Публікації за тегом: Діти

«"О діти, діти! Ви не вчилися по-справжньому на зорі свого віку! Але так буває завжди: на щастя, сумлінні діти в дорослому віці найчастіше стають тупуватими молодими людьми і довершеними бовдурами". Це уривок з листа відомого письменника Жюля Верна, якого він написав своєму батькові. Він іронізував і над освітою, і над самим собою... А яким був Жюль-Габріель у дитинстві? Як він навчався? Які захоплення в нього були? Щоб розповісти про це, треба написати роман у дусі Жюля Верна! І діда, й батька Жюля Верна звали П'єрами. Жили вони в місті Нант. І обидва були правниками. А також —знавцями літератури та й узагалі широко освіченими людьми. Біографи кажуть, що дідусь Жюля полюбляв віршувати і вмів це робити дуже добре, навіть витончено. А ще він цікавився технікою, винаходами й наукою. Мати Жюля, Софі, як згадують сучасники, вносила людяність і душевне тепло в інтелектуальне середовище родини Вернів...»  (Олесь Ільченко)

 

"У небі над містом на синій хмарині живе Вечірній ельф. Це особливий ельф – сяйливий. Удень він солодко спить, щовечора прокидається і запалює ліхтарі. Тоді над вечірнім містом спалахують вогники і місто від того ясніє. Люди усміхаються, вітаючи вечірні вогники, і їх усмішки підсилюють це сяйво. Місто ясніє вечірніми ліхтарями і усмішками... Є у Нічного ельфа подружка – Яскринка. Вона завжди прилітає на сяйво, і вони разом залюбки кружляють навколо вечірніх ліхтарів. Та якось Темна Злюка вирішила зробити так, аби темінь проковтнула вечірнє місто. «Що ж таке придумати, – гадала вона і зрештою придумала..." (Марія Дем’янюк)

 

 

«Якось гуляючи із приятелем, худенький хлопчик сказав: "Коли я стану дорослим, у мене буде сотня тисяч доларів. Я прагну цього, і так буде". "Цей американець свято вірив, що Бог пошле йому заможність, високе становище серед людей, можливість впливати на них і робити свою країну кращою. А до всього додасть сто років життя. Чоловік той помре за шість тижнів до свого 98-річчя. І все інше Бог йому теж дав. "Я отримав цей дар і благословення лише тому, що Господь твердо знав: я віддам ці гроші ближнім". Так говорила людина, чиє ім'я стало символом багатства й успіху в бізнесі, Джон Рокфеллер, мільйонер, який більшу частину своїх неймовірних статків передав людям і рідній Америці. Джон Рокфеллер потягнувся в кріслі, в якому сидів за письмовим столом, перед купами квитанцій, кошторисів...» (Олесь Ільченко)

 

«Ця дівчина володіла понад десятком європейських мов, знала вітчизняну і світову літературу, історію, філософію, географію, культуру стародавніх і сучасних народів Сходу та Європи, чудово грала на фортепіано й писала цікаві живописні полотна... Але уславилася вона як видатний поет і геніальний драматург Лариса Петрівна Косач — Леся Українка. Михайло Павлик, письменник і громадський діяч, казав після однієї зустрічі із нею у Львові в 1891 році, що Леся просто приголомшила його своєю освіченістю й тонким розумом. Павлик вважав, що вона живе лише поезією, але то було не зовсім так. Для свого віку вона виявилася геніальною жінкою. Він довго з нею розмовляв і в кожному її слові бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя. А тоді Лесі Українці, нагадаємо, було всього двадцять років! Протез для хворої правої ноги, який виготовили у Варшаві, трохи притлумив нестерпний біль. Тепер Леся могла ходити майже вільно та ще й без ціпка, який так її дратував...» (Олесь Ільченко)

 

«"У видатних людей часто бувало нещасливе дитинство. Суворий гніт обставин, злигодні, уколи презирства і насмішок, яких зазнали вони на зорі свого життя, були необхідні, аби збудити в них безжальну цілеспрямованість і чіпку кмітливість, без яких великі звершення вдаються лише зрідка". Уже в дорослому віці такий запис зробив чоловік, який залишив помітний слід в історії Великої Британії й усієї Європи, — сер Вінстон Леонард Спенсер Черчілль. Та що таке щасливе дитинство? Відповідь на це запитання не така очевидна, як видається на перший погляд. Чи було щасливим дитинство Вінстона Черчілля? І так, і ні...» (Олесь Ільченко​)

 

Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України. 

