"...Біло, як біло, все біло… Аж сліпить очі!.. Е-е ні, не все: ось – та ось же! – на розмальоване інеєм дерево не поспішаючи, по-господарськи, всідається снігур… другий… третій… Червонобокі: прямо тобі, спілі яблука. Так і тягнеться рука зірвати. Ага, а біля ставка, глянь, скільки їх! Побігли… Стій же, стій!.. Не яблука то, і не снігурі – розпустила по вітру китиці свої калина. Листя ще з осені розгубила – розтринькала, а китиці… Китиці горять! А який смачний той вогонь – калина з морозу..." (Володимир Нагорняк)
"У Лесі на вікні є гарний вазончик. Ще взимку мати купила в місті квіткові цибульки й дала Лесі. "Посади їх у вазончик і добре доглядай: підливай щодня, щоб земля була вогка, а як з'являться листочки, то тримай вазончик на світлі. От і матимеш до Великодня гарні гіацинти", — сказала мама. Леся послухала маму. Посадила квіткові цибульки у гарний вазончик й пильно їх підливала. Через деякий час із землі виткнулись гарні зелені листочки, а незабаром вигналась товстенька міцна стеблинка, на якій визначились цілими рядками пуп'янки. З кожним днем вони все більшали, і Леся ніяк не могла дочекатися, коли вони розкриються. Вона дуже хотіла, щоб до Великодніх свят квіточки розквітли. Тоді можна буде їх поставити на Великодній стіл із свяченим..." (Ніна Наркевич)
"Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері. "Мамо, мамо..." - голосно гукав хлопчик. Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі. "Мамонько… Усе гаразд?" – тихенько запитав хлопчик. "Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі..." (Софія Дяченко)
Ця світла, радісна дівчинка залюбки пише добрі казочки та оповідання для малят. Її звуть Вікторія Лабунець. Вона живе на Одещині, гарно вчиться у школі та мріє стати письменницею. Підтримаймо прагнення талановитої дівчинки та читаймо її цікаві твори!
"Івасик із Гусеням зібралися писанки розписувати, адже ж ось-ось — Великдень. Наготували писачки, віск, фарби, яйця, всілякі писанкарські інструменти. А Карлсон усе ходив за ними слідком і думав: до чого ж це вони готуються, що вони збираються робити? А може, вони ладнаються приготувати великий, красивий, кольоровий торт, адже ж фарби нібито харчові?.. Так ходив-ходив Карлсон, чого тільки не передумав, а спитати соромився. Але ж хіба не можна найкращому в світі Карлсонові запитати про те, чого він не знає? І Карлсон наважився..." (Оляна Рута)
"У хаті ще було напівтемно, як мама вже розбудила Наталю.
— Уставай, Наталю, — каже мама, — бо вже час до церкви йти паски святити. Хіба ти забула, шо Великдень сьогодні?
Наталя зараз же і встала. Швиденько почала вмиватися. А вмивалася ке так, як завжди: помилася додою та милом, а потім ще й писанку взяла, умочила її у воду, а тоді личко нею потерла. Вона вже давно знала, що перший раз на Великдень треба писанкою чи крашанкою вмиватися. Хто писанкою на Великдень умивається, той завжди буде рожевенький і здоровий!
