Ілюстрація Наталії Головаш.
Юлія Забіяка
ЧОМУ ЇЖАЧКА СПУНЕЮ НАЗВАЛИ
Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше, що надається від народження — ім'я. Але ніхто не міг придумати, як назвати малого.
— Може, Пушок чи Колько? — думав вголос тато.
— Та ні, він не пухнастим буде, коли виросте! — говорила мама. — Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки.
Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені.
Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й до середини шляху, малий заснув, і молодша їжачиха понесла його додому. Навіть коли почалась гроза, їжачок не прокинувся. "Ото вже Спуня!" — подумала сестричка. — Нічим не розбудиш!"
Вдома вона розповіла про цю пригоду, і братик вигукнув:
— А це ідея! Назвемо молодшого брата Спунею!
Усі погодилися, і таким чином їжачок отримав власне рідкісне ім'я.
Тепер, малята, ви знаєте, чому Спуню так назвали.
ЯК СПУНЯ З ЗІРОЧКОЮ ПОЗНАЙОМИВСЯ
Однієї літньої ночі Спуня дивився на небо і милувався зірками. Він бачив різноманітні сузір'я, а тато називав їх імена. Особливо сподобалася малому Велика Ведмедиця або Ківш. Їжачок вирішив, що в майбутньому полетить до зірок, щоб ближче їх роздивитися. Через якийсь час малий захотів спатоньки, і тато з мамою вклали його в ліжечко та побажали солодких снів. І вони не забарилися. Їжачкові наснилося нічне зоряне небо, а також зірка, яка одиноко сяяла у вишині. Але ось вона почала наближатися і збільшуватися, аж поки не постукала у вікно Спуніної кімнати. Їжачок відчинив, і Зірка плавно впливла всередину.
— Привіт! Я хочу з тобою познайомитися! — сказала Зірка. — Я з'явилася тоді, коли ти народився. Отже, я — твоя зірочка! Я завжди буду вказувати тобі дорогу!
Спуня запитав:
— А як тебе звуть?
І почув у відповідь:
— Називай мене Полярною!
Вона попрощалася та випливла з кімнати. Коли їжачок прокинувся, на небі ще сяяли зорі, та найяскравіше сіяла саме його Зірочка.
ПЕРШЕ КОХАННЯ СПУНІ
Кохання — це почуття, коли ти любиш увесь світ, а зокрема радієш, коли бачиш і торкаєшся окремої людини (у випадку їжачка — тваринки). Ще всі знають, що кохання (тим більше — перше) приходить несподівано, за будь-якої пори року та погоди надворі. Ось і до Спуні воно завітало майже випадково. Була саме весна. Їжачкові виповнилося достатньо років, щоб він міг йти до школи у перший клас. Вся сім'я проводжала його до школи першого вересня. Приїхали дідусь з бабусею та далекою родичкою Колючок — Сніжинкою. Це була маленька їжачиха, повністю біла, вона мала білесенькі лапки, носика та вуса. Коли наш герой вперше її побачив, то дуже засоромився.
— Приивіт… — знічено сказав він.
Сніжинка й собі привіталася й геть почервоніла.
"Яка ж вона гарненька!" — думав Спуня. Здається й їжачиха була такої ж думки про нього, бо усе позирала на їжачка дорогою до школи. А коли пролунав перший дзвінок, вона не втрималася й підійшовши до нього привітала й поцілувала його у щічку. Отак несподівано й прийшло перше кохання до Спуні. А згодом виявилося, що Сніжинка — не далека родичка, а сусідка дідуся й бабусі, й вона через рік мала також йти до тієї ж школи. І їжачок пообіцяв собі, що обов'язково буде її захищати та навчати всьому, що знатиме сам.
СПУНЯ І РІЗДВО
Настала зима. Повіяли холодні вітри, і сонечко стало менше гріти. Багато друзів Спуні полетіло в теплі краї та залягло в сплячку. Чому ж сімейство нашого їжачка не в сплячці? Зараз розповім!
Колись давно в одних людей жив домашній африканський їжачок на ім'я Фред. Він був відомий тим, що не впадав у довгий сон взимку. Одного разу він утік з будинку людей до лісу. Там він познайомився із їжачихою і залишився з нею жити. Це був предок Спуні. Тому їжачкові передалося вміння не засинати надовго в снігову пору.
Наближався день Різдва. Тато прикрасив ялинку біля будинку, а мама затопила комин.
— А що значить слово "Різдво? — запитав малий братика.
— У цей день народився Ісус Христос! — сказав той.
