Ольга Стрілець
УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ВИТИНАНКИ
Навчально-методичний посібник
ВСТУП
Сучасні тенденції розвитку національної системи освіти потребують теоретичного осмислення та практичного оновлення змісту професійної підготовки майбутнього вчителя, підвищення рівня духовної культури особистості, формування художнього смаку, розвитку естетичного сприймання художніх творів українського мистецтва за законами добра й краси.
Сьогодні підготовка вчителя мистецьких дисциплін має ґрунтуватися на пріоритетності загальнолюдських цінностей, орієнтуватися на органічний зв'язок із національною історією, культурою, традиціями. Модернізаційні процеси, що відбуваються в галузі мистецької освіти, спрямовані на підготовку майбутнього вчителя образотворчого мистецтва, здатного забезпечити організацію навчально-виховного процесу на засадах естетизації та використання національних традицій, а також формувати високодуховну, творчу особистість із розвиненим почуттям прекрасного.
Одним із ефективних засобів підготовки, розвитку та самореалізації майбутнього вчителя образотворчого мистецтва є народна художня творчість, яка завжди мала особливе значення, була найголовнішим способом буття та утвердження національної ідеї. У ній найяскравіше відображено та найкраще збережено традиційний виховний ідеал нашого народу, втілений у високохудожній образній формі, доступній для сприйняття та розуміння.
Проблема вивчення народної художньої творчості є предметом дослідження філософів, психологів, мистецтвознавців, педагогів-науковців. Історичні передумови виникнення народної художньої творчості розкрито в працях О. А. Кривцуна, Г. С. Маслової, Я. П. Прилипка; основні закони та функції народної художньої творчості досліджено в роботах В. А. Бокань, Г. К. Вагнера, В. Г. Нагай; проблемі використання народної художньої творчості в навчанні та вихованні молоді присвячено наукові праці класиків педагогічної науки: О. В. Духновича, Я. А. Коменського, С. Ф. Русової, В. О. Сухомлинського, К. Д. Ушинського та інших. Народна художня творчість цього періоду була активним засобом національного й патріотичного виховання та навчання. О. В. Духнович вважав, що в процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання. Сільські діти мають користуватися ними у своїй праці на землі, при опануванні ремесел і певних видів народної художньої творчості. Науковець вважав залучення дітей до народної творчості, важливим засобом виховання працею, у процесі якої вони набувають реальних знань.
Педагог усе життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі та впровадження в зміст освіти народної мови, народного мистецтва. У своїх поглядах відстоював позиції народного українського просвітительства. Був прихильником гармонійного всебічного розвитку підростаючого покоління, пропагував у навчанні гуманні методи, надаючи перевагу розповіді, бесіді, роз’ясненню, особистому прикладу, використанню наочності, порівнянню предметів. На його думку, методи навчання мають забезпечувати самостійність.
К. Д. Ушинський вважав народність своєрідністю кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами, як "поля батьківщини, її мова, її перекази й життя, її мистецтво", "єдиним джерелом життя народу в історії...". Корифей педагогічної думки писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу".
Традиційний український ідеал людини, народно-творчий здобуток України, як зазначав Г. Ващенко, становлять золотий фонд виховного ідеалу. Він вважав, що художня творчість українського народу розкриває ідеал людини, ідеал українця. Метою виховання має бути розквіт духовної культури українського народу, народного художнього мистецтва, освіти.
С. Русова стверджувала, що прилучення дітей до українського народного мистецтва сприяє формуванню їх художньо-образного мислення, естетичного сприйняття художніх творів, "Нація народжується ... лише на рідному ґрунті".
Видатні педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський зазначали, що особлива увага повинна приділятися народній художній творчості, яка є засобом національного, естетичного, патріотичного виховання молоді.
Як стверджував В. Сухомлинський, використання народних художніх творів під час творчого процесу на заняттях робить людину духовно багатою, гармонійно розвиненою, такою, яка б своєю практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала законам і закономірностям національної ментальності й стала б носієм генетичної пам’яті українського народу.
Сьогодні в багатьох навчальних закладах введені заняття з декоративно-прикладного та народного мистецтва, молодь гуртується навколо майстрів народної художньої творчості, студенти отримують підготовку з різних видів народного художнього мистецтва, зокрема й «витинанки».
За матеріалами: Стрілець Ольга Володимирівна. «Українське мистецтво витинанки у змісті професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва». Навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Образотворче мистецтво". Переяслав-Хмельницький, 2013, стор. 4 - 6.
