Більше...

"Техніки виконання витинанки" - з навчально-методичного посібника Ольги Стрілець "Українське мистецтво витинанки"


Ольга Стрілець

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ВИТИНАНКИ 

Навчально-методичний посібник

 

ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИКОНАННЯ ВИТИНАНКИ​

 

ТЕХНІКИ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИТИНАНКИ


Витинанки — орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.
Папір при витинанні складали удвоє, вчетверо, увосьмеро, що давало змогу створити сталі структури композиції.

В Україні витинання, вирізування, штемпелювання, аплікація поєднується з проколюванням, розписом; упроваджено техніку підщипування шматочків паперу пальцями.

Ажурні й силуетні паперові прикраси поділяються на одинарні, багаточастинні, комбіновані.

Одинарні — виконані з одного аркуша паперу, зустрічаються у всіх країнах, де практикують витинання. Такі витинанки одноколірні, відзначаються узагальненням орнаментальних мотивів, значною декоративністю форм. Більшість з них (ажурних, силуетних) має рапортну будову, отриману завдяки симетрії та ритму. До одинарних належать і витяті з паперу “фігурки” людей, тварин і птахів. При їх виготовленні не застосовували ні симетрії, ні рапорту, а витинали по контуру, надаючи зображенню силуетного характеру. Багаточастинні витинанки завжди складні та поліхромні, їх виготовляли із кількох аркушів різнокольорового паперу.

Комбіновані твори — мало чисельна група прикрас, що містить крім власне витинанок розписи та роблені паперові квіти. Зустрічаються у вигляді фіранок тільки в Україні (Закарпаття, Західне Поділля).

За способом виконання розрізняють накладні й складені.

В основі першої завжди лежала одинарна, яка формувала її симетрію, ритм, ажурність тощо. Найпоширеніший зразок накладної витинанки — “сонечко”: на розеткову одинарну накладали центрично близькі за формою, але щораз менші барвисті кружальця, зірочки (Д.Припхан. Сонечко. Івано-Франківськ, с. Угринів).

Складені витинанки — твори значних розмірів, орнаменти й зображення яких гармонійно поєднані з окремих елементів в єдине ціле. На Прикарпатті й Поділлі в другій пол. ХІХ ст. з маленьких витинанок укладали на стінах стрічки. Так само на Подніпров’ї (с. Петриківка) майстри спочатку витинали “гілочки”, “квіти”, “листочки”, “пташки”, “фігурки”, а тоді розташовували їх на площині стіни або картону у вигляді мальовничих “букетів”, “вазонів”, “килимків”. Аналогічно працювали польські майстри ловіцького осередку, створюючи барвисті “виклиянки”.

Витинання з паперу ножицями — найпоширеніша техніка, що давала змогу майстрам досягти плавності ліній, вишуканості контурів і силуету, великої ажурності. Кінчиками ножиць вони витинали по краях “зубчики”, “торочки”, “вужики”, а широким розворотом боків робили розмашисті нарізи, вправно повертаючи і покручуючи в руках відповідно складний аркуш паперу.

 

Техніки виконання витинанки, Ольга Стрілець, Українське мистецтво витинанки, навчально-методичний посібник

 

Матеріали 

У минулому столітті на Україні з'явилися перші паперові фабрики, обладнані машинами. Вони виготовляли папір доброї якості і багатьох гатунків: канцелярський, конвертини, друкарський, афішний, брошурний, обгортковий різного кольору і под. Кожний сорт вирізнявся масою, товщиною, міцністю, ступенем проклейки, вологістю, кольором, білизною, гладкістю тощо. Широка палітра технічних характеристик паперу впливала на спосіб виготовлення, рапорт, композицію і засоби вираження витинанок.
Найпоширенішим матеріалом для витинання був тонкий однотонний глянцевий папір, що мав блискучу поверхню, яскраві насичені кольори, добре складався і легко піддавався витинанню та вирізуванню. Інколи для витинання використовували друкарський і канцелярський папір, гладкий, щільний, з м'якими тонами. Великі прикраси (площею до 1 м2) вирізали з білого малювального, друкарського, тонкого цигаркового, пергаментного, з деяких видів обгорткового паперу тощо. В окремих випадках використовували фольгу та папір з особливою фактурою (креповий, тиснутий, велюровий і т. ін.). Для наклеювання витинанок на стіну майстри застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було зняти при наступній побілці. Паперові візерунки прилаштовували на папір або картон за допомогою клею.
Інструменти. У художньому витинанні використовують такі інструменти: ножиці, ніж та різноманітні штампики. Народні майстри надають перевагу прямим великим ножицям (18 — 24 см) з гострими кінцями. Такий вибір невипадковий, враховуючи безпосередню залежність між розмірами ножиць і зручністю витинати. Великі ножиці з більшим плечем розвороту потребують значно менше зусиль, ніж маленькі.
Поряд з ножицями, особливо для вирізування великих паперових витинанок сітчатого рапорту, користуються ножем (нагадує звичайний шевський ніж), кінець якого заточують під гострим кутом.
Штемпельки, що їх іноді застосовують у роботі, нагадують порожнисті металеві пробійники. З одного боку вони мають голівку, по якій б'ють молоточком, з другого — ріжучий край у формі кружальця, листочка, ромба тощо.