— А хто це? — не вгавав їжачок.
— Це Син Бога. Він врятував нас від гріхів.
Що таке "гріх" Спуня вже знав, бо мама щовечора читала йому "Біблію". Тому ненадовго замовк.
А увечері наш малий помолився і ліг спати. Йому наснилися хлів і маленький хлопчик, що звався Спасителем. А на ранок їжачок отримав в подарунок касету з фільмом про сенс Різдва. І наш звірок подумав, що добре було б подружитися з малим Ісусом і був згоден навіть поділитися з ним своїми іграшками.
Ось таким чином Спуня відсвяткував своє перше Різдво.
СПУНЯ І ЗАСТУДА
Ну й лютує мороз взимку! Малює на вікнах візерунки-картинки та щипає за ніс та щоки. Цієї пори коли-не-коли, а й завітає до вас у гості безцеремонна панянка, яку звуть — Застуда. Саме з нею й довелося зустрітися нашому маленькому звіркові — їжачку Спуні.
А було це так… Одного дня в лісі намело багато снігу — цілі замети! Наш малюк набрав його повні чоботи, коли ходив з татом по ялинку, й добряче замерз. Хоча він випив гарячого чаю, прийшовши додому, але надвечір відчув, що йому зле: страшенно боліла гаряча голова, ще й усього морозило. Вночі їжачок кашляв та довго не міг заснути.
— Треба щось робити! — сказала мама, і вся родина вирішила боротися зі Спуниною застудою.
Їжачка поїли чаєм з малиновим варенням, не обійшлося і без пігулок. За тиждень він одужав і зміг з усіма весело зустріти Новий Рік.
Скажу вам по секрету, що Спуня написав Дідусеві Морозу листа, в якому серед інших бажань було й прохання про здоров'я для усіх-усіх на світі, щоб ніколи нікому не хворіти.
КАЗКА ПРО ЇЖАЧКА І ТОРТИК З ЧАЄМ
Маленький їжачок Спуня ніколи не куштував торта. Він навіть снився йому у снах. Мама й тато малого ніколи не купували солодкого, бо вважали, що від цього псуються зуби. Ось одного разу до них прийшли гості — тітка й дядько Зайці. Знаючи про заборону на солодке в родині приятелів, вони принесли пакет сушених грибів. А ще книгу. Коричневу таку, називалася вона "Біблія". Вухані помітили зацікавлення Спуні книгою, й Зайчиха запитала :
— Сподобалася книга?
— Дуже! — захоплено відповів той.
— Тут такі малюнки!
— Хочеш, ми тобі її подаруємо? — запитав Заєць.
— А можна? — з радістю вимовив їжачок.
— Звісно! — посміхнулися Вухані.
Увечері перед сном мама прочитала Спуні уривок з книги. Малий дізнався, що на небі є Бог, що він усе може і допомагає тим, хто вірить в Нього. А ще мама сказала, що Йому потрібно молитися, і Він почує тебе. Коли їжачиха пішла, Спуня став навколішки і попросив:
— Боже, Ти допомагаєш усім, хто звертається до Тебе! Я ніколи не куштував тортика! Будь ласка, пошли мені шматочок з ягідним чаєм!
На ранок тато кудись пішов, а коли повернувся у нього в руках був пакунок. Малий не міг відірвати зацікавленого погляду від нього, і їжак, врешті, коли накрили на стіл, відкрив його. У коробочці був торт з написом: "З днем народження!"
— Сьогодні у тебе день народження! — сказала мама. — Ми з татом вітаємо тебе!
І налила в чашку радісному їжачкові запашного ягідного чаю.
ЇЖАЧОК ТА ЗНАЙДЕНІ ГАМАНЦІ
Одного теплого літнього дня їжачок Спуня гуляв у лісі. Весело співали пташки та світило сонечко. Наспівуючи пісеньку, малий з цікавістю роззирався на всі боки. І ось біля старого трухлявого пня він помітив: щось яскраво вирізняється у траві. Підійшовши ближче, їжачок побачив гаманець рожевого кольору. Взявши в лапки цю річ, Спуня відкрив його. Всередині лежали гроші. Та оскільки він був ще дитиною, то сприйняв їх за яскраві папірці. "Які гарні!" — зачудовано промовив малий. "Мабуть, вони нікому не потрібні, якщо досі ніхто їх не забрав". І вирішив взяти гаманець собі. Пройшло декілька місяців, а наш герой кожної прогулянки знаходив під тим самим пнем все нові й нові гаманці. У нього назбиралося їх десь із п'ять.
Одного вечора у гості до родини Колючок навідалася Сорока. Вона голосно жалілася на те, що стала забудькуватою.
— Майже кожного тижня я гублю гаманці, — розповідала птаха мамі.
"То он чиї це речі!" — здогадався Спуня і хотів уже віддати їх, але передумав. "Нехай вчиться не бути такою роззявою!" — вирішив їжачок.
— Бідолашна Сорока, — сказала їжачиха за сніданком. — Якби їй віддали загублене, вона б більше ніколи не губила б свої речі. А ти чому такий замислений? — спитала сина.
— Я думав цілу ніч, і, здається, я знаю, де лежать її гаманці, — зітхнув малий.
— І де ж? — поцікавилася мама.
— Під старим пнем на галявині!
— Добре, я розповім їй про це, — відповіла вона.
Після сніданку їжачок пішов до себе в кімнату, а потім, прихопивши речі Сороки, стрімголов побіг на галявинку. У траві він побачив ще один гаманець. "От же ж роззява!" — про себе подумав Спуня. — Знову загубила!". Подумавши, що Сорока, мабуть, уже летить, він швидко поклав під пень решту гаманців та вирішив почекати. Приблизно через годину на те місце прилетіла птаха-роззява.
— Мої гаманці! — вигукнула вона. — Усі, що я загубила!
Вночі їжачок спокійно спав, бо зробив добру справу, і його не мучили докори сумління.
СПУНЯ І ТРОЯНДОЧКА
Одного разу мама Спуні поїхала у гості. Їжачкові дуже її не вистачало. Хоча тато й намагався зробити усе, щоб розвеселити малого, але той раз по раз питав, коли приїде мама. І ось, нарешті, вона приїхала. Та не сама, а з маленьким "конвертиком". Спуня саме грався на подвір'ї з іграшкою. Коли його покликали, щоб познайомитися із сестричкою, він подумав: "Я ж з нею вже знайомий, та й узагалі, вона ж мала поїхати до подруги". Але, як виявилося, малий помилився. То була інша сестричка, маленька, з рожевими, як квітка, щічками й носиком.
Тато сказав:
— Це твоя сестричка, Трояндочка! Сподіваюся, ви подружитеся!
— А де ви її взяли? — запитав їжачок.
На те батьки відповіли, що її приніс лелека, дядько Цибко.
— Чому ж я його не бачив сьогодні? — щиро дивувався він.
— Лелека мав не баритися, щоб й інші малята вчасно потрапили до своїх родин, — сказала мама.
— Ласкаво просимо додому! — вигукнув Спуня, і мама з татом весело перезирнулися.
Вони зайшли в дім, і малий приніс зі своєї кімнати свою найулюбленішу іграшку — ведмедика, сказавши, що із задоволенням ділитиметься ним з Трояндочкою.
СПУНЯ І РИБКА
Одного ранку тато Спуні навчав його рибалити. Показав, як потрібно закидати вудку, насаджувати черв'яка та дізнаватися про місцеперебування риби. Сиділи вони десь пів дня, але їжачок нічого не впіймав.
— Не журися! — сказав тато. — З першого разу не у всіх виходить.
Але ось поплавок малого пішов під воду.
— Дивися, клює! — гукнув батько.
Спуня потягнув вудку, і ось у нього в лапках тріпоче маленька рибка з червоними плавцями.
— Яка гарна! — прошепотів їжачок.
— Молодець, я знав, що у тебе вийде! Ну все, пора додому! — сказав старший їжак.
Вдома рибку помістили в банку і поставили в Спуніній кімнаті. Вночі їжачок почув, як хтось плаче. Виявилося, що це сумує рибка.
— Чому ти плачеш? — спитав Спуня.
— Я хочу додому, до мами! — відповіла вона.
На ранок їжаки пішли до річки й випустили рибинку у воду. Вона весело майнула хвостиком і щезла в глибині. А коли їжачок з татом прийшли додому, мама спекла пиріг, що називався "Золота рибка".
ЇЖАЧОК І МАРІЙКА
Жила собі на світі дівчинка. Звали її Марійкою. Вона дуже любила природу: дерева, квіти, різних комашок та тваринок. Біля її дому знаходився город, на якому росло багато овочів.
Одного разу тато дівчинки поставив на городі капкан, щоб віднадити від моркви зайців. І треба ж такому статися, що туди потрапив наш Спуня! Як же так могло вийти?
