Публікації за тегом: Оповідання

"Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста. Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі. Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років. Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік..." (Остап Вишня)

Довгий і складний шлях пройшла Ольга Юліанівна Кобилянська. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалася в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування культурних надбань рідного народу, реалістичного методу! Художньо осмислюючи той життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольга Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища демократичної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу. Художня проза Ольги Кобилянської сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. Її новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. Ім’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі.

 

"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко  і  Людочка  побігли  в  малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)

"Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi…
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем…
А пливти вам треба в червнi…" (Остап Вишня)

"—  Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю. Дідусь гладив Павлика по голівці:
—  Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш — тоді й візьму...
 Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів,  яких він полював..." (Остап Вишня)

Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця. Народився Олександр Іванович Копиленко 1 серпня 1900 року в місті Костянтинограді (нині Красноград) на Полтавщині в родині робітника-залізничника. У Костянтинограді минули дитячі роки майбутнього письменника. Підлітком йому довелося заробляти на хліб: спочатку на залізниці вантажником, а потім хлопця перевели в хімічну лабораторію дослідної станції, бо мав нахил до біологічних наук. У 1920 році Олександр Копиленко закінчив Красноградську учительську семінарію, а потім навчався на природничому відділенні Харківського інституту народної освіти. І хоч не став Олександр Іванович біологом, а зайнявся літературною діяльністю, він на все життя зберіг любов до природи і намагався прищепити її підростаючому поколінню. (Олександр Копиленко)

 

Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.

 

 

 

 

 

 

 

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

"Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися. Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охрестили..." (Василь Стефаник)

 

"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)

 

 

"Дід бере гирлигу в кутку і виходить з хати. Я за ним.
—    Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів — скільки до-несу, ге?
—    Скільки донесеш.
—    А коли одного я ще у вас з’їм?
—    З’їси.
—    А дині у вас є?...

—    Є і дині.
А чорнобривці й собі:
—    Є і дині!
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе..."

(Микола Вінграновський)

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читайте оповідання Оксани Іваненко: "Біла ніч. Зустріч", "Маленьким про великого Тараса".

Володимир Максимович Перепелюк – видатний український кобзар і бандурист, а також композитор, народний майстер і письменник.  Після виходу на пенсію Володимир Максимович працював у Вороновицькому лісництві. Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. З-під його пера виходять: «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969), «Повість про народний хор», (1970), «Ось вони які…» (1980); «Вийшов Кобзар з Поділля» видано 2010 року. У документальній повісті «Повість про народний хор» автор розповів читачам про хор Верьовки, якому віддав 26 років свого життя. А спогади про далеке дитинство лягли в основу повісті для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому». З великою любов’ю змальовує автор у ній життя старого вугляра та його онука у дрімучому лісі, розповідає про пташок, і тварин які живуть поряд з ними.

 

"Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і — народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого не буде, — аж на і є, знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з прилиплою шкаралупкою на дзьобику, гусенятко обсихало під маминим крилом і не знало, що двоє його братів і четверо сестричок народилися ще у травні, весною, коли й треба, а воно — восени, сьогодні, коли іній цвіте на зеленім лататті і давно вже не, чути голосу їхніх найближчих сусідів-деркачів...." (Микола Вінграновський)

"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".    

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

Дитячі оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки",  "Оленка не хоче спати", "Донька Ойболитя", "Край шляху верба", "Лист", "Розкажи мені про Телесика", "Хто порахує каченят?", "Лебідка над луками", "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки".

 

 

Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".

 

Понад півсторіччя Тамара Коломієць пише для дітей. Золотий фонд української дитячої літератури поповнився збірками та окремими виданнями її творів. Вірші, казки, загадки, скоромовки, небилиці Тамари Опанасівни ліричні, образні, ритмічні, пізнавальні, без нудного моралізування, актуальні в роки їх написання й донині. Вони – про любов до землі та праці, красу природи, людську доброту, дитячу допитливість і вигадливість. Багато поетичних творів Тамари Опанасівни Коломієць перекладено англійською, угорською, польською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу. ​