Техніки

При виготовленні майже всіх видів паперових прикрас чільне місце належить ножицям. Техніка витинання ножицями дав майстрам широкий діапазон виражальних можливостей, при цьому досягаються плавність ліній, виразність силуетів, велика ажурність. Кінчиками ножиць витинають по краях, а широким розворотом боків роблять великі надрізи, відповідно провертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу.
Техніка вирізування ножем сягав давніх часів, коли єдиним інструментом для виготовлення шкіряних орнаментальних оздоб був ніж. У цій царині він сьогодні успішно конкурує з ножицями, якими витинають лише ажурні візерунки з паперу. Але зростання розмірів витинанок, збільшення рапортних повторів призводить до погіршення їх якості, до ускладнення техніки витинання ножицями. Іноді її замінює техніка вирізування ножем. Тонкий папір величиною навіть до 1 м2 складали в кільканадцять разів, і врахувавши місця з'єднань, вирізували за контурами гострим ножем зображення або тло.
Вибивання ажурних прорізів у формі кружалець, клинців, листочків тощо здійснюється різноманітними штемпельками. Ця техніка ніколи не формувала самостійний декор, а завжди поєднувалася з розписом та витинанням.
До названих технік слід додати найпростішу і, мабуть, найдавнішу — відщипування. Вона не потребує жодних пристосувань, інструментів і тому доступна всім. Від аркуша паперу, складеного вдвічі, відривають, відщипують пальцями маленькі шматочки паперу, формуючи в такий спосіб певне зображення. Папір використовують не міцний, а такий, що нагадує промокальний.

Таким чином, у художньому витинанні розрізняють такі технічні підвиди: витинанки, виготовлені ножицями, вирізані ножем, штемпелькові, відщипувані та комбіновані з розписом, аплікацією тощо.
Типологія витинанок. За технологічними і художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуети (зображення виступає силуетом); одинарні (виготовлені з одного аркуша) та складні (аплікаційні; з кількох аркушів паперу, а тому завжди поліхромні). Останні, залежно від прийомів виготовлення, бувають накладними (накладають одна на одну "гіркою") та складеними (великомасштабні твори, орнаменти і зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармонійно поєднаних між собою в єдине ціле).

Більшість творів витинання у різних країнах створена на основі стійких структур та закономірностей симетрії: дзеркальної, центрально-обертової, стрічкової трансляційної та сітчатої. Найпоширеніша симетрична структура, що при складанні паперу на дві рівні частини давала дзеркальне відтворення декоративного мотиву: “дерево” подільське, “слупочок” покутський; “джевко” підваршавське та курпівське (Польща).

Аналогічну симетричну будову мають багатофігурні силуетні витинанки Швейцарії (1856 р.); образкові витинання з Саксонії (Німеччина) середина ХІХ століття. Центрально-обертова симетрія дає змогу виконувати різноманітні квадратні, ромбічні та круглі твори із рапортом 4-го, 8-го і 16-го порядку. Ця структура симетрії була поширена серед витинанок всіх наших сусідів завдяки простоті складання паперу та ефектному віддзеркалюванні витятого мотиву по всій його площині.

