Публікації за тегом: Діти

"Вже вечір тихенько
Заходить до хати,
Веде його зірка,
Веде до оселі
Різдво святкувати!
В оселі тепленько,
Чисто, гарно всюди,
На віконні свічка,
Мов душа невинна,
Радіє!.. Йдуть люди..."

(Юлія Хандожинська)

"Граються у звірів хмари - 
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот 
З подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка 
Заховався між ромашки..."
(Марія Дем'янюк)

"Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села..." (Галина Мирослава)

 

"Жили собі на світі 
маленькі слоненятка.
І слухалися маму, 
і слухалися татка.
Любили у водичці
купатися у річці.
Любили слухать співи
завзятих солов'їв.
А ще вони хотіли
скоріше виростати,
щоб швидше тату й мамі
в усьому помагати..." (Галина Римар)

 

"Можна було сторопіти — Дніпро вихилявся як велика риба. Подекуди вправно вдаряв хвостом, прудко застрибуючи кучерявими краплями на палубу. Усі, хто стояв на катері, замилувано всміхались. То з одного боку, то з іншого хтось із його пасажирів, вихлюпуючи припливи почуттів, раптом поряд голосно когось цьомав у щічку. Хоча тут мало хто кого знав. Та й ніби ніхто навмисно і не шукав знайомств, принаймні, виразно цього помітно не було. Здебільшого всі трималися своїх приятелів. Кожного привело сюди щось своє. Чому ці пасажири сіли саме в цей пливучий будиночок і поплили саме цим курсом — важко сказати напевно. У когось це відбулось миттєво — прийшов, побачив, купив квиток... У результаті катер, мовби ховаючи себе від пронизливих поглядів, обгорнувшись прозорою шовковою хустиною води, розкішно тріпотить на вітрі та мчить його подалі від заюрмленого світу. Дехто, на противагу, мріяв про таку поїздку давно, тож ретельно все спланував, навіть настрій..." (Галина Мирослава)

 

Зміст: Вишенька взимку     Зима     Гарна баба снігова     Снігурі     Щічки-полунички     Журавлики-веселики Березень      Соняшник     Танцювали кавуни  Ходить осінь

Зміст: Маю я букварика     Два півники     Годував я півника     Смішний диктант     Їхав заєць     У Гвінею йшов ведмідь Що сталось?      Лічилка

"Чути мишки голосок:
— А я знайшла колосок. 
Завтра знахідку таку 
Змолочу я на току. 
Післязавтра у млині 
Змелють зерна ці мені. 
Знов до нірки поспішу, 
Швидко тісто замішу. 
Спечу діткам невеличкі 
Смачні дуже палянички."

                                           (Леонід Куліш-Зіньків)

Зміст циклу поезій "Промінчики": Добрий вечір  Сонячний дощ     Малювала донечка     У синочка є сорочка     Страшний чобіток     Ячна каша     Я люблю ходити пішки     Колискова від матусі     Серед ночі     Загляда у шибку сонях      Півник раночок проспав

"Матвійко страшенно любить комах: і тих, що мають крила, і тих, що не мають. І тих, що мелИкають*, і тих, що мовчать. І дуже красивих, і справді мерзосвітніх*. Він знає: куди б не йшов, завжди їх зустріне, бо їх скрізь багато. І спостерігати за ними йому дуже подобається. Якось тато сказав Матвійчикові, що комах важко порахувати, і що порахованих видів понад мільйон. А насправді може бути навіть 8 мільйонів, тільки ніхто так і не зміг полічити. Матвій не розуміє, чому ніхто цим не займається. Коли він виросте, стане ентомологом, таким вченим, що знатиме все про комах, де б вони не мешкали. Хоча не факт, що він буде ентомологом. Матвієчко любить не лише комах, він обожнює равликів, собак, котів, свій конструктор, іграшкові машинки, літачки, кораблі, подарований дідом дерев'яний меч і арбалет з Тустані, йому також подобається садити рослини в землю, обривати ягоди й керувати мамою..." (Галина Мирослава)

 