Ще й сонечко не сходило, як Наталя з мамою й татом пішли до церкви. Подорозі вони зустріли маленького хлопчика, шо йшов до церкви із своєю мамою..." (Петро Волиняк)
Людмила Федорова. Казка «Осінні пахощі»
"На уроці природознавства вчителька запитала дітей, чим пахне осінь для кожного з них. Учні наперебій піднімали руки і відповідали зі знанням справи: Оленці осінь пахла духмяними яблуками та достиглим виноградом, Тарасові – дощем та туманом, Андрійкові – грибами та горобиною, Яринці – айстрами та хризантемами. Матвійко (він був ласуном) сказав, що йому осінь пахне гарбузовою кашею та гарбузовим насінням. Захопившись бесідою, всі діти жваво її підтримували. Лише Кирилко замріяно мовчав, прикипівши поглядом до вікна. Вчителька привітно подивилася на хлопчика і запитала, чим йому пахне осінь..." (Людмила Федорова)
"Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній - уявляли білий вишневий цвіт. Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... тиждень — Великдень, Недалечко червоне яєчко!» Чекали Великодня... от урочисто у церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!» Надворі розтала крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!» Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними..." (Андрій М'ястківський)
До цієї збірки увійшли такі оповідання і казки Василя Сухомлинського:
Весняні оповідання для дітей
"Ось і ластівки з-за моря повернулися; літають, метушаться, в сараї під дахом глиняне гніздечко ліплять. Та як акуратно! Грудочку до грудочки приклеюють. Зліплять гніздечко, неначе кошик, а збоку пролазку залишать. Через цю пролазку пуху, травинок у гніздо назносять. Постелить ластівка м’яку підстилку в гнізді, знесе туди яєчка І сяде пташенят висиджувати." (Георгій Скребицький, Віра Чапліна)
"Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю вона займалась вже давно: то надішле гроші, то принесе діткам цукерки чи іграшки їм передасть. Жінка вважала, що кожна дитина заслуговує хоч на маленьку приємність. Вона дістала із комоду стару ляльку. Коли вона була малою, ніколи з нею не розлучалась. Згадалась їй одна не дуже приємна історія, пов'язана з цією іграшкою.
Було це, мабуть, в класі третьому..." (Софія Дяченко)
"Настала ніч у лісі. По стовбурах товстих дерев постукує мороз, падає легкий сріблястий іній. У темному високому небі висипала сила-силенна яскравих зимових зірок. Тихо, ані шелесне в зимовому лісі та на заметених снігом лісових галявинах. Але і в морозяні зимові ночі триває життя в лісі. Ось хруснула і зломилась мерзла гілка — це пробіг попід деревами, м’яко підстрибуючи, заєць-біляк. Щось ухнуло і жахно враз зареготало: то пугукнув пугач. Завили і вмовкли вовки..." (Іван Соколов-Микитов)
Історія людства – багато в чому історія кривавих баталій. Переділ державних кордонів, бучні королівські шлюби та найбільші зради часто прописані в ній не людською мовою, а бряжчанням зброї: від найдавніших стріл та гаківниць до найсучасніших «Градів» та «Буків». Військова історія найчастіше ділить учасників битв на переможців і переможених – така, здавалося б, проста й безхитрісна діалектика: комусь – лавровий вінок, а комусь – вороння. Проте вінок далеко не завжди означає звитягу, а чорний ворон – неславу й забуття. Хід битви вирішується безпосередньо на полі, а от історична оцінка – справа набагато складніша. Тут уже право голосу мають і совість, і честь, і пам’ять – фактори вже не так військові, не так історичні, як суто цивілізаційні, суто людські. Ось чому 300 спартанців царя Леоніда овіяні світовою славою. Ось чому подвиг кількасот «крутян» досі надихає українців.
До цієї добірки зимових оповідань, написаних Іваном Соколовим-Микитовим, перекладених Григором Тютюнником та ілюстрованих Тетяною Капустіною, увійшли такі: "Зима", "На узліссі", "Тетеруки", "На лісовій дорозі", "Глухарі", "Біляк та куниця", "У барлозі", "Вовки", "Олені", "Зимова ніч".
До цієї збірки увійшли такі твори Василя Сухомлинського (розташовано за абеткою):
У цій книжечці, гарно ілюстрованій художницею Людмилою Постних, представлено оповідання Івана Сенченка: "Виноград у саду", "Мандрівна квітка", "Що приснилось Катрусі", "Бій за гніздо", "Золота Ренета", "Горобчик Івасик", "Хто вишні поїв", "Льонок", "Добре, як голому в кропиві".
Читайте дитячі оповідання юної письменниці з Черкаської області Софії Дяченко: "Лялька", "Джек".
До цієї добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського увійшли такі його твори:
До цієї добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського увійшли такі:
До цієї добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського увійшли такі його твори:
