Олег Ольжич (1907 — 1944) — автор багатьох оповідань та віршів. «Рудько» — лише малесенька часточка його творчої спадщини, що сповнена духом неспокою та любов'ю до всього живого на землі. А писати Олег Олександрович Кандиба (таке справжнє ймення письменника) почав ще в ранньому віці. Першим поціновувачем віршів та прози Ольжича був його батько — видатним український лірик Олександр Олесь. В сім’ї хлопчика називали Лелекою, Бобом. Тож і перший друкований твір Олега Кандиби підписаний псевдонімом О. Лелека. І називався той перший твір «Рудько», або «Життєпис одного півня». Батько про творчий доробок свого сина писав так: «...я не помилюся, коли скажу, що він має всі дані для того, щоб стати і поетом, і белетристом...». Пізніше Олег взяв собі псевдонім Ольжича, під яким ще замолоду став автором трьох поетичних збірок. Крім того, він був всесвітньовідомим вченим археологом (працював у Празі і Гарвардському університеті США). Олег Ольжич усе життя віддав в ім’я своєї поневоленої Батьківщини — України, виборюючи її незалежність.
Письменниця Катерина Бабкіна поставила собі мету: зібрати за 2016-й рік за допомогою своєї нової книжки «Шапочка і кит» 1 млн гривень для благодійного фонду «Таблеточки», який опікується онкохворими дітьми.
Коротенькі оповідання та казки Василя Сухомлинського для дітей зі збірки «Не забувай про джерело»:
Оповідання та казки Василя Сухомлинського:
Читайте оповідання та казки Василя Сухомлинського зі збірки "Куди поспішали мурашки":
Оповідання та казочки Василя Сухомлинського зі збірки "Пшеничний колосок" з ілюстраціями:
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі. Камінь упав на дно і забив джерело...." (Василь Сухомлинський)
"Край села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій - підліток Юрко - маленький, тоненький, мов очеретина. Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить - немовби сама до себе, але щоб і сини чули: "Холодно, діти. А дров немає... Кому ж за дровами йти?..." (Василь Сухомлинський)
"У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі. Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили..." (Василь Сухомлинський)
"Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить: "Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку." А червоний метелик і собі хвалиться..." (Василь Сухомлинський)
"У корови Лиски народилось Телятко. Воно ще маленьке, але вже вибрикує. Припало Телятко до матері, напилось молока, й захотілось Теляткові погуляти. Пішло воно по двору, дивиться — сидить маленьке звірятко. Доторкнулось Телятко до маленького звірятка, а на ньому пух м’який-м’який, ще м’якший, ніж материнське вим’я. Дивиться маленьке звірятко на величезного звіра - теля, прищулилось і сидить собі тихо-тихо..." (Василь Сухомлинський)
"У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою. Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга..." (Василь Сухомлинський)
"На дереві сиділа білочка. Вона їла горіх. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. За нею друга, третя. Багато крихіток впало на землю. А стежечкою між травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу маленьким мурашенятам. Вона прямувала на баштан: чула, що там є багато солодких крихіток кавуна. Раптом чує - падають з дерева крихітки горішка. Попробувала Мурашка - горішок запашний і смачний...." (Василь Сухомлинський)
Гумореска Євгена Дударя "Слон і мухи"
"Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: «До питання про походження приказки «Не робіть з Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила: "Приказка «Не робіть з Мухи Слона» в корені своєму не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І приказка, відповідно, має звучати «Не робіть із Слона Муху»...(Євген Дудар)
"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)
"В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню; половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою..." (Євген Дудар)
Усе, про що розповідає у цій книжці класик української літератури Михайло Коцюбинський — невигадана історія. Чотири століття тому німецький механік П. Хенлейн (Михайло Коцюбинський називає його Петром Гельє) вперше зробив кишенькового годинника. Не відразу йому це вдалося, не відразу люди повірили, що годинники можуть бути не лише на високих міських вежах, але й у кожного в кишені. Щоб закінчити свою роботу. Хенлейну довелося схитрувати, а як — ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю книжку, видану у 1891 році. (Редактор О. С. Яремійчук)