"Коли Дем'янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер хлопчик має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими. Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м'яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м'ячики. "Граються", — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!.." (Галина Мирослава)

 

"Наш ведмідь — солодкоїжка, 
Біля нього меду діжка,
Банка повна і дві ложки,
А він просить іще трошки. " 

(Леонід Куліш-Зіньків​)

"Уночі, коли дітлашня солоденько засинає, 33 літери абетки повертаються до свого казкового будиночка "Абетний дім", що має два широкі під'їзди. Літерам теж потрібно відпочити. У кожному під'їзді казкового будиночка по 16 квартир. Літера М, яка в абетці займає 17-е місце і стоїть рівно посередині неї, тут головна. М, як справжня матуся-квочка, що все має врахувати, добре про все помислити й подбати, квартирує на мансарді, її приміщення, мовби крила, накриває усі інші кімнати будиночка. Аби будиночок міцно стояв на землі, його будували не дуже високим — він має лише 4 поверхи. У кожному під'їзді на кожному поверсі розташовано по 4 квартири..." (Галина Мирослава)

"Ми з братиком їдемо з батьками на гостину. Тато сидить за кермом, ми з мамою товчемося ззаду. Дорога зовсім замашинена. Хоч нам треба поспішати, всі авта вишикувались рядами й не рухаються. Тато комусь телефонує. Я мовчу, хоча дуже хочеться його питати, а ще більше — радити, та я знаю, що він не любить втручань у розмову. Чую, що татко комусь пояснює: "Ми стоїмо". Мій маленький братик відразу реагує, звертаючись голосно до мами: "Мамо, але ж ми сидимо". Мама вказівним пальцем дає зрозуміти, що не слід так говорити, а коли тато вимикає телефон і кладе набік, пояснює: "Тато вибачався, що не встигаємо, він говорив про транспорт, а не про нас. Машина не може зараз їхати — вона стоїть нерухомо в черзі за іншою машиною, яка теж завмерла в очікуванні. Ми, пасажири, дійсно сидимо, але навіть якби ми лежали або лазили по машині, тато б промовив, що стоїмо, міг ще сказати, що застрягли"..." (Галина Мирослава)

 

"Чув Івасик у ставку 
Скоромовку ось таку:    
— А я щука — риба хижа 
Малі мальки — моя їжа, 
Я недобра, навіть зла,
В мене зуби, мов пила. 
Закидає хлопчик хутко 
У став синій довгу вудку:
— А я, щуко, рибачок — 
Упіймаю на гачок."

(Леонід Куліш-Зіньків)

"Кожен місяць, кожну пору
на землі нове вбрання.
Й ми самі не ті, що вчора, –
ми зростаємо щодня.
Глянь навколо оком пильним
і побачиш зміни ці.
Ось повільно, неухильно
Йдуть по черзі місяці."
(Наталя Забіла)

"День за днем,
за тижнем тижні –
непомітно лине час.
Різні зміни дивовижні
відбуваються круг нас.
От зима, весна та літо,
осінь, потім знов зима…
Сивий час летить над світом,
і кінця йому нема."

(Наталя Забіла)

Прекрасні дитячі вірші відомого українського поета Леоніда Куліша-Зінькова про кожен із дванадцяти місяців року: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень зі збірки "Сонячний дощик".

 

"Для сімейного читання. Дошколярикам старшого віку.
Абетка (ігрова) "Викрутасик" з присвятою жартолюбчикам у двох книжках:
I. Від А до Л (16 літер);
II. Від М до Я (16 літер, без м’якого знака).
(Дітям сумуватим не варто читати)
Словолюбі словожарти словолюбикам для старту.
Смішні віршики з поясненнями-повідкриванками під ними."

(Галина Мирослава)

"Спорядили ми ялинку В дивну забавку живу — У звіринну лісову! На вершечкові ялинки Нам дає концерт Пташинка Ми для Божої Дитини Всі співаєм з-під ялини. — Брате! — скрикнула Галинка: — Це з усіх ялин ялинка! Хто де в світі не бував — То такої ще не мав! (Леонід Полтава)