Володимир Свідзінський
ЧУДЕСНА ТРОСТКА
(казка)
Завантажити текст казки Володимира Свідзінського "Чудесна тростка" (txt.zip)
|
|
Був собі парубок убогий Та й пішов найматися в службу. Коли зирк — чоловік устрічу. «Хочеш, сину, наймися до мене!» Хлопець каже: «Чому б не найнятись? А яка у вас, діду, робота?» «Та робота, сказати б, звичайна: У незгасимій печі палити». От прийшли вони в ліс великий, Несказанно сильний і темний. Тихо в лісі: ніщо не шеберхне 13, Ні білка скочить, ні хрусне хмизинка, Ні комар-дударик не писне; Лиш на галяві піч горбата, Роздійнявши закурену пащу, Так і паше вогнем та чадом, Так і сапле — аж жежко 14 дивитись! Коло печі коні, як змії. Тоді каже той дід до хлопця: «Ось тобі коні - возити дрова. Годуй їх попелом та вугіллям Та пильнуй, щоб піч не погасла». Так сказав і пропав, мов здимів. |
|
|
|
Став той хлопець возити дрова, Вийшов хлопець на степ широкий |
|
|
|
Став він жити маєтно та пишно, Став чубунитись 16 та величатись, Зажадав собі влади та панства, Ото й каже колись до мами: «Візьміть, нене, новеньке убрання, Та підіть у цареві палати, Та просіть молоду царівну, Чи не піде за мене заміж». Мати каже: «Мій сину милий! Ти що собі в голову вкинув? Та ж тобі царівна не рівня, Не улюбить тебе, не вшанує, До твойого умислу не пристане, Тільки віку тобі умалить, Візьми собі, сину, селяночку, Чепурушку, дбайливицю в хаті, Оця тебе буде любити, Біля тебе, як річенька, дзвеніти». Угнівався син, відказує з серця: «Добра рада — селючку взяти, Неотесану довбню, гергепу, Що не вміє ні сісти, ні встати, Ані чемної речі зговорити! Ідіть, мамо, сватайте царівну». Мати зрядилась. Назула на ноги Чобітки з зеленого сап'яну, Тоді наділа плахту-синітку, Поярковим поясом переп'ялась, Узяла шовковий очіпок, Поверх нього лляну намітку, На плечі біленьку катанку, Та й пішла до царського двору. Приводять її до царівни. Та на неї дивиться згорда: «А чого вам, госпосю 17, треба?» «Так і так, — відказує жінка. - Єсть у мене синок-сокільчик, Да такий хорошень — не сказати! Чорнобривий, ставний, як кленочок. Ще й до того багатий кріпко. Чи підете заміж за нього?» |
|
|
|
Відказала красуня царівна: «Чому б не піти, як хороший? Тільки знаєте що, бабусю: Нехай син ваш поставить до завтра Отакий двірок 18, як у мене, А тоді щоб од мене до нього Золотий місток простелився, А на тому містку, обабіч, Коли будемо йти вінчатись, Нехай яблуні процвітають, А як станем вертатись додому, Щоб і яблука вже поспіли. Під мостом нехай море хлюпа, А на морі кахкає качка». Вернулася мати додому. «Ей, дитинко, не буде діла! Там такого вона загадала, Що ти і довіку не вдієш». |
|
|
|
А син каже: «Дарма, не журіться». От опівночі взяв ту тростку, Помахнув — і все учинилось, Як жадала собі царівна: Став двірок такий, як у неї, Або й кращий; прослався місточок, Сам золотий, а поруччя срібне; Пообабіч того місточка Грають яблуні цвітом рожевим, Під мостом хлюпощеться море, І на морі кахкає качка. Де взялися лакеї, карети, Сів він вранці, поїхав до неї, А вона вже жде його, плаче, Що приходиться йти за нерівню. Та проте нічого, звінчались. |
|
|
|
От живуть вони місяць і другий. Він кохає її, милує, Да так-то вже хорошенько водить! А вона умишляє лихо. Почала пригортатись до нього, Щоб сказав їй, чим він чаклує. Він сміється: «Покинь ці речі: Мене лестками не підійдеш». Та вона, мов куночка тая, Коло нього в'ється, голубить, Припадає, ластиться, просить То любощами, то словами, — Не устояв він і признався. «Оцією тросткою», — каже. От вона і викрала тростку. Вийшла в двір, помахнула нею Ще й промовила люте слово: «Заклинаю да й проклинаю, Нехай зійдуть із блеску-світу І двірок, і сад коло нього, А мій чоловік осоружний Хай загине повільною смертю, Замурований в стовп камінний!» Як сказала, то так і сталось. |
|
|
|
Зникло все, лиш бур'ян зостався, Дике поле, земля саморосла 19 Та мурований стовп над нею, А в стовпу, наче кіл у горожі, Непорушно стоїть хазяїн — Ледве видно вуста та очі. Стоїть він та кається гірко: «Язиче, язиче! Лихо тебе миче! Як прийшло махом, так пішло прахом». Тоді сіла царівна в карету Та й поїхала знов до батька, А з маєтку її чоловіка Тільки кіт лишився та коник. Кіт негайно югнув по сусідах, Де хліба накрав, а де м'яса, Доліз до хазяїна, каже: «Не журіться, я й ще добуду». А той крізь сльози: «Мій котику вірний! Ти достань мені тую тростку, Що я нею владав на волі, От тоді в мене хвалений будеш». Кіт відказує: «Лиш не плачте. — |
|
|
|
Перебіг до коня та й каже: — Їдьмо, коню, в царівнине царство Чудесної тростки добувати, Із стовпа хазяїна визволяти!» Бистрий кіт-та й кінь не плохута 20: Так і кинувся: «Гайда! їдьмо!» Кіт йому зараз плиг на спину, Та й помчали — не можна швидше! Як прискочили в друге царство, Кіт давай там мишей давити. Давить поспіль, усіх без розбору, Аж набрів на їхнього князя. Той благає: «Котику-брате, Бери що хочеш, даруй душею!» Кіт і каже: «Добудь мені тростку Із рук царівни, то будеш жити, А як ні — погублю з потомком!» Тоді мишачий князь як свисне! Пригромило мишей, мов війська, Сунуть плавом, що ніде й ступити. Стали гризти в палатах мури, І ось наймудріше мишатко Пролізло в покій до царівни. |
|
|
|
У покої високо й чисто; Кіт оддав йому тростку. |
|
Словничок:
13 Шеберхнути — шелеснути.
14 Жежко — гаряче, жарко.
15 Каня — хижий птах родини яструбових, польовий шуліка.
16 Чубунитись — пишатися, величатися.
17 Госпосю — пані, господине (пестливе, улесливе звертання).
18 Двірок — палац.
19 Земля саморосла — незаймана, необроблена земля, цілина.
20 Плохута — людина несміливої вдачі, невдаха.
21 Не доки — не завжди, не постійно.
За матеріалами: Володимир Свідзінський. "Чудесна тростка". Казки. Художник Наталя Клочкова. Київ, видавництво «Грані-Т», 2011 р., стор. 37-52.
Більше казок з книги Володимира Свідзінського "Чудесна тростка" на "Малій Сторінці":
Зміст книги:
Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.
