Ольга Стрілець
УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ВИТИНАНКИ
Навчально-методичний посібник
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
НАЙВІДОМІШІ МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИТИНАНКИ
Сергій Танадайчук
Танадайчук Сергій Васильович народився 9 травня 1963 року в селі Махаринці Козятинського району Вінницької області. Ще не виповнилося Сергієві й року, як помер його батько. А в 13 років він зостався без матері. Єдиний світлий спогад дитинства - як він із мамою робив витинанки. Це, мабуть, звідти пристрасть до художньої творчості.
Малого Сергія направляють до інтернату. Це були, як він сам вважав, найгірші його роки. Тихого, хворобливого хлопчика ображали всі. Мабуть, тому пізніше Сергій так горнувся до цих дітей-сиріт, так хотів зігріти їхнє сирітське життя. Більш за все на світі любив малювати, але заради шматка хліба вступив до ПТУ.
Хист до творчості проявився в Сергія Танадайчука ще в дитинстві. У 19 років Сергій Васильович їде в знамениту Петриківку, відому своїм народним мистецтвом - петриківським живописом. Тут він пристрастився до народної творчості. Зрозумів: народне - це його. Почав багато читати, вивчати глибокі витоки. Згодом закохався в трипільську культуру - виготовляв витинанки, складав віршовані рядки до картин. Люди знаходили в його творчості й думку, і філософію. Його малюнки возили у Францію, ними зацікавився американський посол. У середині 1995 року в міськрайонній газеті "Земля Бердичівська" розпочинається публікація серії малюнків майстра, яка знайомить широке коло читачів газети з його творчістю. У цей же час у нього немає ні власного житла, ні майстерні.
Сергій Васильович був із породи диваків, з тих людей, яких буквально не цікавить матеріальний бік життя. Щоб підтримувати свої сили, йому вистачало каші, картоплі в мундирах та інколи шматок м'яса. У його помешканні, у маленькій кімнатці в будинку, який знаходився на вулиці Димитрова, немає місця для ліжка, для шафи - геть усі кутки зайняті дошками, рамками, чистими полотнами, картинами, банками з фарбами. Його не розуміли дорослі, тому що його творчість перегукується з трипільською культурою (це 4 - 6 тисяч років тому), зате його розуміли діти, особливо, з інтернату.
У Бердичівському інтернаті він створює гурток, де навчає дітей творити витинанки, орнаменти, розписувати крашанки, малювати схід Сонця, Матір-Берегиню, відкривати таємницю давньоукраїнських символів-знаків і ще багато чого з культури наших далеких предків. Невлаштованість життя, необхідність малювати гасла й плакати, фарбувати огорожі, працювати двірником - жодним чином не принижують його. Поряд із цим Сергій бере участь у всеукраїнських виставках, входить повноправним членом у столичні кола художників, оформляє книги знаних письменників, зокрема Сергія Плачинди "Міфи давньої України".
Сергій Васильович протягом досить короткого часу видає близько 30 випусків книг із серії "Бердичівське народне мистецтво". Не дивно, що в Житомирі, у Києві як художника його знають більше, ніж у Бердичеві. Сергій Васильович - член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Також він стає організатором та головою міського клубу народної творчості "Сонце". Помер Танадайчук Сергій Васильович 29 липня 2002 року на 40-му році життя після тяжкої хвороби. У Музеї історії міста Бердичева зберігаються твори Сергія Танадайчука.
* * *
Микола Теліженко
Заслужений художник України Микола Теліженко здійснив справжній прорив у розвитку витинанки, піднявши її від хатнього ремесла до образотворчої монументальності. Адже традиційними є зображення на подібних витворах побутових, рослинно-тваринних чи, скажімо, різдвяних орнаментів. Микола Теліженко, як годиться, розпочинав із традиційної витинанки, з вирішенням масштабності, з огляду на «станковість» експонування - не звичайного вжитку, як це було колись, а обумовленого тим чи тим призначенням витинанки, від її «одинарності» до серйозних експозицій.
Натомість Микола Теліженко доводить, що аплікації з різнокольорового паперу можуть бути не менш промовистими, ніж художні твори інших жанрів і напрямів. Фаховий митець, що чудово володіє тонкощами композиції, ритму, символіки, маючи розвинену фантазію, він створює в техніці витинанки серії полотен на складні історичні теми: «Холодний Яр», «Велесові перевесла», «Трипільські ритми» та інші.
