"Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)
«Музею паперу» Зміївської паперової фабрики продовжує партнерство з Всеукраїнською віртуальною школою «Ранок». На платформі онлайн школи розміщуватиметься цикл пізнавальних лекцій та майстер-класів для школярів, які організовують фахівці «Музею паперу». Події розраховані на учнів 6-9 класів та транслюватимуть для всіх школярів України абсолютно безкоштовно. Програма розділена на 4 змістові блоки: історія паперу, технології виготовлення, екотехнології та особливості виготовлення книги. Лекції та майстер-класи покликані допомогти дітям більше дізнатися про цікавий та складний процес виготовлення паперової продукції, розвинути екологічне та дбайливе ставлення до паперу, розповісти про сортування та про стиль життя в стилі «еко».
"Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю. "Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?.." (Анатолій Григорук)
Юлія Забіяка. Християнські вірші
"Почуй мене, Боже,
Дитину маленьку.
Тебе дуже любить
Душа і серденько!
Я хочу з Тобою
Життя все прожити,
Тобі й Україні
На благо служити!"(Юлія Забіяка)
"У нашого Пилипуня сімеєчка манюня:
Тільки мамо і тато, та два старші брати –
Артемко й Сидірко, та сестер шестірко –
Орися, Настуся і Кася, Марися, Мелася й Парася.
А ще бабуня Горпина, а з нею дідуньо Мина,
А при них прабабця Явдоха, що за давністю літ
Шекерявить трохи.
Жили вони, поживали,
Біди-горя не знали..."
(Анатолій Григорук)
"Схвильований Олько, старший братик Михасика, вривається до кімнати, де зібралась уся родина, й голосно повідомляє, що знає, хто такий експрезидент:
— Експрезидент, — Олег гордо підіймає голову, — це попередній президент.
Михайлик замислюється на хвильку, бере в руки свій екскаватор і здивовано питає:
— А мій екскаватор колись возив каву?
Мама з татом усміхаються, Олежик не звертає уваги на братові слова й продовжує:
— Ми сьогодні вчили нові професії в школі..."
(Галина Мирослава)
"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"(Юлія Хандожинська)
"...Уявляєш, сьогодні мені сон наснився ‒ ну просто фантастика! Ніби я ось крізь це дзеркало пройшов на той бік, тобто в задзеркалля, і потрапив в одне дивне королівство! І нібито я мав був стати їх наступним королем! Але сон був настільки реальний, ніби я насправді там побував..." (Раїса Гончарова)
П’єса-казка Олега Гончарова "Пригоди лівого черевичка" у 2010 році була успішно поставлена дитячим театром у Калгарі (Канада). А у 2015 році музичний театр "Лускунчик" МБОУ ДОД "Дитячої музичної школи" міста Іскитим представив на суд фахового журі XV Міжрегіонального фестивалю аматорських театрів "Золота кобра" виставу за цією ж п’єсою. Театральний колектив за цю виставу було відзначено Дипломом Лауреата III ступеня фестивалю. Опубліковано п’єсу-казку "Пригоди лівого черевичка" у виданні "Драмовичок" НЦТ Леся Курбаса (2017 р.)
У 2013 році п'єса посіла 1-е місце на Всеукраїнському конкурсі на кращий твір для дітей "Корнійчуковська премія" в номінації: "Драматургія для дітей та юнацтва". П’єсу «Зоряна» опубліковано у 2018 році видавництвом «Фенікс» у книзі «Сім кроків до театру», стор 79-112.
Пісня для дітей «Я люблю свою бабусю» (слова Марії Дем'янюк, музика Миколи Ведмедері), текст та ноти
"В небовиду очі сині" — добірка дитячих пісень про природу
Збірка зимових пісень для дітей (композитор Микола Ведмедеря)
Пісні для дітей на слова поетеси Марії Дем'янюк (музика Миколи Ведмедері)
Добірка пісень на слова Марії Дем'янюк (музика Мирона Павельчака)
Марія Дем'янюк, Микола Ведмедеря. Книга «Джерельце доброти» (поезії та пісні) — тексти та ноти
Олена Лоза. Вірші для малечі
"Коли до вікна підпливає
Кораблик місячний,
На білих вітрилах долаючи
Море зоряне,
Крихітний гном
В теплих шкарпетках вовняних
Спускається вниз
По сяючому промінчику.
