Володимир Свідзінський. "Чудесна тростка" (віршована казка)


 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Володимир Свідзінський

ЧУДЕСНА ТРОСТКА

(казка)

 

Завантажити текст казки Володимира Свідзінського "Чудесна тростка" (txt.zip)

 

 

Був собі парубок убогий
Та й пішов найматися в службу.
Коли зирк — чоловік устрічу.
«Хочеш, сину, наймися до мене!»
Хлопець каже: «Чому б не найнятись?
А яка у вас, діду, робота?»
«Та робота, сказати б, звичайна:
У незгасимій печі палити».
От прийшли вони в ліс великий,
Несказанно сильний і темний.
Тихо в лісі: ніщо не шеберхне 13,
Ні білка скочить, ні хрусне хмизинка,
Ні комар-дударик не писне;
Лиш на галяві піч горбата,
Роздійнявши закурену пащу,
Так і паше вогнем та чадом,
Так і сапле — аж жежко 14 дивитись!
Коло печі коні, як змії.
Тоді каже той дід до хлопця:
«Ось тобі коні - возити дрова.
Годуй їх попелом та вугіллям
Та пильнуй, щоб піч не погасла».
Так сказав і пропав, мов здимів.

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Став той хлопець возити дрова,
Та ніяк не надасть, хоч розпадься:
Тільки вкине, уже й немає.
Але раз йому кажуть коні:
«Ой да гірко ж їсти вугілля!
Ти вкоси нам зеленого зілля,
А як ми поїмо в охоту,
То й за тебе справим роботу».
Він послухав, вкосив їм сіна —
Дак то перше робив, аж слався,
Коло тої вогненної прірви,
А тепер собі повагом возить,
І спочине, і з люльки пакне,
А тим часом піч не вгасає.
От минув уже рік і місяць,
Коли щось як гуне по лісі,
Як чварахне, як брязне громом!
Гляне хлопець, а дід коло нього.
«Ось на тобі, — каже, — цю тростку.
На що загадаєш, чого захочеш, —
Помахнеш нею, твоє і буде».

Вийшов хлопець на степ широкий
Та й питає себе на думці:
«Чи не дався я одурити?»
Та, махнувши тросткою, каже:
«Нехай буде овець отара!»
Ще не змовив останнього слова,
А вже скрізь, куди оком скине,
Коливаються спини овечі.
Стугонить незліченний тупіт,
Заливає пагорки та долини.
Хлопець став, затремтів, як трепітка,
Ледве-ледве спромігся сказати:
«А тепер хай не буде нічого».
Лиш махнув — і не стало нічого,
Тільки мгліє далекий згірок
Та, літаючи, каня 15 тужить.
От приходить хлопець додому,
Приносить багаті дарунки,
Та за тростку не каже ні слова:
Потаємне орудує нею.

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Став він жити маєтно та пишно,
Став чубунитись 16 та величатись,
Зажадав собі влади та панства,
Ото й каже колись до мами:
«Візьміть, нене, новеньке убрання,
Та підіть у цареві палати,
Та просіть молоду царівну,
Чи не піде за мене заміж».
Мати каже: «Мій сину милий!
Ти що собі в голову вкинув?
Та ж тобі царівна не рівня,
Не улюбить тебе, не вшанує,
До твойого умислу не пристане,
Тільки віку тобі умалить,
Візьми собі, сину, селяночку,
Чепурушку, дбайливицю в хаті,
Оця тебе буде любити,
Біля тебе, як річенька, дзвеніти».
Угнівався син, відказує з серця:
«Добра рада — селючку взяти,
Неотесану довбню, гергепу,
Що не вміє ні сісти, ні встати,
Ані чемної речі зговорити!
Ідіть, мамо, сватайте царівну».
Мати зрядилась. Назула на ноги
Чобітки з зеленого сап'яну,
Тоді наділа плахту-синітку,
Поярковим поясом переп'ялась,
Узяла шовковий очіпок,
Поверх нього лляну намітку,
На плечі біленьку катанку,
Та й пішла до царського двору.
Приводять її до царівни.
Та на неї дивиться згорда:
«А чого вам, госпосю 17, треба?»
«Так і так, — відказує жінка. -
Єсть у мене синок-сокільчик,
Да такий хорошень — не сказати!
Чорнобривий, ставний,
як кленочок.
Ще й до того багатий кріпко.
Чи підете заміж за нього?»

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Відказала красуня царівна:
«Чому б не піти, як хороший?
Тільки знаєте що, бабусю:
Нехай син ваш поставить до завтра
Отакий двірок 18, як у мене,
А тоді щоб од мене до нього
Золотий місток простелився,
А на тому містку, обабіч,
Коли будемо йти вінчатись,
Нехай яблуні процвітають,
А як станем вертатись додому,
Щоб і яблука вже поспіли.
Під мостом нехай море хлюпа,
А на морі кахкає качка».
Вернулася мати додому.
«Ей, дитинко, не буде діла!
Там такого вона загадала,
Що ти і довіку не вдієш».