Наш герой прогулювався по лісу і непомітно для себе вийшов на стежку, що вела до людського городу. Їжачок у школі вчив назви різних овочів, що вирощують люди, і тому йому раптом заманулося подивитися на них зблизька. Сторожко ступаючи, Спуня майже дійшов до середини городу, як щось боляче вкусило його за лапку. Це й був капкан. Як тільки їжачок не намагався визволитись, у нього нічого не виходило.
І тут саме нагодилася Марійка. Вона почула, що хтось плаче, і поспішила на допомогу. Але дівчинка не змогла сама відкрити капкан, і погукала тата. Удвох вони випустили Спуню на волю.
Їжачок відійшов на кілька кроків, махнув лапкою на прощання, і покотився клубочком назад до лісу.
ЯК ЇЖАЧОК КРАПОЧКИ СОНЕЧКОВІ ПОВЕРНУВ
Ця історія сталася тоді, коли Спуня ще не ходив до школи. Він зовсім не любив рахувати й читати, йому було краще цілими днями грати з друзями надворі.
Одного разу їжачок побачив на листку лопуха дивну істоту. Це був червоний жучок з крапочками.
Угледівши Спуню, той сказав:
— Привіт, ти хто?
— Я — їжачок, а ти що таке?
— Хіба ти книги не читаєш? — здивовано спитав незнайомець.
І тут Спуні стало соромно, він пробурмотів:
— Що ж робити, коли мені це не цікаво!
І пішов, не прощаючись, додому. Жучок хотів йому крикнути щось, та звірок все одно його б не почув.
Вдома Спуня попросив сестричку знайти в "Атласі комах" його нового знайомого, але вона дала йому книгу і сказала:
— Ти вже великий, тому читай, будь ласка, сам.
Хоча це не одразу вийшло, він знайшов і прочитав напис під картинкою в атласі.
Виявилося, що новий друг був не хто інший, як жук-сонечко. Тільки от їжачок не пам'ятав, скільки у того було крапочок, бо, як ви вже знаєте, не любив рахувати.
Але тепер йому було це цікаво, і він миттю вискочив надвір. Сонечко сиділо на лопуху та зітхало. Коли їжачок запитав, у чому справа, воно сказало:
— Я загубило усі свої крапочки, допоможи їх знайти!
Друзі разом почали шукати їх в траві. Коли знайшли всі, то почіпляли їх до спинки сонечка. Спуня зовсім забув про свою нелюбов до математики і захоплено рахував кожну крапочку.
— О, у тебе шість крапок! — сказав він врешті.
— Так мене й звуть Сонечко-Шестикрапка!
— А я — їжачок Спуня! Приємно познайомитися!
Увечері за столом він розповів рідним про своє нове знайомство, і повідомив, що полюбив читати й рахувати, тому що це дуже корисно й цікаво.
ЯК ЇЖАЧОК КОЛЬОРИ ВИВЧАВ
Як гадаєте, що з'являється на небі після дощу? Правильно, веселка, або райдуга. Зазвичай вона має сім кольорів. Існують певні формули для їх запам'ятовування. Нашому Спуні у школі задали завдання: вивчити кольори на прикладі природного явища. А оскільки того дня йшов дощ, та опісля була райдуга, то він вирішив вивчити барви на веселці.
Їжачок сидів на траві й повторював одну фразу:
— Чапля Осінь Жде Завзято, Буде Сани Фарбувати.
Це одна з "кольорових" формул, для кращого запам'ятовування.
Після приблизно двадцяти повторів звірок подумав: "Чому саме чапля, а не, скажімо, сорока, чому жде осінь, адже вже настав жовтень — другий осінній місяць?"
З цими питаннями Спуня звернувся до тата, коли той вийшов з дому, щоб помилуватися райдугою.
Їжак посміхнувся і відповів:
— Слово "чапля" означає червоний колір на веселці, а "осінь" — оранжевий (помаранчевий), адже перші літери слів однакові!
— Он воно що! — здивовано промовив малий. — Тоді, мабуть, інші слова означають решту кольорів!
— Так! — погодився тато. — Ти правий!
Наступного дня у школі Спуня отримав "відмінно", бо краще за всіх вивчив веселкові барви.
СПУНЯ І РАВЛИКОВА ТАЄМНИЦЯ
Після школи наш їжачок завжди заходив у гості до дівчинки Марійки, яка одного разу врятувала його з капкану, якого поставив на городі її тато. Вони розмовляли про все на світі, і цим двом ніколи не було нудно разом.
Одного дня подружки не було вдома, і Спуня вирішив дочекатися її. Тому почимчикував на той самий город, тільки наказав собі бути обережним.
