зна, по- якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоб ти написав по-своєму», а в іншому місці категорично заявляє: «... Тільки не по- московському, а то й читать не буду»..." (Дмитро Чуб)