У рамках проекту «Ранкова книготерапія» у спеціалізованих медичних закладах будуть відкриті «Лабораторії книготерапії». Це невеличкі бібліотеки сучасної української дитячої книжки, де усі охочі до читання діти зможуть знайти нових друзів, та відволіктися від поганих думок. Заплановано, що кожне відділення для онкохворих дітей отримає у подарунок майже 200 найменувань нових книжок, розвиваючих ігор та енциклопедій. 

 

"В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік..."

(Надія Кир'ян)

"Любий святий Миколаю!
Ми на тебе всі чекаєм!
У зимову ніч казкову
Одягнеш свої обнови,
та візьмеш дарунків міх,
Й обдаруєш діток всіх.
Не минеш і сиротину,
І знедолену дитину.
Хай всміхнеться дітвора
Від двора і до двора!
Радо свято зустрічає,
Миколая величає!"  (Тетяна Винник)

 

"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від  старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос  тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й  до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)

 

 

"Де, мій друже, Україна,
Наша рідна Батьківщина?
Якщо буде твоя ласка,
Підкажи мені, будь ласка.
Відповів мені хлопчина:
"У серцях в нас Україна!""

(Юлія Забіяка)

 

 

 

"У тім краю, відкіль весна нам перші вісті шле, 
Була собі вдова одна — Нанана Боселе.
Дві дівчинки росло при ній і ще дитя мале.
І кажуть люди, що вдова поставила свій двір 
Коло дороги, де блукав і кочовик, і звір,
І що двора не прихищав ні тин, ні частокіл,
Нанана смілива була і певна власних сил.
От сталося, пішла вона у гай по вітролом,
Аж до оселі слон бреде, виляючи хвостом, 
Неначе скирта лугова, оперта на стовпи.
Від човгання незграбних ніг здвигаються степи..."

(Володимир Свідзінський)

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

"Був дід, і баба, і синок їх милий, 
Івасик був, чорнявий хорошень.
Він пас гусей, робив до лука стріли 
Або кував зозулею з вишень.
Була й сестра в Івасика, Олена.
Та що ж? Сестра не бавилася з ним: 
Завжди понура, заздра, потаєнна, 
Вона не знала приязні ні з ким..."

(Володимир Свідзінський)

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)

"— Хлопче, ти що, не чуєш? То ти виходиш на наступній?
Я гортаю підбір смішних фото про дружбу вівчарки і сови.
— Та ви що, не бачите, їм тільки і треба, що втупитись у свої ґаджети і все – нічого не чують.
На одному із зображень вівчарка і сова їдуть разом на скейтборді. Відчуваю сильний поштовх. Трохи не клюю носом екран. Повертаю голову й бачу розчервоніле обличчя чоловіка, потім його широку спину. Очевидно, що він поспішає, мабуть, спізнюється. Бо так посувається проходом, наче від його напору чарівним чином може прискоритись рух електропотягу. Вібрує телефон..." (Олена Більчук)

 

"Був собі парубок убогий
Та й пішов найматися в службу.
Коли зирк — чоловік устрічу.
«Хочеш, сину, наймися до мене!»
Хлопець каже: «Чому б не найнятись?
А яка у вас, діду, робота?»
«Та робота, сказати б, звичайна:
У незгасимій печі палити».
От прийшли вони в ліс великий,
Несказанно сильний і темний..."

(Володимир Свідзінський)

"Був дід і баба, і синів троє —
Два розумних, а третій дурень.
Як були при малім достатку,
То старший син каже до мами:
«Піду я, нене, та десь наймуся».
Спорядили його, пішов він.
Іде та й іде, коли дід назустріч —
Сам коротун, сміхотливі очі.
«Куди ти, парубче, чимчикуєш?»
- Та ось іду, чи не стану в службу..."

(Володимир Свідзінський)

Зміст книги: Нанана Боселе Сонцева помста Сопілка Чудесна тростка​ Кий

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.

У рамках проекту «Ранкова книготерапія» у спеціалізованих медичних закладах будуть відкриті «Лабораторії книготерапії». Це невеличкі бібліотеки сучасної української дитячої книжки, де усі охочі до читання діти зможуть знайти нових друзів, та відволіктися від поганих думок. Заплановано, що кожне відділення для онкохворих дітей отримає у подарунок майже 200 найменувань нових книжок, розвиваючих ігор та енциклопедій.