«Малюю. Створюю картини. На папері кульковою ручкою. Особливість їхня така, що не маю задач, і те місце, де зазвичай задум,— порожнє. Існують деякі «концепти сприйняття», які в’януть за кілька днів перерви роботи над зображенням. І я не намагаюсь їх воскресити — просто продовжую на тому ж аркуші, використовуючи весь вільний простір, поєднувати лінії та об’єми таким чином, яким вони самі дозволяють чи навіть бажають інколи. Реалізую їхні сьогоднішні взаємини. А вчорашні та позавчорашні вмерли для цього аркуша, та мене це нітрохи не турбує. Хоча й відчуваю незворотність та унікальність тих, що проминули. Трохи сумно, але така вже Воля Його. Якісь же з них все одно мали не залишити сліду на моєму аркуші. Так виникає графічний щоденник моєї агресивно підсвідомої свідомості. Є версія, нібито десь існує Велика Книга, куди занесено, занотовано все, абсолютно все без жодного пропуску. В тому числі й те, що не було поєднане мною на аркуші. В тому числі й те, що не було поєднане мною на аркуші до мого народження і після моєї смерті. Можливо, ті фрагменти, які мені вдається відобразити зараз, комусь допоможуть відтворити те, чого бракує саме йому.» (Віталій Лотоцький)
"Відомий художник-пейзажист з Рівного Костянтин Костянтинович Степанюк викладає. Він - вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до нашої Неньки-України! Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк - біля самісінького лісу... Його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави... Так, ми воюємо... За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України... Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що!" (Олег Володарський)
Вадим Аксьонов – вільний художник. Його професія – це спосіб його життя. Коли художник має натхнення – він малює. Немає – тоді відпочиває, читає книги чи дивиться фільми. Буває, що робота може затягнутися аж до пізньої ночі. Потім десь над ранок Вадим Аксьонов не розуміє, чому зовсім не може заснути. У такі моменти його огортає ейфорія від роботи. А буває, що в голові уява створює одну картину, а на мольберті з’являється інша...
"В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг..."
(Ліна Костенко)
"Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів."(Василь Симоненко)
"Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить."(Іван Франко)
"З усіх солодких, любих слів,
які я чув із твоїх уст,
одно лишилося мені,
і наче срібний дзвоник той,
і досі в серці гомонить, —
одно маленьке словечко:
Слухай!..."
(Іван Франко)
""Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?" —
В неньки спитала дитина..."(Леся Українка)
"Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі..."(Ліна Костенко)
"Ліс зустрів мене, як друга,
Горлиць теплим воркуванням,
Пізнім дзвоном солов’їним,
Ніжним голосом зозулі,
Вогким одудів гуканням,
Круглим циканням дроздів..."
(Максим Рильський)
"Немов чарівні декорації -
жасмин, троянди і бузок.
Кузини мамині, три грації,
як три принцеси із казок..."(Ліна Костенко)
"Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!.."(Ліна Костенко)
"Я вранці голос горлиці люблю.
Скрипучі гальма першого трамваю
я забуваю, зовсім забуваю..."(Ліна Костенко)
"Не можу забути!
Не гоїться рана!
Мов жалібні нути
із струн теорбана
чи голосно грають,
чи ледви їх чути,
все жалем проймають -
не можу забути!.."(Іван Франко)
"Твої очі, як те море
Супокійне, світляне:
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне..."(Іван Франко)
"Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід..."
(Ліна Костенко)
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей, про школу, про дівчат, про ліс, про звірят та птахів, про війну, про Дніпро та природу, про козаків-запорожців.
Поезії Марійки Підгірянки про природу: вірші "Калина", "Осінній настрій", "Осінній ранок", "Сніжок трясе", "Чорне - білим", "Зима наступає", "Дзвіночки дзвонять дрібно".
Вірші Марії Пригари про дівчаток: "Працьовита", "Сварка", "Цокотухи", "Тайна", "Базіка", "Тихенька дівчинка", "Казка про Катрю".
Вірші Марії Пригари про дітей: "Туп-туп", "Синичка", "Сварка", "Цокотухи", "У дворі", "Тайна", "Сестра і брат", "Новачок", "Сашко-шахтар", "Товариші", "Одна сім'я",
