Марія Деленко — авторка дитячих книжок «Кольорова пісня слова», «Абетка», «Вчаться пальчики писати», «Пішов дзбанчик у танчик», «АБВГҐДЕЙКА», «Лічилка для Данилка», «У князівстві Світоярка», «Котячі історії», «Як Данилко Дзвоника знайшов». Членкиня Всеукраїнського літературного об'єднання «Письменники Бойківщини» та Української Асоціації письменників.
Марія Дем'янюк — українська письменниця і поетка, авторка збірок поезій «Кленова пісня» та «Світань», дитячих збірок казок та віршів «Марійчині казки», «Небесна чудасія», «Гомінка стежинка» та «Джерельце доброти», книги «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Друкувалася в журналі «Дніпро», літературно-художніх альманахах, у «Сімейній газеті», «Казковому вечорі», у дитячих журналах. Лауреатка І ступеня в номінації "Поезія для дорослих" ІІІ Всеукраїнського літературно-поетичного конкурсу-фестивалю Якова Бузинного (м. Луцьк, 2018). Лауреатка літературної християнської премії 2018 року за книгу-дослідження «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Мешкає пані Марія у місті Хмельницький.
Творчість талановитої української письменниці, поетеси і перекладачки Марії Пригари користується широкою популярністю серед дітей. Кращі її твори по праву посідають чільне місце в українській дитячій літературі, входять до активного фонду улюблених книжок, на яких виховувалося не одне покоління українців.
Марійка Підгірянка... Під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка, Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, – справді народна вчителька...
Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...
Микола Магера – співець природи, співець дитячої душі. Вони – природа і діти – головні герої більшості творів відомого письменника. Микола Магера – майстер дитячої казки. Герої цих книг шанують рідну мову, оберігають все живе, дбають про птахів і звірів, насаджують плодові дерева і квіти, слухаються батьків і вчителів, поважають старих, люблять рідний край." (Віктор Кривошия)
Видатний український письменник кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський уже першими своїми творами визначився як митець демократичного напряму. У світі ідей краси і добра він був «своєю» людиною, любив добро любов’ю художника, вірив у його переможну силу. Твори письменника приваблювали читачів світлим, життєствердним гуманізмом, оспівуванням боротьби за кращу долю трудового народу та правдивим, всебічним і глибоким відображенням у них життя українського народу.
"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)
"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"(Юлія Хандожинська)
Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.
Богдан Теодор Нестор Лепкий - одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це - видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист.
"Заєць прокинувся від голосного «Б-ррр!». «Б-ррр!» - лунало знову і заєць сполохано насторожив вуха. "Це в мене в животі!" – дослухаючись, полегшено зітхнув заєць. І від гарячого заячого подиху пішов легенький пар. Заєць жадібно вдихнув морозяне повітря і йому на мить здалося, що його живіт прилип до спини. "Я не їв сім днів! – чмихнув заєць і висунув носа з-під міцного соснового гілля, під яким сьогодні ночував. – Треба шукати харчі!" – подумав заєць..." (Тетяна Винник)
"Вечірні сутінки сховались під лапаті крила хуртовини. І світ потонув у засніженому чеканні Різдва. Старезні дуби в розхристаних білих жупанах підвели свої незграбні кошлаті руки вгору і, потупивши обличчя, скоса поглядали на багатоповерхові будинки, що тримали на своїх антенах важкі небеса. Усе захопила Володарка-Зима і стала на чолі до приходу Різдва. В цей вечір Марійка сиділа біля вікна. Чомусь саме сьогодні батьки були на роботі. Раптом щось обірвало тишу..." (Тетяна Винник)
"На дорозі лежав старий Камінь і важко дихав. Він багато бачив, але нікому не міг розповісти побачене, оскільки був німий. Сумно проводжав автобуси. Слухав, як шумить в річці вода. І так минав день за днем, а на нього ніхто не звертав уваги. «Може, це тому, що я сірий?!» – подумав Камінь. Одного разу дорогою йшов чоловік і раптом побачив камінь. Взяв його в руки, подивився на нього з різних боків і сховав у свою сумку. Це був Скульптор..." (Тетяна Винник)
Журналіст, письменниця, поетеса, перекладач, редактор дитячого часопису «Крилаті», волонтер і громадський діяч із Ніжина Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Її слово - чи то вірші, чи то казочки - гріє своїм неймовірним душевним теплом, вчить маленьких читачів добру, дарує їм радість і жагу до нових знань та відкриттів... Її слово - чи то вірші, чи то казочки - гріє своїм неймовірним душевним теплом, вчить маленьких читачів добру, дарує їм радість і жагу до нових знань та відкриттів...
"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз..." (Тетяна Прокоф’єва)
"У вишневому садочку,
На високому горбочку
Стоїть хатка невеличка,
І маленьке зайченя
в цій домівці прожива.
Любить гратись та співати,
Новий день всім звеселяти.
Тато й мама його люблять,
Обіймають і голублять..."(Тетяна Прокоф’єва)
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
