Марія Пригара
ПРО ЖУКА
І
Жив собі жук,
На ім'я короїд.
Що в короїда
Було на обід?
Жадібно гриз він
Зеленого дуба.
Ним і обідав.
Мило та любо.
Дуб на сніданки
І дуб на вечері.
Мало і мало
Було ненажері!
Гриз гілочки,
Виїдав серцевину,
Міг хоч кого
Довести до загину.
В тата вдались
Короїдові дочки:
Гризли із смаком
Маленькі дубочки.
А поблизу
Короїдова тітка
Кволу сосонку
Хрумала швидко.
Кожен точив
І лякався сусіда:
«Нащо дивитися,
Хто як обіда?»
Жук-ненажера
І весь його рід
Дуже боялися
Вийти на світ!
ІІ
Плакала гірко
В лісі кисличка:
«Ще ж не стара я!
Ще невеличка!
Чом же у мене
Листячка мало?
Віти марніють,
Яблук не стало?
Щось мене точить,
їсть без упину.
Жити так хочу,
А, мабуть, загину!»
Скаржились сосни
Могутнього роду:
«Краще одразу
З мосту та в воду!
Сушить нам серце
Некликаний гість —
Стовбур високий
Поїдом їсть!»
Тільки промовчав
Дуб-лісовик.
Скаржитись в горі
Він ще не звик!
ІІІ
Та лісники
Додивилися впору
Листя засохле,
Дірявую кору.
Дуби темнозорі.
«В них короїди,
Тому вони хворі!»
Бачать: на соснах
Хвоя змертвіла.
«Теж у них,— кажуть,—
Нечисть насіла!
Ось ми їй зараз
Пропишемо ліки!
Стежку до бору
Забуде навіки!»
Шелестом
Тишу сполохавши ранню,
Дятли летять
Помагать лікуванню.
Вітром гайнули,
Аж свиснули крила,
Хто їх побачив —
В очах зарябіло!
В діри на соснах
Засунули носа,
Яблуньку бідну
Оглянули скоса.
І, добиваючись
В трухлі куточки,
Застукотіли
Дзьоби-молоточки!
Цюкають дятли,
Аж сиплеться порох!
«Ось як ми,— кажуть,—
Лікуємо хворих!»
Повитягали
З нір короїдів,
Родичів їхніх
Та їхніх сусідів.
Щоб у спокої
Шуміла діброва,
Щоб розросталася
Дужа й здорова.
Будуть дерева
Здійматися в небо.
Знищили злодіїв —
Так їм і треба!
За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968, стор. 41 - 43.
Більше творів Марії Пригари на нашому сайті:
