Публікації за тегом: Діти

"Жив собі Сніговичок,
Скільки років мав? Мовчок...
Сніговик був непростий,
Сніговик був чарівний.

В лісі він хатинку мав,
Де сніжинки малював
Всіх їх сріблом посипав
І  ялинки прикрашав..."

(Ірина Мацкова)

"Сніг по листі шелестить... 
Завіває, в шпари дме, 
Наче куряву здійме... 
Сніг...  Сніг...
Білий сніг..."

(Слова Валеріана Поліщука
Музика Миколи Ведмедері)

"Одного разу ряба курочка вирішила знести яєчко. Вибрала вона собі затишне гніздечко у курнику, залізла туди, вмостилася. Розправила свого хвостика, аж раптом у курник вскочив тхір, який був дуже голодний і хотів поласувати свіжим яєчком. Тхір так налякав курочку, що вона скочила з місця аж пір'ячко згубила. Пір'ячко було маленьке, рябеньке і таке легесеньке, що миттю вилетіло з курника, немов маленький літачок, поки курочка не бачила. Летить собі пір'ячко, летить, аж раптом на зустріч йому індикачка чалапає. — Качечко, качечко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити. — Ну сідай та й живи, раз тобі так хочеться, — крякнула індикачка і почалапала до найближчого ставка. Сіло пір'ячко на крильце до качечки та й сидить тихенько, обживається, як раптом качечка вскочила в ставок..." (Юлія Хандожинська)

 

"...Із сніжку пухнастого,
Отам, під горою,
Зліпимо бабусеньку
І візьмем з собою.
Снігова, бабусенько,
Ми – твої внучата.
Будем разом весело
Новий Рік стрічати."

(Світлана Пасенюк)

"Жайворонку, заспівай 
Пісеньку про рідний край! 
Щоб лилися на поля 
Теплі зливи,
Щоб цвіла моя земля 
Всім на диво.
Щоби бджоли мед несли 
Із садочків,
Щоб до сонечка росли 
Колосочки..."

(Слова Лариси Перевалової)

"Прийшов до лісу Котик, такий собі мазун.
Ім'я він мав Муркотик, пухнастенький лизун. 
Вмивав собі він лапки, і хвостик теж вмивав.
Заспав він бідолашний, бо в лісі заблукав.
І сниться Кошеняті уся його рідня – 
І Мама-Киця, й Тато, і Братик, і Сестра.
Вони йому кивають і за собою звуть,
До човника сідають і річкою пливуть... "

(Ірина Мацкова)

"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем,
Кожнісінька родина
Плекає деревце!
Той - вишеньку, той - яблуньку, 
Той - дуб, а той - горіх,       
Для того, щоб прикрасити        
Свій батьківський поріг!"

(Слова Надії Кир'ян    
Музика Миколи Ведмедері)

"Взявши  ноги та й на плечі,
Біжить пострибом малеча.
Це ж приємно – всмак завзято
Мчать від мами аж до тата.
А від тата та й до мами
Дорогами-доріжками."  

(Галина Мирослава)

 

 

"...Грудню, ти у нас козак,
На всі витівки мастак.
Тільки треба у двори
Натрусити сніг згори.
Білу хмару запрягти,
Голу землю зодягти."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

"Чи чули ви, як тихо шепче ліс,
Як весело виспівує струмочок?
Чи бачили, як  пагін новий зріс
І як квітує поле і садочок?.."

(Наталя Карпенко)

 

 

"Побіг зайчик у село,
Бо лісочок замело,
Бо сьогодні у ліску —
Ні цвірінь, ані куку.
А у нашій у хатинці 
Сто цукерок на ялинці,
Сто жовтеньких стрічечок, 
Сто блакитних зірочок!"

(Леонід Полтава)

"Святий Миколаю,
Я тебе благаю,
Пошли щастя й світлу долю
Козацькому краю."

