"На Різдво сімейство Грицевичів зібралось полетіти до дідуся Василя в Бостон, котрий зовсім недавно переїхав у новий будинок з прекрасним видом на океан, як сказала мама. Русану це не вразило, оскільки виявилось, що вона боїться літати. Чесно кажучи, вона ще жодного разу не літала на літаку, але тим не менше вже боялася. "А от скажи, ‒ бігала вона за мамою по будинку. ‒ А літаки падають?" "Ну, як тобі сказати, Русю, ‒ подумавши, відповіла мама. ‒ В поодиноких випадках. Падають." "Гаразд. А якщо цей поодинокий випадок трапиться з нами? Якщо ми розіб'ємося, я тоді не отримаю свої подарунки від Святого Миколая! Уявляєш, він зі своєю свитою сидить в нашому підвалі й чекає поки я засну, а мене немає. Я в літаку, а потім ‒ бац об землю! І доведеться мої подарунки віддавати комусь іншому. А це несправедливо..." (Раїса Гончарова)
Читаймо романи, написані для дітей відомими українськими письменниками: Всеволодом Нестайком, Володимиром Рутківським, Галиною Пагутяк, Юрієм Яновським, Сергієм Оксеником, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Яновським, Радієм Полонським, Миколою Руденком.
"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
"Сам себе перехитрив" - з добірки "А пісня жива"
"Сашків корабель" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святкове вбрання" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святковий обід" - з добірки "Святковий обід"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Сива волосинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сині оченята" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Синій світ" - з добірки "Святковий обід"
"Сидить Юрко на санчатах" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сім ножів" - зі збірки "Материне поле"
"Скажи людині: "Доброго дня!"" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скільки ж я ранків проспав..." - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скляне мишеня" - з добірки "Святковий обід"
"Скляний чоловічок" - зі збірки "Бути людиною"
"Склянка води" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скупий" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Смітник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сніжинка й Сонце" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Соловей і Жук" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Соловейкове гніздо" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Солом'яні брилі" - з добірки "Святковий обід"
"Сонце і Сонечко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сонячний день узимку" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Сорока-білобока" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сором" - з добірки "Святковий обід"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Співуча пір'їнка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спіть, мамо, спіть..." - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Спляча книга" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спляча книга" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Срібний карбованець" - з добірки "Святковий обід"
"Старий пень" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Старий пень" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Страшний черв'ячок" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сухар і Хліб" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Сяйна Вершина і Кам'яниста Стежка" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Сяюча вершина й кам'яниста стежина" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
Педагогіка:
"Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося. У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка»..." (Сашко Дерманський)
"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)
У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
"На околиці нашого села, якраз над річкою жила собі вдова Ганна. Чоловік її був добрий і славний козак Шуляк, та загинув у бою з татарами. Зосталася Ганна сама з маленькою дочкою Явдошкою. Тож люди на селі так і звали Ганну — Шулячкою. Лишилося у Ганни невеличке поле біля високої могили, пара воликів та, на згадку про чоловіка, коралове намисто, яке він привіз їй з далекого походу з Туреччини. Гарне намисто — дванадцять разків червоних коралів, ціни неміряної. Ганна була молода і вродлива, та ще й роботяща, але хіба багато жінка без чоловіка зробить? А орати-сіяти треба. Тяжко Ганні орати. Воли не слухаються, плуг важенний, леміш у землю не лізе, ноги за ріллю чіпляються. Помучилася так Ганна до ночі, та й уклалася спати з Явдошкою на возі..." (Сашко Лірник)
"У селі Угловаті, на кутку Дячуківці над ставочком жив чоловік Яків Білоус. І була у нього доця Варочка. От якось зимою Яків захворів, та й помер. Лишилася Варочка сама.
Поки ще у Варочки пшоно було, то вона кулешик варила, а далі і те скінчилося. Пожаліли її сусіди – розказали попові, що сирота бідує. Прийшов піп до Варочки, подивився – хата пуста, порозлазилась, із хазяйства – самі миші по кутках бігають, із одежі – лише те, що на ній. Ні корови немає у Варочки, ні землі, тільки три явори ростуть на березі". (Сашко Лірник)
"Ох і славне чумацьке діло, та на всю Україну відоме! А чумаки – поважні і хазяйновиті люди. Всю зиму добре на печі вилежуються та боки гріють. І ні до чого їм ніякого діла немає – ні до хатньої, ні до польової роботи, хіба що до шинку. Але тільки-но весна настає та сонечко трошки землю підсушить – отут уже, чумаче, не дрімай та не ледачкуй! Ні дня і ні ночі не спочинуть чумаки: треба і воликів відгодувати, і ярма підтесати, і осі, і занози, і вози-мажі підрихтувати та шкурами напнути, та й дьогтю гарненько у мазниці поналивати. Бо відомо, що без дьогтю далеко не доїдеш – запищить-зарипить незмащена дубова вісь і трісне посеред степу. От тоді вже гаплик! Ставай, чумаче, мажу розпаковуй, та все добро на землю скидай, та воза підважуй голоблею, щоб вісь замінити". (Сашко Лірник)
"Колись давно жив собі у Сабадаші старий козак Мехтод. Так собі добре жив, заможно. Мав гарну хату на дві половини, пасіку, сяке-таке господарство, коника, корову – одне слово, хазяїн на всю губу. Жив він на околиці села – якраз ото, де дорога повертає попід Гандреєву вербу та на Охматів над самісіньким лісом.Добрий чоловік був Мехтод – жінку любив, коли-не-коли її слухав, до роботи не силував, а так, як сам працює з ранку до ночі, то й вона з ним.Народився у них синочок. Назвали його Семеном, а за кумів узяли Віника і дядька Тимухтея. Підріс Семенко, батько його козацьких звичаїв навчив, у школу віддав, а як уже в колодочки вбився, то під горщика обстриг і на Січ відправив – до Бузівського куреня, та звелів, щоб кошового слухав". (Сашко Лірник)
"Колись, вже давно, на великім болоті
Жили журавель і лисичка у згоді.
Жили. Не сварились, а навіть дружили
І в гості один до одного ходили.
Ось, якось улітку, погожої днини
Лисичка чемненько мовля до пташини..."(Світлана Пасенюк)
"Якось, кажуть, вже давно,
Котик жив на все село.
В домі всі його любили,
Бо мишей ловив він вміло.
Та, проте, спливали роки,
Мов водичка із ріки.
Котик став старим вже дуже
І мишей ловить нездужав.
От господа, де він жив,
Думав, думав і рішив:
«Занесу-но в ліс кота,
Хай він в лісі обита»..." (Світлана Пасенюк)
"Сідайте, діти, круг мене,
Умощуйтесь, будь-ласка,
І вже за хвильку, що мине,
Я розповім вам казку.
Якось під стріхою в селі
Горобчик жив сіренький,
Сидів з братами він в гнізді,
Бо був іще маленький..."(Світлана Пасенюк)
Ніна Колодяжна – провідний інженер з охорони праці, копірайтер та дитяча авторка. Після народження донечки до написання інструкцій для підприємства додала написання віршів. Деякі оселились на сторінках дитячих збірок, а деякі – в дитячих журналах “Пізнайко”, “Котя Малюк”, “Колобочок” та “Золоте левеня”. Маючи освіту – магістр економіки підприємства, прагну вдосконалювати майстерність і у віршуванні. Тому пройшла поглиблений курс Юлії Іваницької "Поезія і я" та взяла участь в декількох навчальних поетичних марафонах. Нині зацікавилася написанням казочок. Дуже люблю писати віршики-загадки. Завжди радію, коли моя творчість приносить позитивні емоції.