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

А син каже: «Дарма, не журіться».
От опівночі взяв ту тростку,
Помахнув — і все учинилось,
Як жадала собі царівна:
Став двірок такий, як у неї,
Або й кращий; прослався місточок,
Сам золотий, а поруччя срібне;
Пообабіч того місточка
Грають яблуні цвітом рожевим,
Під мостом хлюпощеться море,
І на морі кахкає качка.
Де взялися лакеї, карети,
Сів він вранці, поїхав до неї,
А вона вже жде його, плаче,
Що приходиться йти за нерівню.
Та проте нічого, звінчались.

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

От живуть вони місяць і другий.
Він кохає її, милує,
Да так-то вже хорошенько водить!
А вона умишляє лихо.
Почала пригортатись до нього,
Щоб сказав їй, чим він чаклує.
Він сміється: «Покинь ці речі:
Мене лестками не підійдеш».
Та вона, мов куночка тая,
Коло нього в'ється, голубить,
Припадає, ластиться, просить
То любощами, то словами, —
Не устояв він і признався.
«Оцією тросткою», — каже.
От вона і викрала тростку.
Вийшла в двір, помахнула нею
Ще й промовила люте слово:
«Заклинаю да й проклинаю,
Нехай зійдуть із блеску-світу
І двірок, і сад коло нього,
А мій чоловік осоружний
Хай загине повільною смертю,
Замурований в стовп камінний!»
Як сказала, то так і сталось.

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Зникло все, лиш бур'ян зостався,
Дике поле, земля саморосла 19
Та мурований стовп над нею,
А в стовпу, наче кіл у горожі,
Непорушно стоїть хазяїн —
Ледве видно вуста та очі.
Стоїть він та кається гірко:
«Язиче, язиче! Лихо тебе миче!
Як прийшло махом, так пішло прахом».
Тоді сіла царівна в карету
Та й поїхала знов до батька,
А з маєтку її чоловіка
Тільки кіт лишився та коник.
Кіт негайно югнув по сусідах,
Де хліба накрав, а де м'яса,
Доліз до хазяїна, каже:
«Не журіться, я й ще добуду».
А той крізь сльози:
«Мій котику вірний!
Ти достань мені тую тростку,
Що я нею владав на волі,
От тоді в мене хвалений будеш».
Кіт відказує: «Лиш не плачте. —

 

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

Перебіг до коня та й каже:
— Їдьмо, коню, в царівнине царство
Чудесної тростки добувати,
Із стовпа хазяїна визволяти!»
Бистрий кіт-та й кінь не плохута 20:
Так і кинувся: «Гайда! їдьмо!»
Кіт йому зараз плиг на спину,
Та й помчали — не можна швидше!
Як прискочили в друге царство,
Кіт давай там мишей давити.
Давить поспіль, усіх без розбору,
Аж набрів на їхнього князя.
Той благає: «Котику-брате,
Бери що хочеш, даруй душею!»
Кіт і каже: «Добудь мені тростку
Із рук царівни, то будеш жити,
А як ні — погублю з потомком!»
Тоді мишачий князь як свисне!
Пригромило мишей, мов війська,
Сунуть плавом, що ніде й ступити.
Стали гризти в палатах мури,
І ось наймудріше мишатко
Пролізло в покій до царівни.

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

 

 

У покої високо й чисто;
Посередині ліжко кедрове,
А на ліжку під синім атласом
Тихо спить молода царівна,
А ту тросточку в рот поклала.
Як угледіла теє миша,
Зараз нишком підкралась до рота,
Устромила їй хвостика в ніздрі
Та й ну лоскотати злегенька!
То царівна як чхне спросоння —
Так і випала тростка з рота.
Миша за неї та хода звідти.
Оддала свою здобич котові,
Кіт — на коника, та й помчали.
Як примчали в своє посілля,
Кіт поліз по стовпові, глянув,
А хазяїн ледве що дише.

Кіт оддав йому тростку.
                                Узяв він,
Помахнув нею, мовив тихо:
«Нехай буде усе як перше —
І двірок, і сад коло нього,
А цей стовп розсиплеться в порох,
А царівна стане край мене».
Як сказав він, так і вчинилось:
Стовп розсипався, в'язень вийшов,
Коли зирк — аж тут і царівна.
«А, голубко, то так ти дієш?
Ну, не доки 21 мені терпіти!»
І звелів її кинути в прірву.
Сам узяв собі іншу дружину.
Жили вони довго й щасливо,
І той кіт коло них, і коник.
Аж доспіло три яблука красних:
Одне мені, друге теж мені,
Третє тому, хто збаяв казку.

 

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. Віршована казка. Художник Наталя Клочкова.

Словничок:

13 Шеберхнути — шелеснути.
14 Жежко — гаряче, жарко.
15 Каня — хижий птах родини яструбових, польовий шуліка.
16 Чубунитись — пишатися, величатися.
17 Госпосю — пані, господине (пестливе, улесливе звертання).
18 Двірок — палац.
19 Земля саморосла — незаймана, необроблена земля, цілина.
20 Плохута — людина несміливої вдачі, невдаха.
21 Не доки — не завжди, не постійно.

 

За матеріалами: Володимир Свідзінський. "Чудесна  тростка". Казки. Художник Наталя Клочкова. Київ, видавництво «Грані-Т», 2011 р., стор. 37-52.

 

 

 

Більше казок з книги Володимира Свідзінського "Чудесна тростка" на "Малій Сторінці":

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Свідзінський. "Чудесна тростка" (віршована казка)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми