"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)
Оповідання Ярослава Стельмаха: "Конкурс пісні", "Як ми до Генки ходили", "Вабик", "Про козу", "День народження", "Нахаба", "Санчата", "Санько-брехун".
"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.
"«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». «До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька. «Сідайте, будь ласка», — враз підхопився Сергійко. «Велике тобі спасибі», — сказала тітонька й опустилася на звільнене місце. На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця. «Сідайте, бабуню»,— підвелася тітонька... (Василь Струтинський)
"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)
20 березня - день народження Анатолія Івановича Григорука, улюбленого дитячого письменника
Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури. (За Оксаною Кротюк)
До ілюстрованої збірки Івана Сенченка "За лісом, за пралісом золота діжа сходить" увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".
"У нашій в хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та ще Ліна... Порахуйте, скільки їх? Мама каже: "Оксано, хату підмети!" "Добре, — обзивається Оксана, та тільки мама за двері — кричить — Юлько, хату підмети! Кому я кажу!"..." (Іван Сенченко)
"Бабусина прем'єра", "Відро води", "Дивовижні імена", "Історія з маминим чоботом", "Квіточка", "Коли по хаті ходять пироги?", "Кортячка", "Нещасливий день", "Поросятко на ім’я Кабасик", "Ремчик", "Савоччин день свободи", "Скарб Антончика Монте-Крісто", "Сопілонька з калиноньки, ясенове денце", "Чарівна паличка", "Чепурунчик", "Чий песик?", "Чого в Діда Мороза борода із кудельки", "Хлопчик та білочка", "Хочеш бути щасливим, не будь лінивим", "Як стати чарівником" - дитячі оповідання Анатолія Григорука.
"Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводивсь. От одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав: якщо книжку читаєш лежачи, — псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читав і задрімав. А книжка — бух! — на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так міцно, що й од «бух!» не прокинувся. І сниться Василькові, що він — книжка..." (Остап Вишня)
Матеріали цього блогу будуть цікаві для усіх вчителів, що крокують у ногу з часом.
Уривки з повісті Олеся Донченка "Лісничиха": "Дівчинка над струмком" та "На лісовій галівині".
"Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та лини увінчують високі горби і прямовисні кручі. ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева..." (Олесь Донченко)
"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною.
"Ось і завершується наша мандрівка світом рослин, сповненим чарів і краси. Ми відвідали весняний ліс, помилувалися унікальною Долиною нарцисів, придивилися до розмаїтого водяного зілля, прогулялися квітучими луками, гірськими полонинами, заповідними тисовими гаями. Ми чимало дізналися! Принаймні, побільшало зілля, назви якого нам відомі. О, народні найменування рослин — то такі розсипи поезії, дотепності, вигадки, що на них варто окремо зупинитися. Справді, непроста справа — дати назву рослині. Треба виділити найхарактернішу її ознаку, ту, яку легко запримітити, і втілити її в точній, чіпкій, як реп’яшок, назві — щоб легко запам’ятовувалася! Не буде зайвим, якщо наймення підкаже, чим зілля корисне, яку недугу лікує. Тому нерідко рослина має не одну, а багато назв, часом їх навіть кілька десятків. То цілі сузір’я влучних, прекрасних образів, часом зовсім несподіваних, а то й смішних порівнянь. Вслухаймося в них, вдумаймося..." (Зірка Мензатюк)
З цієї добірки цікавих оповідок-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич ми з вами дізнаємось про дивовижні властивості рослин-писанкарів та неймовірні факти про їхні можливості:
"Чому квіти барвисті?" Оповідка про феноли — фарбувальні речовини рослин
Як фарбування натуральним розширює горизонти. Дивовижна історія Міріам Райс
Неочікуваний колір. Як фарбує писанки яскраво-червоний мак?
Непримітна краса крихітних квітів
Прийшла весна! Бережімо первоцвіти!
Окраса вересневого парку. Оповідка про бруслину європейську
Вишня-антипка. Як виглядає та де росте
Як не сплутати антипку з черемшиною
Марина та Сергій Дяченки, "Про Стаску та чудовиськ" (бувальщина) - зі збірки казок "Повітряні рибки"
"Одного разу ліфт поламався, і Стасці довелося йти пішки до своєї бабусі на восьмий поверх. Було це увечері, і лампочки на сходах не світилися. А в темряві, подумала Стаска, запросто можуть водитися страховиська. Але Стаска була дівчинкою хороброю, а тому страховиськ вона хоч і боялася, проте вирішила їх про всяк випадок трохи полякати." (Марина та Сергій Дяченки)
"У вівторок братик Юра
Плакав біля Нати:
Чи «фігура», чи «фегура»
Не знав, як писати.
Заспокоїв тато Юру
Й надоумив плаксу:
— Як про мамину фе... гуру,
То постав ще й кляксу."(Леонід Куліш-Зіньків)
"Захоплива науково-фантастична повість Сергія Пантюка переносить нас у 2045 рік. Тоді дітей називатимуть іменами славетних учених... Люди забули про війни й зосередилися на вивченні Всесвіту. Діти теж до цього залучені — у кожного є пристрій, подібний до сучасного планшета. Це контактник, за допомогою якого й відбувається навчання. Він підключається до глобальної мережі Всесвітньої універсальної системи знань та ідей («ВУСиків»). Завдання кожної дитини — створити власну Продуктивну ідею, корисну для людства..."
Леся Українка. Казки та оповідання
У цьому розділі знайдете віршовані та прозові казки Лесі Українки: "Давня казка" (поема-казка), "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева"; "Лелія", "Метелик", "Біда навчить".