Фарби вийма з торбинки,
Що яскравіших
У цілому світі
Ніхто і ніде не бачив!.."(Олена Лоза)
Ольга Науменко. "Хованки з кошеням" (вірш-мультик від дитячого каналу "Хмаринка") - текст, відео
«Киць-киць-киць, ‒ гукала я
Рано-вранці кошеня. ‒
Киць-киць-киць, та де ж ти є?
Може, граєшся уже?»
Бачу, котик не іде,
Навіть звук не подає.
«Добре-добре, якщо так:
Я іду тебе шукать!»
(Ольга Науменко)
"Одного разу Марійка знайшла кошеня. Правда, іграшкове. Воно було однооке та не мало однієї лапки. Дівчинці стало шкода іграшки і вона вирішила віднести її до старого дідуся Івана, який міг полагодити що завгодно. Дідусь сидів на лавці, а біля нього ходили білі голуби, котрі дзьобали зерно, яким старенький їх пригощав. Дівчинка привіталася і розповіла з чим прийшла. Іван Юхимович погодився спробувати полагодити кошеня і сказав, щоб вона приходила завтра. Марійка ледве дочекалася наступного дня і вранці вже збиралася до дідуся, коли мама її спитала: "Донечко, а як ти віддячиш дідусеві за допомогу?" Маруся промовчала, бо навіть не думала про це. Але вона була розумна дівчинка і вирішила купити старенькому продуктів, адже магазин знаходиться далеченько від його хати..." (Юлія Забіяка)
Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала оповідання, п'єси, публікувалась в періодиці, в журналі "Дніпро", видавництві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році в Дебют-газеті видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс.
Дитячий канал «Хмаринка»: вивчаємо цифри, рахуємо до десяти (текст та відео українською для малят)
Олена Лоза. Вірш "Весняна казочка"
"Ще під листям прілим
Їх не видко,
Та відгорнеш ковдру —
Мацюпонькі
Пролісків жовто-зелені дітки
Пнуть угору
Крихітні долоньки.
Визирнуть,
Тоді вже годі втримати!.."(Олена Лоза)
"У зеленому садочку, в затишній нірці жило мишаче сімейство. Тато, мама, старенька бабуся й ціла купа крихітних мишенят. Жили вони дружно й весело й дуже любили свою домівку. Була в них і чимала комірчина, де вони зберігали свої запаси: зернята, горішки, насіннячко. Було б у них і далі все добре, якби часом не надибав їхню хатинку допитливий кіт. Внадився щодня ходити! Прийде, розляжеться й очей не спускає з нірки. Оце до смаку припало йому спостерігати за тими мишенятами! А ті ж і носика бояться з нірки висунути! Ні тобі погратися, ні повеселитися у садочку! Добре, що хоч запаси великі, а як ні, — тоді біда!.." (Ольга Зубер)
«Я — камбала Ба. Мешкаю у Морі на дні. Але буваю скрізь: і майже біля повітря, і там, де багато великих небезпечних істот. Звичайно, мені трохи лячно запливати далеко. Але ж так багато цікавого навколо!
— Бо, Бо, гайда разом до ставридок!
Це мої молодші сестрички. Вони ще схожі на більшість звичайних рибок, а в мене вже почало переміщатися око. Коли я стану дорослою, обидва моїх ока опиняться на одному боці, цей бік стане верхом, інший — низом. І я плаватиму інакше.
У променях вечірнього Сонця маленькі ставридки світилися у воді то сріблястим, то зеленавим світлом. Вони гралися у хованки. Гра-тренування у хованки — наша найулюбленіша. І серед рибок найпоширеніша. Напевно, тому, що на риб полює чимало хижаків...» (Олена Більчук)