Передовсім привертає увагу в праці митця тематична спрямованість витинанок - від традиційних структур «дерева життя» (народні мотиви) до теми «Козак Мамай».
Кілька десятків представлених на виставці робіт вражають глибиною й різноманітністю. Тут так багато філософських роздумів над долею рідної землі, її людей... Образ невмирущого українського козака як утілення споконвічних мрій нашого народу про волю бачимо на картинах-витинанках «Долі козацькії», «Вічний образ», «Незнищенний». Цікавим трактуванням прагнень до державності є робота «Човен предків». Цей човен бережно несуть два козаки і хлопчик у давньоруському вбранні. Так би мовити, спадковість поколінь. Картина-аплікація невипадково виконана у жовто-блакитних тонах, а на краєчку човника сидить птах, який, певно, віщує здійснення мрії.
Про невмирущість народних традицій розповідає і триптих «Холодний Яр». Немає нічого дивного в тому, що черкащанину Миколі Теліженку є близькою тема боротьби холодноярських повстанців, які діяли на Черкащині. Та власне, тут спорідненість не тільки земляцька, а й світоглядна. З картин-витинанок промовляє до сучасників образ козака Мамая. Не забувати, якого ми роду, закликає і вселенське дерево - його коріння заглиблене в землю й переплетене, мов тисячі ниточок. Під ним - жовтогаряча шабля, спогад про тих, хто поклав голови за отчий край. Дерево впевнено піднімається назустріч такому ж золотавому сонцю.
Яскравою образністю позначена й робота «Трагедія Крут». На чорному тлі - червона писанка. Всередині її на передньому плані - згорьовані жіночі постаті та ламані лінії, що дуже нагадують колючий дріт. Отож, «по кривавій по дорозі нам іти у світ» - тичининські слова візуально підтверджує художник.
Чимало експонованих творів присвячені й веселим митям життя, вони пропонують романтичні, ліричні, жартівливі сюжети. Тут і повновида молодичка, у якої ворон хоче поцупити намисто («Крадені корали»). І оголена жінка-русалка в образі води - її ось-ось зачепить коромисло й наповнить нею спущене відерце. Не можна не замилуватися й двома великими сніжно-білими витинанками з поетичними назвами - «Затихло все, тільки дівчата. Та соловейко не затих» та «Світ який, мереживо казкове».
Виставка «Коло Миколи» присвячена 60-річчю автора. Микола Теліженко добре відомий не тільки як представник декоративно-прикладного мистецтва. Митець також є скульптором, геральдистом, автором герба Черкащини та деяких районів області.
Витинанка Миколи Теліженка має чистоту стилю, внаслідок того, що він від початку прагнув (на зламі історичного прориву всіляких інновацій кінця 80- х) до чіткого розуміння українськості мистецького розвою в незалежній Україні. Тобто бачив нагальну потребу українізації всіх підвладних йому різновидів образотворчості. І саме витинанка на сьогодні чи не найочевидніше свідчить про звершення програмних завдань мистця.
Віднак думається: яку треба мати уяву, знання народного мистецтва, традиції в її розвитку, щоби створити такі серії як «Холодний Яр», «Велесові перевесла», «Трипільські ритми». Серії, в яких присутні ясність теми і філософське осмислення, культура індивідуального самовиразу і бездоганність технічного виконання.
Надзвичайно цікава серія «Велесові перевесла» (2003). В ній, завдяки добре структурованій композиції (орнаментально доконана архітектоніка), Микола Теліженко досягає найбільшої стилістичної й художньої довершеності. Ця серія з якоюсь дивовижною проникливістю торкається струн душі, залишається в пам’яті назавжди.
* * *
Андрій Пушкарьов
Народився 28 грудня 1960 р. у м. Кривий Ріг. Мама - Кошелевська Лариса Олександрівна - викладач фортепіанного відділу ДМШ. Батько - Пушкарьов Томас Олексійович, робітник. З 13 років відвідує студію Євгена Лещенка (нині відомий митець України, м. Кривий Ріг). По закінченні музичної школи (фортепіано) переїзжджає в м. Дніпропетровськ. У 1977 р. закінчив СШ № 33 одну з найстаріших шкіл міста (2000 р. - ювілей цієї школи - 140 років). У 1980 р. закінчив ДБТ (факультет архітектури). Паралельно учиться у Феодосія Г уменюка - нині професора Київської академії мистецтв. Самостійно творчістю займається з появою майстерні в 1981 р. Перші виставки в 1985 р. У 1986 р. разом з колегами Чернетой Г.А. і Оніщенко О.И. був організатором «Дніпропетровського товариства художників» за підтримкою Міськкому комсомолу і першого його секретаря Сергія Тігіпко (виставки проводилися у вихідні дні на Театральній площі). З 1986 р. починає займатися писанкою. Витинанкою займається з 1980 р.
* * *
ПРОВІДНІ СУЧАСНІ МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИТИНАНКИ
З 28 травня по 1 червня 2008 р. в Могилів-Подільському відбулося IV Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка». Воно стало вже традиційним форумом майстрів сучасності. Перша подібна зустріч пройшла в 1993 р. Її організатори - Вінницький обласний Будинок народної творчості й Могилів-Подільський Будинок народної творчості - зусиллями людей, закоханих у мистецтво (Цвігун Тетяна Михайлівна, Г ородинська Оксана Василівна Свіргун Олександр Федорович, Г ричанюк Любов Кирилівна й багато інших), зібрали близько 2630-и майстрів із 17-и областей України для організації культурних заходів. Програма містила акції як для творчого зростання й удосконалення самих майстрів, так і для зустрічей із широким загалом - школярами і жителями міста. Розмаїття представлених робіт розкрило учасникам як багатоплановість сьогоднішнього витинанкарського мистецтва, так і певні спільні засади й тенденції розвитку декоративного мистецтва.
Найбільшим досягненням після багаторічного «напівзабуття» витинанки сьогодні можна вважати її широке побутування та багатство митецьких перспектив. Перший чинник особливо втішає. Варто зауважити, що саме регулярне проведення витинанкарських свят у Могилів-Подільському значною мірою сприяє відродженню та поширенню цього виду мистецтва. Стосовно другого чинника - багатогранності, існують неоднозначні судження, тому доцільно розглянути їх детальніше. Спочатку акцентуємо увагу на позитивних, на наш погляд, проявах, до яких відносимо насамперед традиційність. Відомо, що основними традиційними ознаками «нашої» української витинанки є її рапортність на основі дзеркальної чи осьової симетрії; творення зображень, вирізаних з одного аркуша (одинарних) або з декількох елементів (складних, тобто аплікаційних), а також комбінованих, коли використовують декілька технік. Серед традиційних мотивів домінують геометричні, фіто-, антропо-, орніто-зооморфні й архітектурні зображення. Важливо те, що й сьогоднішню витинанку супроводжує традиційність. Часто зображення витинанок мають чітко окреслену форму овалу, півкруга тощо.
Витинанкарка Ірина Зяткіна (м. Бердянськ, Запорізька обл.) також часто працює в згаданому руслі, одну зі своїх робіт майстриня так і назвала: «За мотивами петриківського розпису» (1999). Народні традиції знайшли відгомін у таких її роботах, як «Метелики» (2003), «Ніжність» (1998), «Казковий птах» (2004), «Усмішка» (1999). У доробку майстрині багато також архітектурних силуетів («Всіхсвятська церква. Київ», 1998; «Володимирський собор. Київ», 1998) тощо.
«Петриківський» вплив простежується і в роботах Олени Харченко (м. Бердянськ, Запорізька обл.). Вона, працюючи в класичному руслі, формує власний почерк: її червоні квіти з птахами, що дивляться один на одного («Поцілунок»), ніби перенесені з рушників Полтавщини й Черкащини ХІХ ст., на яких часто вишивали червоними нитками на білому полотні подібні композиції. Витинанка з півнем «Ку-ку-ріку», обкладинка до абетки також перекликаються з українськими народними традиціями.