У Польщі ажурні прикраси центрально-обертової симетрії виготовляють у багатьох осередках, називають «ґвязди», «цацко», «цирки». Подібні одинарні витинанки «кружальця», «квіти», «хрестики», зірки були дуже популярні в Україні.
Група стрічкових творів, що відзначається протяжністю в довжину, ґрунтується спрямованою трансляцією декоративних мотивів. Так, стрічка паперу, складена в кілька разів по вертикальних осях симетрії, давала при витинанні ритмічний ряд фігур, пов’язаних дзеркального симетрією. Залежно від варіантів мотиву їх могло бути чотири, вісім і більше: «лялька», «баби», «козаки», «хоровод» тощо. Часом у стрічкових паперових прикрасах симетрично поєднувалися кілька «птахів» (переважно півнів), а також рослинні мотиви — «квіти», «стебла», «листочки». Стрічкова структура витинанок поширена в Литві, Словаччині, Польщі та Україні. Варіант двобічної стрічки характерний для українських паперових прикрас, але рідко витинанки і штучні квіти зустрічається серед польських («бинди» радзинські).
Паперові фіранки виникли, очевидно, як ускладнення стрічкових одинарних витинанок. Їхні великі розміри давали широке поле для орнаментування. Майстри використовували при виготовленні фіранок комбіновані техніки. Витяті й вирізані орнаменти найчастіше подавали сітчастою структурою, тобто елементи узорів вписували в строгу прямокутну або діагональну сітку. Інколи застосовували косий рапорт із ритмічним зміщенням мотиву. Зразком сітчастої структури є фіранка для годинника, Голландія, поч. XX століття.
Для визначення мистецьких відмін між українськими витинанками та творами сусідніх етносів важливо висвітлити характер орнаментальних мотивів та їхнє символічне значення в порівняльному аспекті. Мотиви, які зустрічалися в українських ажурно-силуетних паперових прикрасах кінця ХІХ - ХХ ст., умовно віднесено до п’яти груп: геометричні елементи та геометризовані фігури, абстрактні витинання довільної конфігурації; рослинні форми; тварини і птахи; постаті людей; хрести, церкви тощо.
В Польщі і в Україні єврейські витинанки мають релігійний характер. Ними прикрашували божниці та вікна помешкань на Зелені свята. Виготовляли розеткові і прямокутні, а також «мізрах» (таблиці аплікаційних орнаментів із біблійними сценами, що розміщували на східній стіні божниці). Орнаментальні мотиви, рослинні та фантастичні, семисвічник, леви, олені, орли і риби тощо.
У різних етнічних витинанках декоративні мотиви представлені неоднаковою мірою. Наприклад, польські твори витинання мають аналогічні мотиви з українськими за винятком останньої групи (церкви, хрести); у литовських переважають рослинні форми, менше геометричних, тварин, пташок, немає зображення людей та будівель; німецькі та швейцарські навпаки — характерні іконографічними сценами з фігурами людей, тварин, символами природи та архітектури; словацькі витинанки відзначаються зірковидними геометричними мотивами, рідше рослинні на фіранках. «Білоруські» та «російські» традиційні паперові прикраси переважно поширені на українських етнічних землях (Берестейщина, Білгородщина), а тому їх потрібно віднести до української мистецької спадщини.
Майстри того часу були переконані в тому, що витинанки в системі хатніх прикрас мали апотропейне значення. Кожний знак, а саме так треба розуміти узагальнені мотиви паперового декору, відповідав прагматичному захисту житла, людей, тварин, усього життєдайного середовища. Не випадково значна частина геометричних знаків пов’язана з солярною символікою. «Дерево життя», «птахи», «коні», узагальнені жіночі постаті — успадковані з язичницької міфології слов’ян. Народ здавна вірив у їхню здатність відвертати лихо, приносити добро.

Технологія виготовлення:

Ажурна - зображення розміщуються у прорізах ;
Силуетна - зображення виступає силуетом ;
Одинарна - виготовлені з одного аркуша;
Складна - аплікаційна, з декількох аркушів паперу й тому завжди багатокольорова.


Прийоми виготовлення:

Накладна - елементи накладаються один на одній ;
Складена - великомасштабний твір . в якому елементи поряд один з одним.

Українські народні витинанки - яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції. Їм притаманні силуетне узагальнене зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухлий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.Сьогодні з’явився новий різновид витинанки - сувеніри у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас.

За матеріалами: Стрілець Ольга Володимирівна. «Українське мистецтво витинанки у змісті професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва». Навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Образотворче мистецтво". Переяслав-Хмельницький, 2013, стор. 42 - 49.

 

Більше про витинанку з посібника Ольги Стрілець дивіться на нашому сайті:

Ольга Стрілець. "Українське мистецтво витинанки" (навчально-методичний посібник)

Ольга Стрілець. Українське мистецтво витинанки, навчально-методичний посібникУ навчально-методичному посібнику «Українське мистецтво витинанки» розкривається стародавній вид мистецтва «Витинанки». Його історія виникнення, особливості композиційного вирішення надихнуть майбутніх митців на творчу діяльність і бажання продовжувати мистецькі традиції рідного народу.


Останні коментарі до сторінки
«"Техніки виконання витинанки" - з навчально-методичного посібника Ольги Стрілець "Українське мистецтво витинанки"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті