Дитячий канал «Хмаринка»: творчість і малювання (добірка відео для дітей українською мовою онлайн)
"Творчість у дитячому віці – важливий елемент виховання. Саме під час малювання, вишивання, або моделювання, чи будь-якої іншої подібної діяльності, дитина вчиться втілювати власні фантазії, матеріалізувати свої мрії. Цей розділ каналу "Хмаринка" присвячений саме творчості: подивившись ці відео, можна легко намалювати цікавих персонажів або зробити велику об’ємну сніжинку, щоб прикрасити свій простір до Нового року. А головне, можна пофантазувати та вдосконалити запропоновані нами напрацювання." (Сергій Тученко)
"Цей розділ створений для відпочинку. Тут Хмаринка розповідає дитячі казки, співає колискові та танцює веселі руханки. Відпочинок та розваги повинні займати у житті дитини чи не найбільшу частину, але вони повинні бути правильно організовані. Наприклад, якщо це вечір, то підійде казочка та колискова, якщо ранок – можна зробити зарядку під веселу руханку, у день, по між навчанням, краще провести час на свіжому повітрі. Саме так, дитина зможе засвоїти вивчене та залишатися у гарному настрої." (Сергій Тученко)
У цьому розділі наші любі читачі дізнаються про різні цікавинки від творців мультиплікаційних пізнавальних фільмів для малят українською мовою Сергія та Альони Тученків.
Галина Римар. "Баєчка"
"Чи це правда, а чи ні —
вам судить, маленькі.
Я лиш баєчку скажу
тихо-помаленьку.
Феям не було роботи.
І таке буває!
Політали біля річки,
а тоді — по гаю.
— І пташки чомусь примовкли,
й рибки затужили.
Що б для них таке зробити,
щоби звеселіли?..."(Галина Римар)
"Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні. Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка. Збирають вони ягоди, збирають, трішки балакають, веселі пісеньки співають. Аж раптом..." (Юлія Смаль)
"Десь високо-високо в горах, де зелені полонини, де, мов звивисті стрічки, плаї, де беруть початок чисті джерельця, де і сонечко, здавалось, ближче до землі, жив собі хлопчик Данилко – малий пастушок. Мав він білявого чубчика, сині, мов погідне літнє небо, оченята, рум'яні щоки та прудкі ноженята, які не знали втоми, бігаючи по гірських стежинах. Разом із дорослими вівчарями випасав хлопчик овечок на полонині. От пасе собі Данилко овечки, а рученята все щось майструють та майструють. То сопілочку голосисту, то топірець узорчастий, то тайстрину. Та ще багато чого умів робити хлопчик, усього і не перелічиш. І знали малого майстрика усі люди в довколишніх селах. Любили його, поважали. Та не тільки за рученята умілі, а й за серденько добре та щире. Бо ніколи нікого не кривдив, усім допомагав: чи то пораненій пташці, чи скривдженому дереву, ба, навіть дощовому струмкові, який збився з дороги, зачепився за велику каменюку і кружляв довкола неї, бо ніяк не міг потрапити у русло мами Річки..." (Марія Деленко)
"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)
"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся..." (Галина Римар)
Читаймо захоплюючі повісті від Олени Більчук:
- "Зошити у лінії" (повість у двох частинах)
"У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)
Платон Воронько. "У моєї доні оченята сонні" - цикл віршів для дітей з книги "На рідному порозі"
"Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю. — Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів. Але вголос запитала про інше: — А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич? Мама знизила плечима і відповіла: — Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім'я, а прізвище..." (Галина Мирослава)
З Німеччини в Чернеччину
Ярик-школярик
Вівчарик
Іваник-склярик
Його планета
"...Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід’ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)