Власний відшліфований стиль представила у витинанках і Лариса Шаран (смт Вінницькі хутори, Вінницька обл.). Її твори, наснажені подільською природою, передають найніжнішу гаму: блакитні, світло-зелені, червоні кольори на білому тлі («Горлиці», «Подільський вазон»). Ніжність проявляється і в лініях візерунків. Майстриня витинає як традиційні композиції квітів із птахами, так і тематичні сюжети («Древо нашого роду», «Різдвяні ангели»).
Привертають до себе увагу роботи Віктора Наконечного, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата премії ім. Катерини Білокур (с.Клембівка, Вінницька обл.). Його витинанка «Перед вирієм» ніби вихопила епізод із чотирма лелеками, які сприймаються радше як пишні жоржини, що приготувалися до злету. Кожен пташиний хвіст створено п’ятьма легкими прорізними пір’їнами-пелюстками, зафіксованими в кутках зображення. Дрібні ніжні деталі галузок із квітами-зірочками розміщені всередині, між головними фігурами, і ніжно їх врівноважують. Тематична витинанка «Прожите життя» передає вже спокійні хвилини натрудженого сільського щастя діда й баби. Посередині зображено високе симетричне крислате дерево, під яким біля плоту з розквітлими соняхами та мальвами сидять-відпочивають дід у капелюсі зі своєю господинею, обидва - у мережаних сорочках. За ними на подвір’ї стоїть хата, далі - тополі. Це графічне зображення українського обійстя за допомогою дзеркальної симетрії створює неповторний витинанкарський ефект.
Виразні, чорним на світло-сірому тлі, квадратні витинанки Слободянюка Віктора Івановича (м. Вінниця). На одній із них - «Із клембівських рушників» - у центрі невеликий хрест, від якого розходяться на чотири сторони зигзагоподібні вісі, що розбивають зображення на чотири віконця, у кожному з яких - рапорт рухливого геометризованого птаха, уподібненого до коня під час бігу. На спині в нього «сидить-проростає» квітка, вивершена в геометризоване деревце. Скупі додаткові деталі, зокрема невеличка, майже ромбовидна квітка з прямокутним листям. Назва розкриває запозичений мотив із тканих рушників, а структура «четверика» формує витинанкарську своєрідність.
«Вдале поєднання традицій, перевірених часом, і сміливого новаторства» характеризує творчість Наталі Гуляєвої (с. Рахни Лісові, Шаргородський р-н). Художня освіта, молодіжні настрої виводять майстриню за межі типових образів і надають витинанкам особливого характеру («Райський птах», 2007; «Січень», 2007). Часто майстриня ілюструє книги, що робить її витинанки не лише тематичними, а й подібними до графічних творів.
Майстриня з Ужгорода Емма Левадська у своїх роботах розкриває витинанкарську складну простоту, об’єднуючи чорно-білу гаму з виразними лініями («Свято горлиць», «Вічне»). Ярославі Галькун (Київ-Луцьк) вдалося зберегти традиційність у «стильності» - її мозаїчне «Дерево» у вигляді статичного хреста, з ромбовидних частин, перетворилося з традиційного елементу на пережитий власний образ. Випрацьований індивідуальний стиль на тлі традиційності простежується й у роботах Олени Козявко (м. Баштанка). В одній із витинанок у писанці «зачаїлися» цільні, без деталізування, образи сонця, оленів, риб, птахів, квітів, дерев і, як вершини творіння, - людей. («Народження світу» із серії ілюстрацій до легенд м. Баштанки).
Твори Валентини Коздровської (м. Суми) теж привертають увагу самобутньою класикою. У палахкотливій біло-червоній витинанці «Жар-птиці» зображені величні силуети птахів з обох боків від невеликого умовного древа. Аплікація «Травень» на світло-зеленому тлі рожевими й червоними квітами серед хвилястого листя відтворює весняний настрій. Власний стиль майстрині засвідчують і, здавалося б, звичайні закладки до книг.
У деяких витинанках Вікторії Мірошниченко (смт Білозірка, Херсонська обл.) також спостерігаємо традиційні мотиви. «Вечірня казка» - зображення розквітлого високого куща, що «виростає» із землі одним стеблом і «розгалужується» віялом на п’ять густих гілок, кожну з яких завершено великою декоративною пишною півквіткою; з боків, мордочками до стовбура, симетрично розміщені два замріяні коти, цяцьковані по тулубу аж до хвоста дрібним рослинним узором. У «Декоративних птахах» заквітчане розлоге дерево із центральною великою квіткою вгорі зачаїло на своїх гілках серед округлого листя й квітів два великі симетричні птахи, що органічно вписалися пишними розквітлими хвостами в прорізи.