Тут його увагу привернув чудернацький слід. Він був дуже липкий і закінчувався раптово.
Поки їжачок роздумував, що воно таке, з-під листа салату виткнулася чиясь голова з ріжками.
— На що дивишся? — запитав незнайомець.
— Та тут ось смуга якась... — відповів звірок.
—Отож, це мій слід! Я — Равлик! — сказала істота і додала: — Я — найшвидший бігун у всьому світі!
— Тож нумо перевірмо! — відгукнувся їжачок.
Ставши за лінію, вони побігли до Марійчиного винограду, що ріс недалеко від городу і назад. Як мчав Спуня! У школі його міг перегнати тільки зайчик Руся.
Повертаючись, їжачок побачив Равлика. Той уже стояв на місці фінішу.
— Як він так швидко прибіг? — подумав наш звірок.
А Равлик мав одну таємницю: у нього був брат-близнюк.
СПУНЯ І НОВЕНЬКИЙ
Восени до класу, в якому навчався Спуня, прийшов новенький учень. Це було невеличке зайченя, якого звали Русею. Він був дуже сором'язливим і думав, що не знайде собі друзів у новому класі, бо навіть у попередній школі мав їх не дуже багато.
Одного разу зайчик захворів. Їжачкові однокласники вирішили допомогти, хто чим може, і залишилися на перерві в класі, щоб обговорити, хто що має робити.
— Я принесу меду, щоб Руся вилікувався від застуди! — сказав ведмедик Борька.
— Я принесу йому букетик квітів, для підняття настрою! — вигукнула білочка Катруся.
— А я принесу сушених грибів для смачного супу! — вирішив Спуня.
Так і зробили. Уже через декілька днів зайченятко вилікувалося, і на знак вдячності мама запропонувала синові запросити нових друзів у гості.
Наступного дня Руся покликав однокласників до себе додому. Звірята з радістю погодилися та одразу після школи завітали у дім зайців на смачні пиріжки.
СПУНЯ І ПОДАРУНОК
Восени у ведмедика Борьки, котрий навчався в Спуниному класі, був день народження. Кожному з учнів хотілося першим поздоровити його і вручити подарунок. А ще — скуштувати торт з малиною, котрий мама іменинника пекла щороку лише на це свято.
Їжачок ніяк не міг вирішити, що подарувати другові, тож спитав поради у мами.
— Думаю, він дуже хотів би мати книгу про автомобілі... Таку, як ми з татом подарували тобі на Новий рік, пам'ятаєш?
Звісно Спуня пам'ятав про цю книгу, бо майже кожного дня милувався малюнками авто, які були зображені у ній. Розбивши свинку-скарбничку, малюк пішов до лісової книгарні. За подарунок Спуня віддав усі свої гроші, які збирав собі на велосипед, але втішав себе тим, що їх з Борькою дружба є ціннішою.
Минув вечір, минула ніч і настав ранок. Їжачок прийшов до школи, і одразу ж підійшов до ведмедика. Промовивши слова вітання, вручив йому книгу.
Іменинник так зрадів подарункові, що Спуня зрозумів: "Коли добре іншим, добре і тобі. А велосипед можна і у подружки, дівчинки Марійки, взяти!"
СПУНЯ ТА БІБЛІОТЕКАР
Одного разу їжачок Спуня прийшов у гості до дядька Пугача, про якого всі говорили, що він дуже розумний.
Як тільки вони сіли пити запашний малиновий чай з ягідним пирогом, їжаченя запитало птаха:
— Дядечку, а звідки Ви берете знання? Навіть про нашу шкільну вчительку пані Гракську (птаху грачиху) не розповідають скільки історій, скільки про Вас...
Пугач усміхнувся, а потім сказав:
— Бачиш ці полиці? На них стоять книги, у яких вміщено корисну інформацію. Для того, щоб стати розумним, треба багато читати!
— А Ви, дядечку, хранитель книг і знань? — знову спитав малий.
— У якомусь сенсі — так! — промовив птах. — А взагалі-то я працюю бібліотекарем у цьому приміщенні, що зветься бібліотекою.
З того часу їжачок часто заходив до бібліотеки, щоб почитати цікаві та розумні книги й обговорити прочитане з розумним паном Пугачем.
Завантажити текст збірки казок про їжачка Спуню від Юлії Забіяки (txt.zip)
Казки люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
"Ось і випав перший сніг!
Гриць по саночки побіг,
А Марійка кошенятко
Погукала: "Йди до хатки!"
Та воно лише нявчало...
Що котячою казало?"(Юлія Забіяка)