Особливе значення в декоративно-прикладному мистецтві нашого народу має витинанка. Вона виникла в процесі трудової діяльності людини й нерозривно поєднана з її життям і побутом. Вивчення мистецтва витинання, як органічної частини народної культури, має велике пізнавальне, виховне й практичне значення та служить справі відродження української національної культури. Адже українські народні витинанки - яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції, їм притаманні силуетне узагальнення зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухомий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.
Витинанка є відносно молодим видом декоративного мистецтва. Перші відомості про народну витинанку, як частину хатнього декору з’являються наприкінці ХІХ століття. Це були статті в періодиці щодо проведення етнографічних виставок у Галичині. Шлях розвитку української витинанки докладно описано в книзі Михайла Станкевича «Українські витинанки», поки що єдиному ґрунтовному виданні на цю тему. Щодо трансформації витинанки 1960-х - початку 1980-х рр. автор зазначає: «У 60-х роках намітилися три нові напрями розвитку мистецтва витинанки. Перший пов’язаний із народними майстрами, що працюють у традиційних осередках витинання; другий — це діяльність самодіяльних художників, а третій — це творчість професійних художників у цій галузі»
Витинанки — різновид українського народного декоративного мистецтва. Це орнаментальні та сюжетні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей, як іграшки для дітей тощо. Українські народні витинанки в сільських хатах з’являються в середині XIX сторіччя. Паперові витинанки в сучасному місті застосовують як новорічні прикраси вітрин, у художньо-педагогічному процесі, в оздобленні поліграфічної продукції, у дизайні одягу.
Виникнення та розповсюдження хатніх витинанок у Литві, Словаччині, Польщі та Україні пов’язано з однаковими причинами: доступністю на селі кольорового паперу та покращенням побутових умов житла. Очевидно, ці показники були результатом істотних суспільних зрушень: відміни кріпацтва, розпуску цехових організацій, що давало більші шанси для виходу на ринки молодим талановитим майстрам. Разючі зміни торкнулися розбудови й облаштування помешкання, яке стало більшим, світлішим і чистішим. У ньому знайшли своє застосування настінні хрести, хатні ікони, релігійні картини, паперові витинанки й квіти як ознака нового часу.
Ольга Володимирівна Стрілець розповідає у цьому розділі посібника про життя і творчість відомих майстрів витинанки: Сергія Танадайчука, Миколу Теліженка та Андрія Пушкарьова. Автор також характеризує роботи витинанкарів: Ірини Зяткіної, Олени Харченко, Лариси Шаран, Віктора Наконечного, Віктора Слободянюка, Наталі Гуляєвої, Валентини Коздровської, Вікторії Мірошниченко, Василя Корчинського, Людмили Проценко і Марії Косицької.
Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний. Відомі також антропо та зооморфні фігурки, рідше зображення предметів побуту й архітектури. Витинанки кінця XIX - початку XX сторіччя вирізняються високою художньою майстерністю, експонуються на господарських і етнографічних виставках Галичини. В кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули своєрідних локальних рис щодо застосування матеріалу, форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства орнаментики і символіки. Найбільш поширені витинанки на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті. На Подніпров’ї переважають багатоколірні квіткові композиції — галузки, букети, вазони, що нагадують настінні хатні розписи. Для подільських витинанок характерна обмеженість кольорового паперу, зате велика різноманітність орнаментальних мотивів. Тут і маленькі зірочки, і кружальця, і розлогі дерева з птахами і фігурами людей. Народні витинанки Прикарпаття здебільшого ажурні візерунки «хрестики», «сонечка», «слупочки», іноді трапляються зображення тварин і птахів. Вони побутували водночас зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.
Витинанки — орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Папір при витинанні складали удвоє, вчетверо, увосьмеро, що давало змогу створити сталі структури композиції.
Під композицією ми розуміємо таке розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоби розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоби переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоби представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному. Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці митець все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.
Викладач та майстриня Ольга Володимирівна Стрілець надаючи завдання студентам пояснює, як виконати силуетну витинанку з використанням народних мотивів; силуетну витинанку з використанням короткочасної замальовки фігури людини; просторову, ажурну витинанку з використанням образів народного фольклору; симетричні композиції витинанок з використанням народних мотивів; асиметричну композицію витинанок з використанням образів українських народних легенд чи казок.
я дуже захоплююся цим мистецтвом