Творчість витинанкарів із Києва була представлена цікавими й самобутніми творами, що зафіксували як класичне русло сьогонішнього витинанкарства, так і пошуки нових тенденцій. Невеликі чорно-білі ефектні витинанки Василя Корчинського розкрили професіоналізм майстра, який за допомогою витинанкарських засобів (рапортність, повторюваність) кристалізує вплив довершеної лінії. На одній із його робіт зображено в центрі хрест із раменами, уподібненими до округлих пелюсток із надлегким обрамленням-контуром у формі пелюсток маку. У кутках - ваговиті макові квіти з тичинками й тонкими прорізами між пелюстками.
Особливою своєрідністю відзначаються роботи Людмили Проценко і Марії Косицької. Відгомін традиційних настроїв і своєрідність творчої манери майстринь простежувалися у вишуканих стилях. Людмила Проценко на жовтому тлі світло-коричневими м’якими лініями передала гармонію центрального зображення хреста з веселим птаством, яке його оточує («Хрест із птахами»). Марія Косицька вирізала легкі, ніби морозяні, узори з різновеликих трикутників, ромбів і ліній на білих статично-симетричних силуетах церков та янголів («Церква на Великдень», «Два Ангели»).
Деякі сучасні майстри представили роботи, створені в стилі силуетної витинанки, що суголосні графічним зображенням (симетричним і асиметричним). Нині вони дістали назву «витинанкової графіки». Сприймати їх можна двояко: як графіку, витнуту з паперу, і як витинанку, що доповнює світ графіки: «Новий 1933-й», Тарас Крамаренко (с. Литвинівка, Черкаська обл.), «Кізонька моя люба», Таїсія Гарварт (смт Нововороцовка, Херсонська обл.), «Родина», Лариса Лисицька (м. Лисичанськ, Луганська обл.), «Біля тину», Євген Пілюгін (с. Решетилівка, Полтавська обл.). Кожен із цих майстрів працює в згаданому напрямі, однак вирізняється власним сформованим стилем і розмаїттям образів. Подібна тенденція простежується і в монохромних роботах Жанни Баркар (м. Одеса). Привертають увагу її гамірні діти-колядники («Колядники»), коти з гарбузом під мальвами («Винні»), білий олень із рогами-писанками («Олень»). Особливе місце серед майстрів витинанки займають Андрій Пушкарьов (м. Дніпропетровськ, витинанка «Під яблунею») і Руслана Кушнірук (м. Івано-Франківськ, витинанка «Мій Ангел»).
Сучасна витинанка, як і завжди, пронизана суміжними видами творчості - розписом, графікою, різьбленням - і «відповідає їм навзаєм» своїм паперовим виконанням. Сьогодні, на жаль, таке наповнення не завжди розвиває традиції: іноді новітні образи «засмічують» витинанку. Тут вбачаємо прогалини не майстрів, а насамперед нашої доби, переповненої, так би мовити, «хворими» зразками (ЗМІ, реклама, телебачення тощо). Адже сьогодні творча особистість часто проживає вакуум формування; витинанкою захоплюються люди, для яких мистецтво тривалий час могло бути далеким проявом.
У такий спосіб у розмаїтті шляхів сучасної витинанки твориться її багатоплановість здебільшого на високому рівні вона несе нам свій світ.
За матеріалами: Стрілець Ольга Володимирівна. «Українське мистецтво витинанки у змісті професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва». Навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Образотворче мистецтво". Переяслав-Хмельницький, 2013, стор. 26 - 38.
Більше про витинанку з посібника Ольги Стрілець дивіться на нашому сайті:
Ольга Стрілець. "Українське мистецтво витинанки" (навчально-методичний посібник)
У навчально-методичному посібнику «Українське мистецтво витинанки» розкривається стародавній вид мистецтва «Витинанки». Його історія виникнення, особливості композиційного вирішення надихнуть майбутніх митців на творчу діяльність і бажання продовжувати мистецькі традиції рідного народу.