(Надія Гуменюк)

"Жила колись на світі маленька овечка Пхинька. І все їй завжди було не те і не так. Піде, бувало, в садочок пастися і — "ме-ме", недобра травичка в садку ("пхе, пхе, пхе"), наллє їй мама свіжого молочка, а вона надіп'є трішки, скривиться і: "Ме-ме: не люблю таке, хочу молочко з вареннячком!" Отак вона собі і жила, що не так, одразу: "Ме!" За це її не дуже любили інші мешканці двору. Одного літнього жаркого дня Пхинька вирішила піти попити холодної водички у луг. Бігти треба було через садочок донизу, а там через кладочку і джерельце прохолодне. Біжить Пхинька, мекає по дорозі, як завжди, все їй не так, добігає вона до кладочки, аж на зустріч їй баран..." (Юлія Хандожинська)

 

"Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує — перекрутить, як захоче, а потім і по-своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті, де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх наперед усіх знати. Отож, одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять — думає, що ніхто її не бачить. А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать — щось поблискує. Знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому..." (Юлія Хандожинська)

 

"Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов’я:
А ми — народ, зернина від зернини, 
В біді і щасті — ми одна сім’я."

(Галина Клок)

"Була собі мушка, а звали її Петрушка. Мушка була неповоротка, повільна. Нікуди ніколи не поспішала. Сяде, бувало, на квіточку і спить, нічого її не турбує — ну геть зовсім, аністілечки! Нічого Петрушці не цікаво, тільки б поспати, і побільше, і подовше. От так вона і жила:  де не сяде — там і спить. Одного разу вирішила Петрушка–сонна мушка на листочку біля лісу поспати. Лежить собі на сонечку, загоряє. Аж раптом — чує якийсь шелест. Глянь, а то комарик внизу, бідний, один тягне соломинку. — Гей ти, комарику, ану не шелести там, невже не бачиш, що тут я на листочку сплю, — закомандувала мушка. — Ти знаєш, не бачу, а шелестіти буду, бо бачиш, білий день надворі і потрібно працювати, а не спати..." (Юлія Хандожинська)

 

"Ми - маленькі козачата,
Станем справжніми людьми.
Ми кохаєм рідну пісню,
Україну любим ми!"

(Ольга Яворська)

"У кожного із нас своя стежинка,
Що із дитинства в юність привела.
Як талісман, там золота росинка
На конюшині білій край села."

(Олександра Бурбело)

"Вже давно відбили куранти й відбахкали феєрверки. Навіть, найзавзятіші гуляки, й ті десь поділися. Мабуть, насвяткувавшись, спали без задніх ніг. А от Пончик не спав. Він сидів на підвіконні й дивився на небо. Він чекав на Санта−Клауса. З подарунками, звичайно ж. Як ви вже здогадалися, це була Новорічна ніч. Незвичайна і чарівна. Надворі було дуже гарно. Сніжинки поволі падали, на й без того вкриті снігом стежки. У світлі місяця вони блищали, наче дорогоцінні камені. Пончику закортіло спати. Але він не міг заснути! Он, минулого року заснув і не побачив, як Санта−Клаус приніс подарунки! Ні! Цього разу Пончик твердо вирішив дочекатися на Санта−Клауса. Він обов’язково повинен прийти! Пончик сам чув у новинах: по телевізору повідомили, що Санта-Клаус приходить у кожен дім, де є маленька дитина. А в їхньому домі була така маленька дитина..." (Ольга Зубер)

 

"...Отож передача «Дрімайко»… Назва, якою ця публікація розпочинається, певна річ – просто жарт. Бо передача цікава і приваблива! І таке враження, що слухачі у неї є. Ведучий передачі представився, як Cашко-лірник. І правильно – нема чого занадто розшифровуватися! А то ще переманять кудись... у Париж чи Нью-Йорк! А нам самим в Україні такі люди потрібні. І хоч не так і багато удалося прослухати, виникало враження – талановита передача, зроблена талановитою людиною. Не збираюся когось у цьому переконувати, але деякі аргументи щодо цього усе ж приведу. Звертає на себе увагу прагнення ведучого вести розмову з маленьким українським слухачем, як з рівним собі співрозмовником. Казки – це важливо і цікаво! Бо у них немалий життєвий досвід – і конкретної людини, і цілого народу. Але ж казка і привід зачепити вагомі і неперебутні теми – а якими ж мають бути майбутні українці! А якою б ми хотіли бачити Україну…" (Володимир Даник)